В цих книгах оповідаються маловідомі сторінки історії боротьби українського повстанства та підпилля проти більшовиків в Центральній Україні.
На початку лютого 1920 р., під час Зимового походу, коли Запорізька дивізія перебувала в околицях Холодного Яру, Юрій занедужав і змушений був лишитися на лікування в Мотриному монастирі, де в той час розміщувався штаб повстанців Холодного Яру. Підлікувавшись, хотів був уже наздоганяти свою частину, яка продовжувала Зимовий похід, та холодноярці, яким бракувало старшин воєнного часу, переконали його, що він тут не менш потрібний Батьківщині. Автор ніколи не шкодував, що вирішив залишитися серед лісовиків: рік боротьби на Чигиринщині, напоєній духом Великого Богдана, став найщасливішим та найтрагічнішим періодом його життя. Всі ці події яскраво змальовані в книзі "Холодний Яр"

Навесні 1921 р. за наказом підпілля Юрій «видістався з Холодного Яру» і прибув до Львова на зустріч з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником.
Ставши зв`язковим уряду УНР, навесні 1922-го він вертається в окуповану російськими більшовиками Україну. Підпільну роботу — під псевдонімом Горський — спочатку провадив у Києві, а потім на Поділлі. Та незабаром Юрія було заарештовано. Довелося провести 8 місяців у «тюрподі» Вінницького ҐПУ. Чекісти не спромоглися довести його вини і 16 грудня 1923 р. звільнили з-під варти.
За завданням українського підпілля Горський дав згоду працювати в агентурному апараті ҐПУ. За пізнішим висловом одного з найдосвідченіших керівників Подільського ҐПУ Галицького, Горський провалив не одну чекістську операцію.
Та у 1924-му знову арешт. Більшовики «оцінили» антикомуністичну підпільну роботу Юрія на Поділлі в 15 років ув`язнення. Цю частину життя автора описано в романі "У ворожому таборі".
На превеликий жаль, рукопис другої частини "У ворожому таборі" загубився під час бойових дій на Закарпатті, де автор прийняв актувну участь у боротьбі за Карпатську Україну.