Відомий український поет, політичний діяч, археолог і публіцист. Син Олександра Олеся. Народився у Житомирі. В 1917-23 навчався в середній школі (Пуща Водиця) поблизу Києва. У 1923 емігрував разом з батьками до Чехо-Словаччини. В 1924-29 навчається в Карловому інституті у Празі, на літературно-історичному факультеті Українського Педагогічного Інституту, вивчав археологію в Українському Вільному Університеті. 

Восени 1930 захистив докторську дисертацію на тему: "Неолітична кераміка Галичини”. В 1930-31 – асистент кафедри археології УВУ. Працюючи в археологічному відділі Національного музею, здійснив наукові експедиції по західноукраїнських землях, Німеччині, США і Балканських країнах, брав участь у міжнародних археологічних конференціях. У 1938 читав лекції у Гарвардському університеті. Опублікував ряд праць з антропології та археології. В історичній науці – послідовник школи Л.Нідерле. З поч. 1930-х рр. Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: "Літературно-Науковий Вісник”, "Вістник”, "Обрії”, "Напередодні”, празьких: "Студентський вістник”, "Пробоєм”. З молодих літ Кандиба став учасником українського націоналістичного руху . В 1929- член ОУН. Виконував ряд відповідальних завдань Проводу Українських Націоналістів, особисто Є.Коновальця. В 1937 очолив культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів. В кін. 1930-х рр. редагував часопис "Самостійна думка”, перетворивши його на орган ПУН. В 1938-39 Кандиба брав активну участь у становленні державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників. Протягом 1939-41 очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів. На початку радянсько-німецької війни 1941-45 переїхав до України. В 1941-42 Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН (м) в Україні. В жовтні 1941 Кандиба став одним з організаторів політично-громадського центру- Української Національної Ради у Києві. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Кандиба переїздить до Львова. У травні 1942 Почаївська конференція ОУН(м) обрала Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 після арешту А.Мельника перебрав посаду Голови ПУН. 25.05.1944 заарештований гестапо у Львові. Був ув’язнений у концентраційному таборі Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10.06.1944. Кандиба- автор поетичних збірок "Рінь”(1935), "Вежі”(1940) та посмертно виданої "Підзамче”(1946), перевиданих у збірках "Поезії”(1956) та "Величність”(1969), ряду праць з археології, серед яких "Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes”(1937).