Четвер, 28.03.2024, 14:37




Сайт Українських Націоналістів
ГоловнаМій профільВихід
· RSS
Категорії розділу

Новини [1252]
Анонси [39]
Відео [40]
Заяви [31]
Дописи [156]
Звернення [57]
Цей день в історії [51]

Наша газета

Наше радіо

Голос Свободи

Статутні документи

Статут ВО "Свобода"

Програма захисту українців

Національна конституція (проект ВО "Свобода")

Програма ВО "Свобода"

Реклама


Відео онлайн

Сторінки історії

Фотоальбом

Історичні фото

Патріотичні зображення

Фото ВО Свобода

 
Головна » 2010 » Грудень » 10 » Український націоналізм: побутові міфи та реальність
09:12
Український націоналізм: побутові міфи та реальність
За совєцьких часів український націоналізм був чи не найпершим ворогом імперії. Проти нього працювала совєцька пропагандистська машина, яка творила відповідні міфи. Вони спрацювали на Сході, де з націоналізмом населення майже не зіштовхнулося, але не спрацювали на Заході, де націоналісти активно діяли. 

Зі зміною форми влади, з нею залишилась її справжня суть. Відповідно, пріоритети у боротьбі з внутрішніми ворогами не змінилися. З націоналізмом влада бореться аж ніяк не гірше, ніж з корупцією. Щоправда, корупція і сучасна влада в свідомості українця синоніми. Отже, на сцену політичної боротьби вийшли нові міфи про націоналізм, було вдосконалено старі.

Нам, молодим націоналістам, досить часто доводиться стикатися з неправильними уявленнями про нас. Особливо цікаво, але не весело, чути, як нам приписують різноманітні ідеологічні засади чи переконання, які нам не властиві. При чому, певна категорія переконаних у хибності націоналізму людей (переважно споживачів за свідомістю), і чути не хоче, що це неправда. Для них канал ІНТЕР більше знає про націоналізм і його ідеологію, ніж самі націоналісти. 

Наведемо декілька стверджень та міфів, які трапляються в побуті.

„Ви всіх хочете змусити розмовляти українською мовою." Помилку роблять ті свідомі українці, які в суперечці наголошують саме на цьому аспекті. Складається враження, що це єдине, за що борються націоналісти. Щоправда, мовне питання здебільшого піднімається опонентом, щоб перевести суперечку на потрібні йому рейки. Наша ж позиція полягає в тому, що мовне питання не є основним, хоча і є важливим. Безперечно, Україна має бути українською. І якщо і є питання для суперечки, то полягає воно в тому, як саме це зробити.

Україномовність всієї нації буде лише наслідком потужної України, але аж ніяк не причиною. Однак для цього керувати державою мають саме патріоти, для яких їх повсякденна україномовність є природною і не є основним чинником в їх політичній ідентифікації. Для нас визначальною є не мова спілкування людини, а її ставлення до України. У переважній же більшості випадків російськомовність такої людини є даниною середовищу. Просто, таким людям важко зламати психологічний бар’єр і піти проти середовища. Але рано чи пізно вони це зроблять. Як зробило багато з нас.

Часто націоналістам приписують ненависть до інших націй. Слід відзначити, що для такого явища існує інший термін - шовінізм. Наша позиція чітка. Немає „кращих" і „гірших" націй. Можна говорити про досягнення та недоліки тієї чи іншої нації на даному етапі історії. Кожна ж нація має право на вільний розвиток на своїх етнічних територіях. Звісно, визначати межі цих територій не просто і такий ідеал є дуже важким у втіленні. Проте єдино справедливим.

„Нацизм і націоналізм є тотожними”. Це найстаріший міф, який не витримав перевірку часом і історією. Загальновідомим є той факт, що ОУН проголосила Українську Державу у Львові 30 червня 1941 року (через 8 днів після початку німецько-російської війни). У відповідь нацисти розстріляли багатьох членів ОУН, а Степан Бандера, Ярослав Стецько та ряд інших Провідників Організації були поміщені в нацистський концтабір Заксенхаузен. В жовтні 1942 року ОУН ініціювала створення УПА, яка воювала проти нацистів, комуністів та решток польських окупантів з Армії Крайової. Чому ж УПА постала не влітку 1941-го, а лише через рік? А тому, що весь цей період ОУН наполегливо працювала над створенням інфраструктури майбутньої армії та її бази, що їй і вдалося. Щодо ідеологічної тотожності, а саме ненависті до інших націй, дивіться попередній абзац.

„Ви, націоналісти, не любите росіян". По-перше, не росіян, а російський імпершовінізм. По-друге, куди більше ми не любимо власних перевертнів. По-третє, дійсно існує проблема, що часто український націоналізм зводиться суто до антиросійських випадів. Сприяють тому і ЗМІ, і деякі організації, які називають себе націоналістичними. Український націоналізм ставиться до росіян як і до будь-якого іншого народу. Конфлікт виникає лише тоді, коли росіяни намагаються нам вказати чого варта наша культура, чий Крим чи яка мова має бути другою державною тощо. В цілому ж, націоналізм лише ЗА Україну і націю. Всі інші „за" і „проти" випливають і є тактичними.

Ті ж структури, які свою діяльність вбачають лише в боротьбі з неіснуючою „червоною загрозою” та міфічними у всьому винними москалям шкодять українському націоналізму і національній свідомості. Бо створюють стереотип націоналіста не як захисника нації, а як борця за мову і проти москалів. І якщо для якогось відсотку тернопільських бабусь це часто означає саме „за націю”, то на Сході не завжди. Треба ставати і в свідомості східняків борцями за націю. А це окрім мови ще пенсії, зарплати, мораль і виховання молоді.

Стверджуємо, що про москалів взагалі треба забути і займатися більш актуальними проблемами. Тим не менше, ми усвідомлюємо імперські амбіції Росії і ігнорувати проблему не збираємось. Ми просто не виносимо її на прапори і гасла. Інші маємо пріоритети на разі.

А з Росією можна буде говорити на рівних лише за умови потужної України, тобто патріотичної влади. Тому ми стверджуємо, що головним ворогом України є зараз не комуністи, Росія чи там Русскій блок, а антиукраїнський режим.

ЗМІ весь час говорять про націоналізм, як про екстремістський і радикальний рух. Очевидно, в ці поняття вони вкладають якийсь жахливий негатив. А в парі з тезою про стабільність, як найвище благо, націоналізм виглядає на ворога демократії. Однозначно, націоналізм має бути рухом радикальним. Втім, радикалізм не означає вибухів в метро. Радикалізм для нас - це активність, здатність доводити кожну справу до кінця, завжди мати свою чітку позицію. На відміну від лібералів, у яких позиція саме така, яка вигідніша сьогодні. Звісно, ми маємо бути готові діяти силовими методами, якщо цього вимагатимуть інтереси нації.

Часто доводиться чути про „якусь агресивність". Мовляв, більш поміркованими треба бути. А „вовк на емблемі - це агресивно. Треба квіточку чи пташку якусь". В суспільну свідомість поряд із „ідеалом" стабільності і „аби не було війни" вкоренився стереотип про те, що агресивність - це погано. Погано, коли агресивний ворог чи бандит. Але гарно, коли була б агресивна армія чи міліція щодо ворога чи бандита. Агресивною має бути політика захисту національних інтересів. Інакше, ми будемо „блеяти" про „замирення", а молдавани чи москалі будуть забирати українську територію. А винні в цьому не вони, а ми. Безперечно, український націоналізм є агресивним. Агресія не в плані захоплення і знищення. Ми маємо бути агресивними, щоб ствердити права нашої нації, щоб на них боялися зазіхати. „Гуманізм гарний, коли він підтверджений потрійною перевагою в танках і авіації”, „Наша ненависть є зворотним боком нашої любові". (Віктор Рог).

„Націоналізм - це історія, а зараз XXI століття.” Ця теза є засобом пропаганди і не більше. Так само можна сказати про будь-який рух, як і не сказати. Причина ж виникнення такої тези полягає в тому, що націоналізм по своїй природі зачіпає багато питань, через які він стає ворожим до пануючого ліберального світу капіталу та глобалізації. Фактично, лише традиціоналістичні рухи і Церква чинять реальний опір глобальному капіталу і його авангарду – масовій споживацькій культурі, ліберальним цінностям. Точніше, відсутності будь-яких цінностей. Окрім долара. Тому нас і оголошують „застарілими”.

Ну і дуже цікава теза про те, що „вас використовують”. Перебуваючи в МНК, кілька разів чув таку „думку”. Тільки от хто, навіщо і як саме? В кращому випадку „керівництво”, в гіршому - влада. Перше ствердження властиве людям, для яких все вимірюється користю для себе. Не бачу ніякої реальної користі нашому керівництву від посад, в тому числі в матеріальному плані. Лише проблеми і напружена робота. Друге ніяк не аргументоване і його можна почути або від „крутих і радикальних" маргіналів, або від ініційованих спецслужбами з метою дискредитації націоналізму структур. До речі, теж „крутих", „радикальних", маргінальних.

На завершення наведемо декілька визначень націоналізму, жодне з яких не є повним, але кожне з яких передає те, як ми мислимо. Все інше – деталі.

Націоналізм - це в першу чергу любов і повага. Любов до своєї нації і повага до аналогічних почуттів представників іншої нації.

Націоналізм - це здоровий глузд нації.

Ми, націоналісти, хочемо жити в найкращій світі країні і це має бути Україна.
Михайло Плотніков
Категорія: Дописи | Переглядів: 1716 | Додав: Націоналіст | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2024
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Наша адреса
м.Надвірна
вул.Чорновола, 8
ТЦ "СТАРИЙ ПОБУТ"
офіс №37 (3-й поверх)

ВО Свобода


Олег Тягнибок


Ми у facebook


Батальйон "СІЧ"

Приєднуйся

Чат
14:37
 
Календар
«  Грудень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Патріотична поезія

(Ігор Калиниченко)

 
Наша кнопка

Код кнопки:

<A href="//svoboda-vo.at.ua" target="_blank"><img src="//svoboda-vo.at.ua/Logo/Baner_2.gif" border="0" alt="" />


 
Скачати книги

Скачати mp3

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0