Четвер, 28.03.2024, 14:20




Сайт Українських Націоналістів
ГоловнаМій профільВихід
· RSS
Категорії розділу

Історія [8]
Біографії [62]
Документи [25]

Наша газета

Наше радіо

Голос Свободи

Статутні документи

Статут ВО "Свобода"

Програма захисту українців

Національна конституція (проект ВО "Свобода")

Програма ВО "Свобода"

Реклама


Відео онлайн

Сторінки історії

Фотоальбом

Історичні фото

Патріотичні зображення

Фото ВО Свобода

 Сторінки історії
Головна » Статті » Біографії

Микола Сціборський
Мико́ла Сцібо́рський народився 28 березня 1898р. в Житомирі. Батьками його були: "Спадковий дворянин, губернський секретар Орест Михайлович Сціборський і законна дружина його Євдокія Євдокимівна, обоє православні". Хрещеними батьками записані колезький асесор Теофіл Лукич Брановський та дружина почесного громадянина Житомира Івана Семеновича Краєвського Надія. Запис зроблено 30 серпня 1898 року; дата народження зазначена - 28 березня 1898р.

Середню освіту здобував у Першій чоловічій гімназії Житомира. Тепер це Житомирський державний університет ім. Івана Франка. Зберігся журнал успішности з предмету "Закон Божий" за 1914-1915 навчальний рік з оцінками Миколи. В 1915 році, після закінчення 6-го класу, залишив гімназію, хоча сам шкільний журнал вказує, що Сціборський в 1914-1915 навчальному році перебував в 2-му відділенні IV-го класу.

Службу в царській армії почав ще 1915 року однорічником І-го розряду. 1 січня 1916 року закінчив школу прапорщиків. Служба проходила в 1-му лейб-гренадерському Катеринославському імператора Олександра ІІ полку І-ї гренадерської дивізії гренадерського корпусу ІІ-ї російської армії. Нагороджений орденами Святої Анни 3 і 4 ступенів та Святого Станіслава 3 ступеня, Гергіївським хрестом 4 ступеня. В боях був двічі поранений.

Після лютневої революції Микола Сціборський поринає у вир створення українських військових частин. В жовтні 1917-го старшини-українці почали формування автономної національної військової частини в 1-му лейб-гренадерському полку. Це давалось надто складно, адже більшість вояків були росіянами і українців там було порівняно небагато. Але поставленої мети було досягнуто. Найстарший за рангом офіцер - поручник Сціборський - очолив Окремий український курінь. В листопаді, в бою проти німців, був отруєний газами і покинув частину. Після лікування в шпиталі його визнано інвалідом із втратою 50% працездатности.

Після шпиталю Сціборський демобілізувався та вступив до Української армії. Маючи військовий досвід, національно свідомий офіцер став у потребі при створенні Армії УНР. Під час тимчасового відходу Центральної Ради до Житомира та Сарн, Микола отримав посаду при військовому міністрові Жуковському. Часто виконував обов'язки вартового старшини на засіданнях Кабінету Міністрів Голубовича.

Робота при військовому міністерстві справила значну роль на подальший світогляд офіцера та дала розуміння державної роботи. Маючи гарне аналітичне мишлення, Микола розумів, що УНР приречена через недолугість керівництва, але всіляко намагався зберегти державу, якої він так прагнув. В подальших працях Сціборський визначив причини нездатности Центральної Ради зберегти Українську державу. «Перебільшена демократичність», згадував він, призводила до того, що члени Кабінету міністрів ходили в невипрасуваних і брудних костюмах та сорочках, справляючи «хворобливе, негативне вражіння».

Пізніше Сціборський стверджував, що на шляху до успішного здійснення національної мети стали провінціоналізм і нездібність піднестися над локально-хуторянськими інтересами в ім’я національного ідеалу. Тодішні «провідники» були опановані доктринами лібералізму, демократизму і соціалізму.

З великими надіями на розвиток України Микола сприйняв прихід до влади Павла Скоропадського. Сціборський отримав посаду помічника повітового коменданта в Козельці, що на Чернігівщині, а згодом і повітового коменданта. Ще приступаючи до роботи, Микола відчув, що не все гаразд, як видається на перший погляд. Гетьмана негативно сприйняло селянство, бо до своїх маєтків повернулися поміщики. Все частіше та гостріше виникало селянське питання, яке в серпні 1918-го переросло в повстання. Повітовий комендант Сціборський розумів, що справа закінчиться катастрофою. В листопаді вже вся Чернігівщина була охоплена повстанням. Микола не вбачав жодних федеративних зв'язків України, тому після підписання Скоропадським грамоти з небільшовицькою Росією, остаточно відійшов від нього. В грудні 1918 року вже був у складі Республіканських військ, що оголосили війну гетьманові. Сціборський розумів, що повертає до влади тих, що не виправдали сподівань українства, але й підтримувати гетьмана вже не міг.

У складі Армії УНР Микола посідав різні "муштрові і військово-адміністративні посади”, зокрема 1920р. він був ад’ютантом командира 1-го кінного Лубенського полку імені Максима Залізняка 1-ї бригади Окремої кінної дивізії. Брав участь в осінній кампанії Армії УНР, відповідно, перебував на території сучасної Житомирщини, в, так званому, "трикутнику смерті": Любар - Чортория - Миропіль.

21 листопада Микола Сціборський був інтернований на території Польщі в складі Української армії. Так розпочався майже 20-річний період перебування Миколи на чужині, в еміграції. Перебував у таборі міста Каліш. Службу в Українській армії закінчив 1924р. на посаді старшого ад'ютанта штабу Окремої кінної дивізії. Перед тим, у червні, закінчив річні курси Академії генерального штабу Армії УНР. 10 червня 1924 р. командир Окремої кінної дивізії видав Миколі Сціборському посвідчення (Ч. 460) такого змісту:"Цім свідчу, що ст. ад'ютант штабу дорученої мені дівізіі сотник при генштабі Сціборський Микола... виявив себе як бездоганний, національно-вихований старшина. Жодним карам не підпадав, під судом та слідством не був".

Ще перебуваючи в таборі для інтернованих в Каліші, Микола надіслав заяву на вступ до Української господарської академії в Подєбради, про що свідчить заведена 27 червня 1924р. особиста справа. При вступі до академії Сціборський мав певні труднощі, позаяк не мав закінченої середньої освіти. Декілька місяців йому відмовляли у вступі. Микола ж бажав здобути вищу освіту лише українською. Для цього мусив нелегально прибути до Чехословаччини, де знову подавав прохання про вступ. За нього вступилась і Рада Українського союзу студентів-емігрантів. Під натиском сотника-кавалериста 17 жовтня сенат УГА ухвалив рішення зарахувати Сціборського на матуральні курси.

У 1929р. закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах, де створив у 1925 Легію українських націоналістів. З 1927р. входив до Проводу українських націоналістів. У 1928-1934 роках видавав у Празі ідеологічний орган ПУН — журнал «Розбудова нації», співпрацював у націоналістичних виданнях — «Державна нація», «Сурма», «Українське слово». У 1929р. — делегат 1 Конгресу українських націоналістів у Відні, обраний першим заступником голови Проводу українських націоналістів.

Один із творців солідаризму. У вересні 1939 року, за дорученням А.Мельника розробив проект Конституції України, яка передбачала «тоталітарний, авторитарний, професійно-становий» устрій держави. Після розколу ОУН — на боці А.Мельника. На початку радянсько-німецької війни 1941-1945рр. у складі основної похідної групи вирушив у Київ. Загинув разом з О.Сеником у Житомирі внаслідок теракту. Тарас Бульба-Боровець та мельниківське крило ОУН звинуватило у вбивстві представника ОУН(б) Кузія, але інші джерела дозволяють припускати, що за атентатом міг стояти агент НКВС Кіндрат Полуведько. Однією з найвірогідніших версій є здійснення вбивства німецькими окупантами, що доводять у своїх дослідженнях В.Гінда, І.Ковальчук, С.Стельникович. Микола Сціборський похований у Житомирі на подвір'ї Свято-Преображенського Собору.
Категорія: Біографії | Додав: Націоналіст (18.12.2009)
Переглядів: 3747 | Теги: Микола Сцімборський біографія, ОУН | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2024
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Наша адреса
м.Надвірна
вул.Чорновола, 8
ТЦ "СТАРИЙ ПОБУТ"
офіс №37 (3-й поверх)

ВО Свобода


Олег Тягнибок


Ми у facebook


Батальйон "СІЧ"

Приєднуйся

Чат
14:20
 
Календар
 
Патріотична поезія

(Ігор Калиниченко)

 
Наша кнопка

Код кнопки:

<A href="//svoboda-vo.at.ua" target="_blank"><img src="//svoboda-vo.at.ua/Logo/Baner_2.gif" border="0" alt="" />


 
Скачати книги

Скачати mp3

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0