Який же образ українського народу і його держави формують у свідомості багатонаціональної учнівської та студентської молоді Російської Федерації підручники історії, схвалені федеральним міністерством освіти?

Як стверджують вчені: «... Образ інших народів або власний образ, який живе в нашій душі, залежить від того, як в дитинстві нас учили історії.  Це відкладається на все життя ».

 Який же образ українського народу і його держави формують у свідомості багатонаціональної учнівської та студентської молоді Російської Федерації підручники історії, схвалені федеральним міністерством освіти?

Так, згідно з офіційним російському курсу історичної освіти та науки:

1.  Археологічні культури кам'яного століття, мідного віку (Трипільська культура) і бронзового століття розвивалися «в південних районах Євразії», а отже, належать і російської «євразійської» культурі.

2.  Скіфська і «скіфоподобние» культури VII - IV ст.  до н.е.  на території Південно-Східної Європи були лише західною частиною великої «скіфо-сибірського» культурно-історичної спільноти і «є складовою російської культури».

3.  Сучасні росіяни належать до східнослов'янського етносу, який в VI - VII ст.  виділився з єдиного слов'янського етнолінгвістичного співтовариства і в VIII в.  складався з 13 племінних союзів на території від Карпат до Уралу.

4.  Східнослов'янський етнос в ІХ ст.  утворив «давньоруське» державу Київська Русь.

5.  Київська Русь - це «початковий період» Російської держави (ІХ - ХІІ ст.)

6.  В епоху Київської Русі «сформувалися основи російської духовності, мови, культури» в цілому.

7.  Особливістю давньоруського (в значенні - древнероссійского) держави була її поліетнічність.  Внутрішня єдність забезпечували держава і православ'я.

8.  Епоха Давньоруської держави з центром у Києві змінилася періодом російської державної роздробленості (ХІІ-ХІІІ ст.).  Утворилося близько 15 незалежних держав.  Проте зв'язок між російськими землями збереглася «завдяки спільним вірі, мові і праву».

9.  Продовженням Київської Русі «стало Володимиро-Суздальське князівство», а згодом - його «спадкоємець» Московське князівство (ХІV - поч. ХVI ст.).  До Москви з Києва «перемістився» державний і церковний центр російського народу.

10.  Головним завданням зовнішньої політики Росії в ХVIІ ст.  став «збирання» українських та інших земель, які колись входили до складу Київської Русі (Росії).

11.  Назва «України» виникло в кінці XII ст.  для позначення давньоруських (древнероссійскіх) земель, які безпосередньо межували зі степом (термін вживається в значенні «окраїна»).

12.  Українська «народність» сформувалася в ХV - ХVI ст.

В тему: Брати по зброї і духу. Про дружбу козаків і татар

13.  Всеукраїнська Рада в Переяславі під керівництвом Б. Хмельницького в січні 1654 р. прийняла рішення про «возз'єднання» України з Росією.

Причини «возз'єднання»:

 - Релігійна та етнічна «спільність» російського і українського народів;

 - Їх «загальне» історичне минуле і спільна боротьба із зовнішніми ворогами;

 - Конкретно-історична обстановка середини ХVIІ ст., Коли для України збереження незалежності здавалося нереальним і доводилося вибирати «менше зло», тобто  возз'єднуватися з «близькою по культурі і вірі» Росією, яка обіцяла ще й внутрішню автономію;

 - Возз'єднання відповідало інтересам Росії.

 В тему: Народження української бюрократії. Як еліта Гетьманщини стала імперськими чиновниками

 14.  Спроби «гетьманів-зрадників» І. Виговського, М. Дорошенко, І. Мазепи відірвати Україну від Росії «не отримали підтримки» переважної більшості українського народу, який виступав проти них.

 15.  Діяльність російських правителів Петра І та Катерини ІІ мала «позитивне значення» для Україні: захист українського народу від економічного утиски козацької старшини і грабіжницьких нападів турецько-татарських феодалів.

 В тему: Одна з перших депортацій Російської імперії. Як кримськими греками заселили Дике Поле

16.  Проголошення в 1918 році незалежності Україна було «проявом сепаратизму», «не відповідало інтересам» українського народу і «не мало» всенародної підтримки.

 17.  Українська Центральна Рада підписав в 1918 році «ганебний» Брестський мир, в результаті чого німецькі війська «окупували» Україна і «грабували» хліб у селян.

 18.  В Україну в 1918 - 1920 роках відбулася «громадянська» війна, яка закінчилася «закономірною» перемогою Радянської влади над «зрадниками» українського народу - націоналістами.

 19.  Війська Петлюри здійснювали в Україну «єврейські погроми».

 20.  Червона армія в 1918 - 1920 роках «звільнила» Україна.

 В тему: Як убивали українських отаманів. Операція «Заповіт» - як радянська влада знищувала повстанців

 21.  У результаті «союзу українських націоналістів з Польщею» в 1921 році Західна Україна була «тимчасово втрачена Росією».

 22.  Голод 1921 року в Україні відбувся «в результаті засухи».

 23.  30 грудня 1922 пройшов I з'їзд Рад СРСР, на якому уповноважена делегація Україні «затвердила» Декларацію про утворення Союзу РСР і «підписала» Союзний договір.

 24.  Голодомор 1933 року «не був геноцидом» українського народу, тому що:

 - Голодом були вражені окремі райони Росії та Казахстану;

 - В Україну голодували не лише українські селяни, а й представники національних меншин, а також:

 - Голод стався внаслідок посухи;

 - Голод стався внаслідок помилок, допущених низовими органами влади в ході проведення колективізації;

 - Голод був Божим покаранням для українців за участь в атеїстичних кампаніях влади.

 В тему: «Чорні дошки» Голодомору - економічний метод знищення громадян СРСР (Список)

 25.  Сталінські репресії 1930-х років завдали шкоди не стільки цивільному населенню, але і Червоної армії, яка напередодні ІІ Світової війни втратила значну частину досвідченого командного складу.

 В тему: Людина в шкіряному фартусі. Кат НКВД власноруч убив більше 10 000 невинних

 26.  Пакт Молотова - Ріббентропа "був вимушеним, але необхідним» для підготовки до відбиття майбутньої німецької агресії актом.

 27.  17 вересня 1939 Червона армія «звільнила» (як пам'ятаємо - «тимчасово втрачену Росією» в 1921 році) Західну Україну.

 28.  22 червня 1941 Німеччина «несподівано і віроломно» напала на СРСР.

 В тему: Міф Великої Вітчизняної

 29.  Причина військових невдач Червоної армії влітку 1941 року полягає «в багаторазовому перевагу німецьких збройних сил в людях, техніці та озброєнні, застарілій техніці та озброєнні Червоної армії, раптовості нападу Німеччини».

 В тему: Війна була Великою. Але хіба Вітчизняної?

 30.  Населення України «одностайно» піднялося на боротьбу з німецькими окупантами і «масово» вступало до лав радянських партизанів і підпільників.  Лише невелика частина населення (особливо на територіях, возз'єдналися з Радянським Союзом перед війною) «пішла на співпрацю» з окупантами.

 31.  Українські націоналісти «перебували на службі німецьких окупантів».  Чимало з них «служило в німецькій воєнізованої організації СС», визнаної пізніше Нюрнберзьким трибуналом злочинною.

 32.  Керівники Організації українських націоналістів, зокрема С. Бандера, А. Мельник, Р. Шухевич, «були агентами німецької розвідки».

 33.  У червні 1941 року українські націоналісти зі складу батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд» у Львові «влаштували масові розстріли» польської та єврейської інтелігенції.

 34.  Українські націоналісти «брали участь в геноциді євреїв» на території Україні, зокрема в Бабиному Яру (Київ).

 35.  Українські націоналісти «здійснювали геноцид поляків, чехів, ромів, вірмен і українців на Волині і в Галичині» в роки ІІ Світової війни.

 36.  Українські націоналісти під командуванням «німецького орденоносця» Р. Шухевича знищили білоруське село Хатинь.

 37.  Висновок лідера українських націоналістів С. Бандери в німецькому концтаборі було скоєно з метою «сховати його співпраця з гітлерівцями».

 38.  Українські націоналісти були самими «жорстокими катами» в'язнів німецьких концтаборів, перш за все євреїв.

 39.  Українська повстанська армія створена «з допомогою німецької окупаційної влади», яка надала націоналістам зброю та інструкторів.

 40.  Українська повстанська армія «не воювала проти німецьких окупантів».

 41.  Червона армія в 1943 - 1944 роках «звільнила» (знову ж «тимчасово втрачену Росією в 1941 - 1942 роках») Україна.

 В тему: Гебісти проти Шухевичів

 42.  Українська повстанська армія «стріляла в спину» Червоної армії-визволительки.

 43.  Вирішальну роль у перемозі СРСР над Німеччиною зіграло «єдність радянського народу».

 В тему: В тему: 29700000 загиблих і зниклих без вести на фронті - ціна Перемоги підрахована вченими

 44.  Воїни Української повстанської армії - це «бандити, кримінальні злочинці».

 В тему: Історія упереджень: сприйняття дивізії «Галичина» в 1947 і в 2011 роках

 45.  Воїни Української повстанської армії «так і жорстоко вбивали» відправлених зі східних областей УРСР в Західну Україну вчителів, агрономів, інших фахівців.

 46.  Після 1945 року оунівці з корисливих спонукань «стали на службу в американську та англійську розвідку».

 47.  Більшість населення Західної України «підтримало Радянську владу в боротьбі проти націоналістів».

 В тему: Останній бій УПА. 1960

Куди подів народ-богоносець своїх калік-переможців?

 48.  Голод 1946 - 1947 рр..  в Україну «був наслідком засухи».

 49.  РРФСР була «основним донором» економічного розвитку післявоєнного УРСР.

 В тему: Яким був «подарунок Хрущова». Як Україні відбудувала Крим. Частина перша

 50.  Радянський Союз хоча і не був демократичним, але він був «орієнтиром і прикладом» кращого, справедливого суспільства для мільйонів людей в усьому світі.

 51.  У розпаді СРСР винні «зрадники і зовнішні сили».

 В тему: СРСР - держава-злочинець. НКВД - злочинна організація. Росія покриває катів

 52.  Незалежна Україна - це «неприродне державне утворення, приречене на швидку загибель».

 В тему: Як ділили Чорноморський флот Україні і Росія: ледь не дійшло до війни

 Я утримаюся від власних коментарів до вищесказаного.  Зате приведу дуже влучну, на мій погляд, оцінку діям російських істориків білоруського дослідника Вадима Деружінского: «За прикладом старої російської історіографії та офіційної радянської історіографії сучасна російська історіографія ніяк не може прийняти концепцію незалежного розвитку українського народу, його самостійного державного існування в минулому.

 Бо в такому разі слід було викинути на смітник історії горезвісні «історичні права» Росії на Україну, відмовитися від концепції «єдності історичної долі» російського, білоруського та українського народів, які в минулому і зараз теж підносили російськими ідеологами у вигляді якоїсь дивної «трійці загальноросійського характеру ».

 Довелося б також відмовитися від тези про нібито «справедливих війнах», які вела Росія з метою «збирання російських земель в єдиній російській державі».  Ці війни автоматично ставали загарбницькими.

 Визнання самостійності в історичному розвитку України сприяло б зростанню національної самосвідомості та відділенню українців від Росії.  З цієї причини російська дореволюційна і радянська історіографія не визнавала Київську Русь державою українського народу.  Відповідно терміни «Росія», «російський» радянські історики слідом за Карамзіним, Соловйовим, Ключевський застосовували не тільки до Московії, а й до Київської Русі.  Тобто крали спадщина Київської Русі в українців і привласнювали його собі.

 В результаті була створена вкрай примітивна концепція історії України.  Вона свідчила, що в минулому український народ ніколи не мав ні своєї держави, ні своєї самостійної історії ».

 Подання до російських шкільних і вузівських підручниках історії давньоукраїнського Київського княжого держави (популярно - Київської Русі) як, начебто, початкового етапу історії Російської держави, невизнання Голодомору 1933 року геноцидом українців, заперечення справедливого і правомірного характеру збройної боротьби українського національно-визвольного руху проти іноземних , в їх числі і російських, загарбників свідчить про фактичне невизнання Російською Федерацією незалежності України, є порушенням чинних українсько-російських міждержавних угод про дружбу і добросусідських відносинах, а також міжнародних зобов'язань Російської Федерації, зокрема в сфері права війни, є посяганням на суверенітет і територіальну цілісність України і служать розпалюванню українофобії та міжнаціональної ворожнечі як на території Російської Федерації, так і в Україну, сусідніх з нею державах Європи, скрізь, де проживають українці і куди сягає інформаційний вплив Росії.

 У цивілізованих країнах рішенням проблемних питань відносин з сусідніми державами займаються, насамперед, зовнішньополітичні відомства цих країн.  Вони пильно відстежують шкідливі дії іноземних держав, повідомляють про них вищому керівництву своєї країни і, за його дорученням, здійснюють заходи дипломатичного характеру з метою нейтралізації загроз у зовнішньополітичній сфері.

 На жаль, схоже, працівники МЗС Україна не цікавляться змістом підручників історії Росії і безпардонним шельмуванням в них українців та Української держави на шкоду міжнародному іміджу нашої держави.  Не пам'ятаю, щоб за двадцять років незалежності Україна керівництво Росії отримало б від нашого зовнішньополітичного відомства хоча б одну ноту протесту проти антиукраїнського змісту підручників історії Росії, освячених авторитетом Російської академії наук і Міносвіти Російської Федерації.

                                       Сергій Рудюк, історик