або Чому провідні українські ЗМІ поширюють наклепи про націоналістів.

Найсвіжіше соцопитування показує, що українці найбільше довіряють Церкві, на другому місці - армія та Нацгвардія (і це природно у час війни), а на третьому - засоби масової інформації. Всі гілки влади і близько не мають тої довіри, яку мають нині працівники медіа. Довіра збільшилась, бо саме журналістів тепер вважають справжніми солдатами в російсько-українській інформаційній війні. Але, на наш спільний жаль, і ця ситуація має свою темну сторону… Той факт, що працівники телеканалів та інших ЗМІ переважно об'єктивно висвітлюють події на Донбасі, їздять на передову і спростовують вигадки російської пропаганди аж ніяк не робить чеснішими власників ЗМІ. Довіру до преси і ТБ творці медіа-імперій використовують у своїх, далеко не благородних цілях.

Хто є власниками українських телеканалів

Політику того чи іншого медіа визначають, на превеликий жаль, не окремі журналісти, не редакційна рада (попри офіційні заяви), а саме власники - ті, котрі дають гроші на зарплати працівникам, за чий кошт закупляють і створюють телепродукт… Можливо, відкриємо для когось секрет і навіть шокуємо, але найпрестижніші українські телеканали є збитковими, у них щороку власники і спонсори вливають мільйони "зелених". Збитки великих каналів за рік можуть сягати $70 млн (приблизно такі результати мав "Інтер" 2012 року), пише "Телекритика". Постає питання - для чого ж тоді такий збитковий медіа-бізнес потрібен? Відповідь - аби маніпулювати суспільною думкою. Як влучно сказав свого часу продюсер та медіа-менеджер Олександр Роднянський, "українські телеканали - це піар-медійні структури, що обслуговують інтереси великих фінансово-промислових корпорацій". Тобто власники телеканалів отримують не фінансовий прибуток, а політичні дивіденди. А от ті вже, в свою чергу, приносять небачені бариші. Схематично усе доволі просто: той, хто є власником більшої кількості ЗМІ, - має більший вплив на суспільну думку, хто має більший вплив на суспільну думку - "протягує" більше депутатів у парламент і формує уряд, той хто формує уряд - має владу, хто має владу - реалізовує масштабні корупційні схеми (перерозподіл власності, тендери, закупівлі, отримання державних коштів, далі по тексту), хто реалізовує масштабні корупційні схеми - має багато грошей, хто має багато грошей - купує собі ЗМІ. І по цьому нескінченому колу українців водять за носа от уже майже чверть століття нашої незалежності.

На своєму блозі журналіст Олег Леусенко опублікував список власників основ¬них телеканалів та деяких інших ЗМІ. Власне кажучи, це звичайнісінький перелік найбільших українських олігархів. До прикладу, дніпропетровському олігарху Коломойському належать телеканали "1+1", "2+2", "ПлюсПлюс", "ТЕТ", а також інформаційні агенції, найбільші з яких - "Главред" та "УНІАН". Сім'я олігарха Садового володіє телеканалом "24", "Радіо Люкс", "Радіо 24" та інформаційними агенціями "Zaxid.net", "Football 24". Друг Путіна Дмитро Фірташ і колишній глава адміністрації Януковича Льовочкін володіють телеканалами "ІНТЕР", "ІНТЕР +", "Мега", "НТН", "К1", "К2", "Enter Film", "Піксель", "MTV", а також ресурсом "Подробиці" (www.podrobnosti.ua).

Родина Кучми, подружжя Віктор та Олена Пінчуки, мають не менший список телеканалів: "СТБ", "Новий канал", "ICTV", "М1", "М2", "QTV". Рінат Ахметов - власник телеканалу "ТРК Україна", а також різних видань, зокрема таких як "Факти і коментарі", "LB.ua" (Факти), "Сьогодні" (Київ), "Коментарі". В руках Сергія Курченка (скандальний олігарх, що переховується нині від слідства) - "Корреспондент.net", "Гроші", "www.aif.ua", "www.kp.ua", "www.tv.ua", "www.vgorode.ua", "Комсомольська правда в Україні" (www.kp.ua), "Аргументи і Факти в Україні", журнал "Кореспондент", "Forbes Україна". Президент Порошенко має "5 канал". "Bigmir. нет", "Погляд", "Капітал" належать Арбузову та Олександру Януковичу. Це лише приблизний перелік - зверху копнувши і тільки декого назвавши… Телеканалів і ЗМІ насправді значно більше, а якщо говорити про регіональні медіа, то там сам чорт ногу зломить. Часами олігархи продають ЗМІ одне одному, переоформляють документи, ставлять підставних власників, усе маскують-завуальовують. Словом, схем задурювання, обманювання і приховування - безліч.

У Європі медіа-магнати не впливають на політику цілих держав

Написати цей матеріал насправді надихнули два сюжети "ТСН" про Коломойського на каналі… того ж таки Коломойського - "1+1". Це було якраз після того, як "Бєню" звільнили з посади голови Дніпропетровської облдержадміністрації. Після перегляду хвалебного відео, коли б не знав, хто такий Коломойський, то, певно, сльозу пустив би. У сюжетах переконують, що просто-таки ідеального керівника втратила Дніпропетровщина - патріота, який зупинив війну. Розчулює так, що важко не повірити в пропоновану "істину" про те, що Коломойський - ніякий не олігарх, а всього лиш - заможний ангел. Подумалось тоді, а як же звучало завдання для журналістів від редактора? Невже щось на зразок: "зробіть чесний і об'єктивний сюжет про нашого власника". Прикро, коли журналісти з представників "четвертої влади" поступово перетворюються на обслуговуючий персонал олігархів.

Насправді в Євросоюзі також є приватні "медійні імперії", які мають свою (і чималу) нішу в інформаційному полі Європи, розповідає політолог Богдан Олексюк, який вивчав досвід роботи європейських ЗМІ. "Але впливати на політику цілих держав, - каже Олексюк у розмові з "Радіо Свобода", - вони не можуть завдяки високій політичній, інформаційній і суспільній культурі, завдяки суспільній свідомості. І взаємини у трикутнику "власник ЗМІ - колектив ЗМІ - користувач інформаційного продукту" регулює загальна культура людей".

"Мочать" тих, кого бояться

ВО "Свобода" не має власних телеканалів і господарів-олігархів, які б забезпечували медійну підтримку діяльності, а тому в інформаційній війні націоналісти покладаються лише на свої сили - на власну прес-службу, сайти та газету, на широку мережу активістів у всіх регіонах України, на ідейних прихильників організації та об'єктивність чесних журналістів. Свободівці змушені безперервно відбивати інформаційні атаки, які реалізовують з благословення власника того чи іншого ЗМІ. Медіа-кілери не можуть придертися до партійної програми націоналістів, звинуватити їх у непринциповості чи непослідовності. Нема як критикувати і за те, що 100-відсотково голосують за всі важливі для суспільства проукраїнські закони, не мають тушок, кнопкодавів тощо. Про все це ЗМІ воліють мовчати, натомість експлуатують стару-підлу стратегію - поливати інформаційним болотом окремих членів "Свободи", аби таким чином кинути тінь на цілу організацію. Згадаймо бодай інформ-атаки на лідера об'єднання Олега Тягнибока (до прикладу, серія пасквілів у газеті "Експрес"), у різний час жертвами джинси були Юрко Сиротюк, Ірина Фаріон, Ірина Сех, Ігор Мірошниченко і багато інших. Сьогодні розгорнули масову кампанію у ЗМІ проти колишніх міністрів-свободівців Андрія Мохника та Ігоря Швайки. Недавно ще й додумались одночасно у низці районних та обласних газет Хмельницької, Запорізької, Івано-Франківської, Львівської, Волинської, Рівненської, Сумської, Чернігівської, Черкаської та інших областей розмістити однакові статті "Корупціонери сядуть разом з терористами і сепаратистами". Мета публікацій - звинуватити в корупції Мохника і Швайку.

У підсумку інформаційна атака на міністрів-свободівців завершиться тим же, що й серія брехливих матеріалів в газеті "Експрес", тим же, що й історії про невидиму "віллу з покоїв¬ками" Тягнибока (в Русанівському масиві столиці, де в принципі самі лише совєтські багатоповерхівки), його ж "маєток у заповідній зоні" (з'ясувалося: і не його, і не в заповіднику), "кримінального авторитета" Кривецького (який в житті до криміналу, навіть як свідок, не притягався), "норкову шубу" Ірини Сех (шуба виявилася зі штучного хутра, але хто то вже потім почув?) тощо. Не знайдеться жодного факту для підтвердження наклепу, "Свобода" виграє суди, закиди спростує прокуратура, може, й пак самі журналісти наважаться тихенько вибачатися. Але ж у пам'яті українців залишиться, хай і розмитий, але все-таки - привід не підтримувати націоналістів, мовляв читав про них - також злодії, корупціонери. Влучно казала літераторка Тамара Клейман: "Слово - не горобець, напаскудить - не відмиєшся".

Здавалось би, для чого вітчизняні ЗМІ всіх масштабів так часто поливають брудом "Свободу" - політичну силу, яку майже всі добре проплачені політологи вже списали з рахунків? Нащо плюгавлять політичну силу, яка нині представлена в парламенті лише кількома депутатами, і яка, згідно з псевдоправдивими соцопитуваннями, більше не потрапить у ВР? Чому "мочать" політсилу, яка нині представлена сотнями бійців на сході і тисячами волонтерів в тилу? Чому "мочать" тих, які були рушійною силою Майдану і союзниками нинішньої влади (спробуйте пригадати, коли востаннє чули або читали в ЗМІ щось негативне про регіоналівський "Опозиційний блок")? Відповідь проста - влада боїться націоналістів, за якими не стоять гроші олігархів і які не йдуть на компроміси заради політичних дивідендів.

Влада боїться отих шістьох депутатів-свободівців, які зупиняють розпродаж землі олігархами і домагаються початку розслідування можливої корупції в уряді. Зрештою, сьогодні країна дозріла до реалізації основних пунктів програми "Свободи". Хто б міг подумати… Ще два роки тому в очі реготали партнери-опоненти, коли свободівці домагалися люстрації, заборони комуністів і передбачали війну з Москвою… Сьогодні парламент визнав Росію агресором, визнав вояків ОУН-УПА та інших борців за незалежність, нардепи проголосували за відкриття архівів КГБ і навіть зробили перші кроки для декомунізації. Нині ж з націоналістів сміються, коли ті заявляють про деолігархізацію, повернення українському народу вкрадених підприємств та грошей з офшорів, ув'язнення представників злочинної влади та олігархів, неминучий розпад Московської імперії. Але сміх цей нагадує більше істерику, аніж радість. Згадайте ненависть, з якою Коломойський лаяв "Свободу" і її лідера Олега Тягнибока під час спонтанного спілкування з журналістами у Дніпропетровську. Він протягом останніх років добре усвідомив, що ідеї і гасла "Свободи" мають дуже неприємну для олігархів властивість - здійснюватися. Тому і ллють відрами болото на націоналістів, наспівуючи гімн пропагандистів про те, що ЗМІ в умілих ручках олігархів - це дудки, під які танцює громадська думка в Україні.

Хто хоче танцювати під музику олігархічної сопілки - будь ласка, "Експрес" вам в руки і телевізор на тумбочку. Але варто б уже замислитися над тим, а чи не через те всяка новоспечена влада робить ворогом №1 націоналістів, що вони послідовні у своїй проукраїнській позиції і досі повні рішучості боротися. Як казав Оскар Уайльд, "я чув стільки наклепів про вас, що у мене немає сумнівів: Ви - прекрасна людина". Кожен робить свої висновки з того, що почув, побачив, прочитав. Хочеться побажати українцям одного - сумнівайтеся в тому, що чуєте з "телевізора", перевіряйте інформацію, читайте новини з різних джерел, цікавтесь позицією іншої сторони, аналізуйте людей не за словами, а за справами, вивчайте біографію політиків. Європейськість - це не питання географії, а свідоцтво політичної зрілості і суспільної відповідальності за свій вибір, свою позицію, зрештою - за свої слова.

Святослав КОСТЮК. Газета ВО "Свобода"