П'ятниця, 29.03.2024, 01:49




Сайт Українських Націоналістів
ГоловнаМій профільВихід
· RSS
Категорії розділу

Історія [8]
Біографії [62]
Документи [25]

Наша газета

Наше радіо

Голос Свободи

Статутні документи

Статут ВО "Свобода"

Програма захисту українців

Національна конституція (проект ВО "Свобода")

Програма ВО "Свобода"

Реклама


Відео онлайн

Сторінки історії

Фотоальбом

Історичні фото

Патріотичні зображення

Фото ВО Свобода

 Сторінки історії
Головна » Статті » Біографії

Андрій Гулий-Гуленко
Андрій Олексійович Гулий народився в жовтні 1886 року у селянській родині в Новоархангельську (нині Кіровоградська область). Навчався в Одесі, де закінчив престижну Рішельєвську гімназію та Новоолександрівський Інститут сільського господарства й лісівництва. "Необхідно зазначити, - говорив Андрій Гулий, - що сім'я моя була чисто українською. Вже навчаючись у гімназії, я детально вивчив всю українську літературу, а в інституті вступив до Української громади і вів там просвітницьку роботу".

Під час Першої світової війни Андрій Гулий воював на Південно-Західному фронті, був тричі поранений. В 1917р. підвищений до капітана. Під час Лютневої революції Андрія Гулого обрано до дивізійного комітету, а у травні 1917р, делеговано на Всеукраїнський з'їзд військовиків, "оскільки від самого початку революції він включився в український рух, який розпочався в армії". У вересні 1917р. очолює господарчий відділ Управління технічних військ Центральної Ради. У грудні 1918р. Гулий отримує призначення командуючого Революційними військами Катериноспавщини, формує декілька військових частин. У січні 1919р. відкриває проти білогвардійців цілий фронт - від Херсона до Олек-сандрівська, а проти Махна - фронт від Олександрівська до Новомосковська. До кінця 1919р. отаман громив білогвардійців у районі Черкас, Чигирина, Знам'янки, П'ятихаток, Катеринослава та Єлисаветграда. На той час сили повстанців Катеринославщини й Херсонщини налічували до 20000 повстанців.Слід зазначити, що Андрій Гулий розгортав повстанські дії на захист української державності у повному відриві від уряду: він не знав, що сталося з Директорією, нічого не знав про долю Української армії.

Історична вина Директорії полягала в тому, що вона не звернула уваги на потужні повстанські сили Півдня та Сходу України, які відстоювали "самостійність УНР". 12 лютого 1920 року в Медведівці, де колись запалала перша іскра Коліївщини, відділ Гулого влився до Армії УНР Зимового походу. Водночас Гулого-Гуленка було призначено командиром 1-ї Запорізької дивізії. Вже в лютому - березні дивізія Гулого-Гуленка громила та обеззброювала червоні частини під Голованівськом, Ольвіополем (нині Первомайськ Миколаївської області), Кам'янкою, станціями Ташлик і Шестаківкою.

17 квітня було важливим днем для Гулого-Гуленка, його дивізії, для всієї Армії УНР. В цей день вирішувалась доля Зимового походу. Армія, яка вже п'ятий місяць воювала без зв'язку з Урядом УНР, не отримуючи від нього жодної допомоги, дійшла до критичної межі... Не маючи набоїв та снарядів, вона підійшла під м. Вознесенськ, в якому, за даними розвідки, були колосальні запаси зброї та спорядження. І це місто треба було взяти багнетами та шаблями.

Атаку о 3-й годині ночі розпочала Запорізька дивізія Гулого-Гуленка. Червоні, знаючи про незавидний стан українського війська, вирішили розбити його протинаступом. Були вислані бронепотяги, які, маневруючи залізницею, густим вогнем обстрілювали українців. Наші практично не стріляли: не було чим. Довелолося відступати. Ворог кинувся в поле. "Тим часом отаман Гулий-Гуленко особисто повів в атаку свій повстанчий відділ, який йшов за ним в огонь і воду. Полк Чорних Запоріжців підтримав атаку, а піший Запорізький полк під командою полковника Дубового, не маючи набоїв і наполовину без рушниць, йдучи, ляскав долонями, підтримуючи атаку повстанчого відділу. Ворог почав відступати. Тут Кінний полк під командою полковника Литвиненка з'явився на обрії великою лавою І, випередивши піхоту, почав рубати... Ворог панічно розбігався, кидаючи зброю... Запоріжці на плечах ворога вдерлись до Вознесенська". Отак, без куль, одними шаблюками та багнетами визволили Вознесенськ.

В наказі №18 командувач Армією УНР Михайло Омелянович-Павленко зазначав: "17 квітня упертим боєм цілої армії, взято м.Вознесенськ... Величезна військова здобич є нагородою муштрованому козацтву за свою славну побіду. Здобуті військові трофеї дають можливість значно збільшити ряди нашої армії озброєним козацтвом. Хай день цей буде нагородою нашому козацтву за довгий, тяжкий і славний похід".

Але спочивати на лаврах було ніколи: 22-24 квітня Запорізька дивізія Гулого-Гуленка в безперервних боях. Командарм Омелянович-Павленко зазначав, що в боях коло Вознесенська, Ананьїва та Балти гулівці, тютю-никівці, частини Волинської дивізії та місцеві повстанці виявили "надзвичайно велику хоробрість і відвагу". До останнього дня Зимового походу Гулий, як зазначав сучасник, виказував "чудеса хоробрості і відваги". 6 травня роз'їзди героїчного полку Чорних Запорожців, головної ударної сили дивізії Гулого-Гуленка, зустрілися з роз'їздами дивізії полковника Олександра Удовиченка, яка наступала на більшовиків із заходу. "Радості не було кінця. Дух армії піднявся, настрій неописуємий, - згадував полІтре-ферент УНР при Запорізькому війську В.Совенко - Не дивлячись на страшну втому, армія знову готова йти на ворога, не вимагаючи відпочинку. Повернулась фронтом на південь і пішла в наступ, переслідуючи розбитого ворога'...

В трагічному листопаді 1920р., коли Армія УНР відійшла за Збруч, Гулий-Гуленко, не бажаючи потрапити в табори для інтернованих, на чолі 365 вершників, маючи на озброєнні 50 кулеметів, прорвав фронт і 23 листопада продерся в запілля Красної армії - на Таращанщину, а потім Уманщину. На початку грудня 1920р. Гулий-Гуленко з'єднався з козаками отаманів Семена Гризла, Цвітковського та Дерещука. Напередодні Нового року коло Христинівки в тяжкому бою зі значно чисельнішими силами червоних Гулий-Гуленко був тяжко поранений. Це було вже його шосте поранення. Згодом, діставши документи, що він "ранений бандитами" лісничий, Гулий на підводі, в супроводі козака Олександра Новохацького рушив у бік Румунії. В середині січня 1921 року, коли Дністер вкрився льодяним панцирем, перейшли на другий його бік - до Румунії.

Тим часом надійшов виклик із Тарнова - від Симона Петлюри. їхав через Варшаву. В польській столиці зустрівся з Юрком Тютюнником та Михайлом Омеляновичем-Павленком, з якими рік тому здійснив історичний Зимовий похід тилами двох російських армій - Добровольчої і Красної. Юрко Тютюнник ознайомив Гулого-Гуленка з планами нового повстання в Україні.

В Тарнові Андрій Гулий-Гуленко дає звіт Симону Петлюрі та Раді Міністрів на чолі з В'ячеславом Прокоповичем, знову отримує призначення командувача Південною групою. Його підвищують до звання генерал-хорунжого. В 1921р. Південна група відновлюється... Повстання планувалось приурочити до початку збору продподатку, але згодом, на військовій нараді в Каліші (Польща), яку скликав Симон Петлюра, вирішено відстрочити повстання на пізніший термін.

В середині жовтня Гулий-Гуленко, нарешті, отримує наказ від Юрка Тютюнника виїхати зі штабом Бессарабської групи до Уманського та Звенигородського повітів. У ніч на 17 жовтня 1921р. Гулий разом із сімнадцятьма працівниками штабу переходили Дністер. По дорозі до них приєднувались місцеві підпільники. На початку листопада прибули на місце. Але Запорізької дивізії, яка повинна була прийти з Польщі у призначене місце, Гулий-Гуленко так і не дочекався. Відомості про виступ отаманів Тютюнника, Палія, Чорного та Неліговського прийшли вже після їхнього розгрому. Довелося повертати до Румунії. Невдача Листопадового рейду призвела до морального занепаду української еміграції. З Батьківщини надходили найрізноманітніші чутки, які часто суперечили одна одній. Особливий шквал чуток викликало введення непу та амністії, що давало надію частині еміграції на повернення. Але водночас доходили чутки про страхітливі репресії в Україні. Еміграція була дезорієнтована, вона запитувала у Гулого, що діється на Батьківщині?

Гулий користувався особливою довірою української еміграції, зокрема військовиків. Саме від нього хотіли почути: що робити далі? На початку травня та в перших числах червня 1922р. отаман двічі таємно відвідує Батьківщину. З напарником Цурканом, який дав гроші, закупили сто кіс, з якими, "торгуючи', їздили селами і містами. Таким чином побували в Києві, Єлисаветграді, на ст. Цвіткове, у Христинівці, Тальному, Голті... На своє нещастя в Одесі Гулий-Гуленко потрапив під пильний погляд ҐПУ. Заарештували його 19 липня 1922р. в Одесі на вул. Каранґозової, буд. 13. На момент арешту генерал мав 36 років. Арешт Гулого-Гуленка викликав справжню сенсацію не тільки в Одеській губернській ЧК, але й серед вищого керівництва так званої Української Совєтської Соціалістичної Республіки.

Лише 28 лютого 1925р. прокурор Крайній постановив обвинувачення Андрію Гулому-Гуленку. Справу передали на розгляд Надзвичайної сесії Харківського губернського суду, яка 27 травня 1925р., "учитьівая поражение всех врагов советской власти и незиблемость ее на Украине", засудила Андрія Олексійовича Гулого-Гуленка не до розстрілу, а до 10 років ув'язнення "со строгой ізоляциєй і конфіскацієй всєго імущєства". Подальша доля отамана невідома.
Категорія: Біографії | Додав: Націоналіст (09.05.2012)
Переглядів: 1674 | Теги: Андрій Гулий-Гуленко, біографія, УНР | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2024
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Наша адреса
м.Надвірна
вул.Чорновола, 8
ТЦ "СТАРИЙ ПОБУТ"
офіс №37 (3-й поверх)

ВО Свобода


Олег Тягнибок


Ми у facebook


Батальйон "СІЧ"

Приєднуйся

Чат
01:49
 
Календар
 
Патріотична поезія

(Ігор Калиниченко)

 
Наша кнопка

Код кнопки:

<A href="//svoboda-vo.at.ua" target="_blank"><img src="//svoboda-vo.at.ua/Logo/Baner_2.gif" border="0" alt="" />


 
Скачати книги

Скачати mp3

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0