Василь СЕНАТОВИЧ: На Донбасі ми захищаємо і Київ, і Львів, і Івано-Франківськ - 7 Лютого 2015 - Надвірнянська СВОБОДА. Сайт Українських Націоналістів
Субота, 10.12.2016, 07:01




Сайт Українських Націоналістів
ГоловнаМій профільВихід
· RSS
Категорії розділу

Новини [1252]
Анонси [39]
Відео [40]
Заяви [31]
Дописи [156]
Звернення [57]
Цей день в історії [51]

Наша газета

Наше радіо

Голос Свободи

Статутні документи

Статут ВО "Свобода"

Програма захисту українців

Національна конституція (проект ВО "Свобода")

Програма ВО "Свобода"

Реклама


Відео онлайн

Сторінки історії

Фотоальбом

Історичні фото

Патріотичні зображення

Фото ВО Свобода

 
Головна » 2015 » Лютий » 7 » Василь СЕНАТОВИЧ: На Донбасі ми захищаємо і Київ, і Львів, і Івано-Франківськ
23:15
Василь СЕНАТОВИЧ: На Донбасі ми захищаємо і Київ, і Львів, і Івано-Франківськ

45-річний підприємець Василь Сенатович із селища Биткова Надвірнянського району, який п’ять разів побував у зоні АТО як волонтер, а поїхавши вшосте залишився воювати, в інтерв’ю для газети «Галичина» розповів, що був вражений патріотизмом, мужністю і незламністю українських бійців, поділився досвідом, як перемогти страх на війні, і наголосив, що добре воюють ті солдати, які мають мотивацію.

- Що спонукало вас податися на «східний фронт»?

— Як на мене, «східний фронт» — це продовження Майдану. Я зі своїм товаришем Василем Павликом власним бусом регулярно возив людей на столичний Майдан (були там і в найгарячіші дні — 20 січня і 20 лютого,  приїжджали додому буквально на кілька днів), а коли розпочалася війна на Донбасі, ми навіть не задумувалися і подалися туди. Все розпочалося з того, що коли наш 5-й прикарпатський батальйон базувався під Амвросіївкою, ми вперше поїхали туди як волонтери. Підприємці Биткова зібрали кошти, за які ми купили оптичні приціли німецького виробництва, а громада селища зібрала харчі та одяг для українських бійців. Усе це ми повезли на схід.

- Які ваші перші враження від перебування в зоні бойових дій?

— З огляду на те, що наш блокпост під Амвросіївкою був розташований за чотири кілометри від російського кордону, ми вночі на власні очі побачили, як із території Росії стріляли з «градів». Ще тоді ми усвідомили, що з нами воює Росія.   

- Люди, які побували на передовій, кажуть, що бойовий дух українських солдатів дуже піднесений. Чи це так?

— Насправді це так. Я вражений патріотизмом, мужністю і незламністю наших хлопців, які воюють. Бо в мирний час я вважав молодь невихованою, гіршою від представників мого покоління. Проте нині впевнено можу сказати, що пишаюся нашими захисниками.

- П’ять разів ви побували на «східному фронті» як волонтер, відтак пішли воювати. Що спричинилося до цього?

— Двоюрідний брат мого товариша Василя Павлика — Леонід Білоус працює лікарем в Івано-Франківську. Він самодостатня, дуже розумна людина, до речі, свого часу воював в Афганістані. З людьми зі свого колективу він обладнав належним чином УАЗа. Там були і медичні ноші, і операційний стіл, та й, зрештою, все потрібне для того, щоб рятувати людям життя в польових умовах. Леонід виступив з ініціативою поїхати на схід і організувати там свою службу в складі лікаря, санітара і шофера, яка б працювала для забезпечення медичних цілей якогось добровольчого загону. Мій товариш Михайло Іваночко порадив нам зголоситися в чоту «Карпатська Січ», що зупинилася у селі Пісках. Ми приїхали до «січовиків», нас прийняв командир Олег Куцин із Закарпаття, вже наступного дня ми подалися в зону бойових дій. У Пісках немає блокпостів, бо там не їздить транспорт, там є вогневі точки, куди я ходив на чергування. Найбільше запам’яталося, коли вночі з 28 на 29 грудня був обстріл, а хлопчина зі Львова з позивним «Захар» отримав контузію. Його оглянув лікар, надав першу допомогу. Та все ж стан його погіршувався, тому о четвертій ночі ми під обстрілами вивезли його із Пісків, довезли до Червоноармійська, де, до речі, чергував лікар теж родом зі Львова. Хлопця успішно прооперували і сказали, що завдяки тому, що ми його вчасно привезли, врятували йому життя. Цього ж дня приблизно о дев’ятій годині ранку, коли ми повернулися в Піски, надійшла команда терміново делегувати лікаря у район між 18-м і 43-м блокпостами, де тривав бій. Зайшла диверсійна група, все почалося з рукопашного бою, почалася стрілянина, контактний бій зі стрілецької зброї, внаслідок чого загинуло троє наших хлопців. Троє бійців отримали поранення, наш лікар надав їм допомогу. Відтак привели ще одного чоловіка з наскрізним пораненням легені, на зріст 1,95 м, атлетичної статури. Коли його запитали, звідки він, той плутався у відповіді. Але лікар Леонід, який надавав йому допомогу, з огляду на свій життєвий досвід зумів у нього все добре випитати і з’ясувалося, що це бойовик. 

- Як з ним повелися?

— Хлопці з «Дніпра-1» повезли його до Дніпропетровська, а наступного дня поміняли аж на чотирьох наших, оскільки той був важливою людиною для бойовиків. 

- Деякі бійці кажуть, що їм не хочеться йти у відпустку, бо потім дуже важко повертатися на війну. А ви ще плануєте повертатися на фронт?

— Коли нас на «східному фронті» змінила інша бригада, ми домовилися через певний період повернутися, але наш УАЗ потрапив під обстріл, тому його притягнули до Івано-Франківська і наразі ще ремонтують. Після завершення ремонту ми знову поїдемо на Донбас.

- Подейкують, що на «східному фронті» є чимало невдоволених через перемир’я, яке вже кілька разів оголошували, і що немало бійців сприймають це як зраду...

— На жаль, таке невдоволення можна спостерігати, оскільки були такі часи, коли ми мали перевагу в техніці, а під час перемир’я бойовики отримували можливість оговтатися, перегрупувати сили. Перемир’я спричинилося до того, що зайшли так звані гуманітарні конвої з Росії. А, як відомо, коли приходить гумконвой, тоді й все починається.  А було таке, що бойовики сиділи без боєприпасів, російських військ було менше. Тоді можна було закріпити позиції.

- Чи доводилося вам спілкуватися з людьми, які по той бік барикад?

— Я тільки спостерігав за розмовою між лікарем і тим бойовиком, який хотів ввести наших в оману. 

- Як ставляться місцеві жителі до наших військовослужбовців, волонтерів?

— Як волонтери ми вже три рази возили допомогу в лікарню Сіверськодонецька. Першого разу нас сприйняли насторожено, з недовірою. Вдруге по-іншому зустрічали: напоїли чаєм, нагодували. А третього разу нас вже радо вітали. Навіть деякі лікарі й медсестри, які, схоже, думали, що ми туди лише раз показово приїхали, коли переконалися, що це робиться щиро, плакали. 

- А ваші рідні як ставляться до того, що ви так часто їздите в зону бойових дій?

— Востаннє, коли я їхав як доброволець воювати, не сказав про це дружині. Вона думала, що, як і попередніх разів, я повіз допомогу солдатам. Довелося приховувати правду доти, доки вона не побачила мене в сюжеті на одному з центральних телеканалів. Тоді в неї почалися паніка, дзвінки, плач. Наші три донечки також переживали, телефонували мені, просили якнайшвидше приїхати додому.

- Загалом як оцінюєте забезпечення державою українських солдатів?

— Усім відомо те, що говорять солдати: якщо волонтери не приїдуть, то вони там просто стояти не зможуть. Тому й складається враження, що держава недопрацьовує в цьому питанні. 

- Як ви боролися зі страхом у зоні бойових дій? Що дає сили і мужність захисникам, зосібна і вам, ризикуючи власним життям, іти на фронт? 

— Щодо страху, то насправді дуже страшно вдома, коли бачиш війну по телевізору, читаєш про неї в газетах... Але коли заїжджаєш у зону бойових дій, минаєш перший блокпост, бачиш людей, які там захищають нашу країну, то страх сам по собі зникає. Натомість появляється впевненість у собі, своїх силах і ти розумієш, що повинен саме так чинити. Загалом страх на війні — це природно, але він триває недовго, кілька хвилин, і настає момент, коли завдяки передовсім середовищу, в якому ти опинився, долаєш його повністю.

- Це для вас перший досвід участі у війні?

— Це для мене не перша війна. Я служив у Псковській десантній дивізії в 1988—1990 рр. Тоді мені довелося бути і в Нагорному Карабасі, і в Каунасі. Методи, якими діяли росіяни тоді, аналогічні нинішнім. Вони як виставляли попереду мирних жителів, так і тепер чинять.

- Існує міркування, що на Донбасі йде братовбивча війна, дехто навіть заперечує присутність там російських військ... 

— Про те, що на сході є російські регулярні війська, свідчить передовсім стратегія і тактика обстрілів: є істотні відмінності між тим, як обстрілюють бойовики, і як — російські військові.

- А ви бачили там російських військових?

— Я особисто їх там не бачив. Проте, погодьтеся, війна не є настільки контактною, це свого роду перестрілка. На мою думку, по той бік барикад є люди, які щиро воюють, бо  вірять у свою ідею, оскільки це є наслідком багаторічної пропаганди інших цінностей. 

- В Україні розпочали четверту хвилю мобілізації. Яке ваше ставлення до мобілізації?

— З одного боку, мені прикро спостерігати за деякими людьми, які поводяться так, начебто в країні нічого не відбувається. Тобто заховали голову в пісок, зайняли позицію страуса — і нехай буде, що буде. З другого боку,  насправді потрібно шукати мотивованих людей, а тих, які не хочуть воювати, не залучати до цього. Або ж оголошувати воєнний стан. А наразі така ситуація в державі, що ми начебто воюємо і начебто не воюємо. Це неправильно.

- На сході антитерористична операція чи війна? 

— Там повномасштабна, жорстока війна.

- Чи правильно, на вашу думку, що в країні досі не оголошено воєнний стан? 

— На мою думку, неправильно. Треба оголосити воєнний стан, усе поставити на воєнні рейки, нехай усі працюють на одну справу, а світ знає, що ми воюємо. Нічого, два-три роки нам буде дуже важко, але цей шлях ми пройдемо. Потрібно розуміти, що на Донбасі ми захищаємо і Київ, і Львів, і Івано-Франківськ. Там ми захищаємо всю Україну.

- І на завершення — запитання: коли ж, на вашу думку, закінчиться війна?

— Війна не закінчиться ні за місяць, ні за два, схоже, вона буде тривалою. Я вважаю, що її завершення цього року ще не буде.

За матеріалами газети "Галичина"
 

Категорія: Новини | Переглядів: 234 | Додав: sv_nad | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2016
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Наша адреса
м.Надвірна
вул.Чорновола, 8
ТЦ "СТАРИЙ ПОБУТ"
офіс №37 (3-й поверх)

ВО Свобода


Олег Тягнибок


Ми у facebook


Батальйон "СІЧ"

Приєднуйся

Чат
07:01
 
Календар
«  Лютий 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728
 
Патріотична поезія

(Ігор Калиниченко)

 
Наша кнопка

Код кнопки:

<A href="http://svoboda-vo.at.ua" target="_blank"><img src="http://svoboda-vo.at.ua/Logo/Baner_2.gif" border="0" alt="" />


 
Скачати книги

Скачати mp3

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0