Четвер, 17.08.2017, 17:42




Сайт Українських Націоналістів
ГоловнаМій профільВихід
· RSS
Категорії розділу

Історія [8]
Біографії [62]
Документи [25]

Наша газета

Наше радіо

Голос Свободи

Статутні документи

Статут ВО "Свобода"

Програма захисту українців

Національна конституція (проект ВО "Свобода")

Програма ВО "Свобода"

Реклама


Відео онлайн

Сторінки історії

Фотоальбом

Історичні фото

Патріотичні зображення

Фото ВО Свобода

 Сторінки історії
Головна » Статті » Біографії

Євген Мишковський
Мишковський Євген народився 13 лютого 1882 року у шляхетській сім'ї на Полтавщині. Вчився у Полтавській духовній семінарії майже водночас із Симоном Петлюрою. Закінчив з відзнакою офіцерську школу в Петербурзі. Восени 1908 року одружився з Лізою Веселовською, дочкою відомого українського філолога, академіка Петербурзької АН Олександра Веселовського, також родом із Полтавщини.

Мишковський здобуває освіту в Миколаївської академії Генерального штабу, отримує звання штабс-капітана і першу офіцерську нагороду — орден св.Станіслава III ступеня. Коли в серпні 1914р. вибухнула Перша світова війна, Мишковський подав рапорт, щоб його взяли на фронт в Україну. В листопаді 1914р. його відрядили в піхотну дивізію армії генерала Брусилова. Його дружина Ліза, закінчивши курси медсестер, виїхала в Україну разом зі своїм чоловіком і влаштувалася в дивізійний польовий госпіталь.

Улітку 1915р. дивізія Мишковського стояла над річкою Стрипою на Поділлі. Їй протистояв полк Українських січових стрільців, з якими згодом Мишковському довелося захищати Україну від більшовицької навали. Наприкінці 1916 року Мишковського відкликали в Петроград, тут він зустрів Лютневу революцію. За свідченнями Єлисавети, натовп п'яних матросів оточив готель «Асторія» і витяг подружжя на вулицю. З Євгена зірвали погони, відібрали револьвер, намагалися забрати також Георгіївську шаблю — нагороду за хоробрість, але він її не віддав. П'яні анархісти хотіли їх розстріляти з іншими генералами, яких заарештували в тому ж готелі, однак доля уберегла їх: усіх відвели до Таврійського палацу, де розмiщувався штаб Керенського. У вересні 1917р. Мишковський уже в ранзі полковника повернувся на Волинь. Ліза знову працює у військовому шпиталі.

Російська армія розвалювалася. Під впливом більшовицької пропаганди солдати бунтували. Згадуючи ці часи, відомий письменник Євген Маланюк, який служив разом із Мишковським, писав: «Євген Мишковський, його дружина та кілька старшин були як самотній острів серед бурхливого моря туляків, москвинів, киргизів, туркменів, сартів, татар та інших. І тільки Мишковський зумів приборкати роз'юшені солдатські маси й організовано привести дивізію до Києва, де її остаточно розформували».

Під час перебування подружжя Мишковських у Києві Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом від 22 січня 1918 року проголосила незалежність України і розгорнула розбудову української армії. Полковник Мишковський з березня 1918 року працює в українському Генеральному штабі в Києві. Залишився він там і після гетьманського перевороту. Дружина працювала у військовій лікарні. Під час антигетьманського повстання полковника Мишковського та генерала Омеляновича-Павленка арештували повстанці. На прохання військового міністра Західно-Української Республіки полковника Дмитра Вітовського, головний отаман Симон Петлюра відряджає 40-річного генерала Омеляновича-Павленка в Галичину, де його призначають командувачем армії ЗУНР. Євгена Мишковського — на посаду начальника штабу цієї ж армії. Під безпосереднім керівництвом нового командування у грудні-січні проведено корінну реорганізацію війська, створено, по суті, нову Українську галицьку армію з чіткою структурою.

У лютому 1919р. Мишковського призначили начальником штабу східного фронту. Разом iз ним у штабних вагонах або санітарних поїздах переїздила його вірна дружина Єлисавета. На початку грудня 1919р. Мишковський захворів на тиф, і його разом з іншими тяжкохворими вивезли в Рівне, зайняте поляками, з якими Петлюра уклав військовий союз. Разом із ним у цій лікарні лікувалися від тифу і Василь Тютюнник та полковник Андрій Мельник.

У лютому 1920р. Петлюра викликав Мишковського до Варшави і, після відповідного інструктажу, відрядив його до Кременця, щоб він сформував генеральний штаб нової Української армії УНР, яка спільно з польськими військами мала виступити проти більшовиків. Мишковський отримав ранг першого генерал-квартирмейстера генштабу.

На початку липня 1920р. головний отаман Симон Петлюра та Генеральний штаб армії УНР розташувались у Проскурові. 5 липня кіннота Будьонного прорвала фронт, і виникла загроза оточення Проскурова. Полковник Мишковський наказав евакуювати штаб армії. Як згадував генерал Микола Капустянський, в першу чергу — потяг головного отамана, якому пощастило проскочити через найбільш загрозливий Чорний Острів. Сам полковник залишив місто в останньому ешелоні. Уранці 6 липня зав'язався запеклий бій. Пізніше у своїх спогадах пані Єлисавета писала: «Залишивши при потязі підполковника Чаганівського, полковник Мишковський із гвинтівкою в руках на чолі своєї лави став наступати на головні ворожі сили. Сильним вогнем із гвинтівок примусив більшовицьку кінноту відступити, переслідував їх, аж поки не впав, поранений у стегно і руку».

Першу медичну допомогу надала йому Єлисавета. У місті Волочиськ, до якого було близько одного кілометра, чекав на них потяг, присланий генералом Роммером, командиром 6-ї польської армії. Як згадував генерал Капустянський, «пораненого полковника поклали на залізничну дрезину, і пані Мишковська за допомогою двох козаків потягла його по рейках. Залізничну колію видно як на долоні — обстріл триває далі. Козаки лишають дрезину та ховаються від куль за залізничним насипом. Бідолашна пані Мишковська перевтомлена, в тяжкій розпуці тягне далі дрезину. Не раз і не двічі зупинялась, її серце ось-ось розірветься від напруження, але треба рятувати коханого чоловіка, бо буде запізно...» Полковника доставили до лікарні в Тернополі аж через три дні. Консиліум хірургів вирішує негайно ампутувати ногу, однак це не врятувало полковника від смерті. Поховали Мишковського на тернопільському цвинтарі. Симон Петлюра присвоїв йому посмертно звання генерал-хорунжого.
Категорія: Біографії | Додав: Націоналіст (14.02.2012)
Переглядів: 753 | Теги: біографія, Євген Мишковський, УНР | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Наша адреса
м.Надвірна
вул.Чорновола, 8
ТЦ "СТАРИЙ ПОБУТ"
офіс №37 (3-й поверх)

ВО Свобода


Олег Тягнибок


Ми у facebook


Батальйон "СІЧ"

Приєднуйся

Чат
17:42
 
Календар
 
Патріотична поезія

(Ігор Калиниченко)

 
Наша кнопка

Код кнопки:

<A href="http://svoboda-vo.at.ua" target="_blank"><img src="http://svoboda-vo.at.ua/Logo/Baner_2.gif" border="0" alt="" />


 
Скачати книги

Скачати mp3

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0