Ніяка уява не здатна уявити собі картину цих катувань. Людей роздягали догола, зв'язували кисті рук мотузкою і підвішували до поперечин з таким розрахунком, щоб ноги ледь торкалися землі, а потім повільно і поступово розстрілювали з кулеметів, рушниць або револьверів. Кулеметник раздроблював спочатку ноги для того, щоб вони не могли підтримувати тулуб, потім наводив приціл на руки і в такому вигляді залишав висіти свою жертву, що спливала кров'ю ...

Насолодившись мукою страждальців, він приймався знову розстрілювати їх у різних місцях до тих пір, поки жива людина не перетворювався на криваву масу і тільки після цього добивав її пострілом в лоб. Тут же сиділи і милувалися стратами запрошені "гості", які пили вино, курили і грали на піаніно або балалайках ... 

Часто практикувалося здирання шкіри з живих людей, для чого їх кидали в окріп, робили надрізи на шиї і навколо кисті рук, щипцями стягували шкіру, а потім викидали на мороз ... Цей спосіб практикувався в харківській надзвичайки, на чолі якої стояли "товариш Едуард "і каторжник Саєнко. Після вигнання більшовиків з Харкова Добровольча армія виявила в підвалах надзвичайки багато "рукавичок".Так називалася здерта з рук разом з нігтями шкіра. Розкопки ям, куди кидали тіла вбитих, виявили сліди якоїсь жахливої ​​операції над статевими органами, сутність якої не могли визначити навіть кращі харківські хірурги ... На трупах колишніх офіцерів, крім того, були вирізані ножем або випалені вогнем погони на плечах, на лобі - радянська зірка, а на грудях - орденські знаки; були відрізані носи, губи і вуха ... На жіночих трупах - відрізані груди. Багато людей було затоплено в підвалах надзвичайок, куди заганяли нещасних і потім відкривали водопровідні крани. 

У Петербурзі на чолі надзвичайки стояв латиш Петерс, переведений потім до Москви. За свій вступ на посаду "начальника внутрішньої оборони", він негайно ж розстріляв понад 1000 чоловік, а трупи наказав кинути в Неву, куди скидалися і тіла розстріляних ним у Петропавлівської фортеці офіцерів. До кінця 1917 року в Петербурзі залишалося ще кілька десятків тисяч офіцерів, уцілілих від війни, і більша половина їх була розстріляна Петерсом, а потім жидом Урицьким. Навіть за радянськими даними, явно помилковим, Урицьким було розстріляно понад 5000 офіцерів. 

Переведений в Москву Петерс, серед числа помічників мав Латишко Краузе, яка залила кров'ю буквально все місто. Немає можливості передати все, що відомо про цю жінку-звіра і її садизм. Розповідали, що вона наводила жах одним своїм виглядом, що приводила в трепет своїм неприродним збудженням ... Вона знущалася над своїми жертвами, вигадуючи найжорстокіші види мук переважно в області статевої сфери і припиняла їх тільки після повної знемоги і настання статевої реакції. Об'єктами її мук були головним чином юнаки, і ніяке перо не в змозі передати, що ця сатаністка виробляла зі своїми жертвами, які операції проробляла над ними ... Досить сказати, що такі операції тривали годинами і вона припиняла їх тільки після того, як корчилися в стражданнях молоді люди перетворювалися на закривавлені трупи із застиглими від жаху очима ... 

Її гідним співробітником був не менш збочений садист Орлов, спеціальністю якого було розстрілювати хлопчиків, яких він витягав з будинків або ловив на вулицях ... 

"... Надзвичайки займали звичайно найкращі будинки міста і містилися в найбільш розкішних квартирах. Тут засідали незліченні" слідчі ". Після звичайних питань про особистості, занятті та місце проживання починався допит про політичні переконання, про приналежність до партії, про ставлення до радянської влади , до проведеної нею програмі та інше, потім під загрозою розстрілу були потрібні адреси близьких, рідних і знайомих жертви і пропонувався цілий ряд інших питань, абсолютно безглуздих, розрахованих на те, що допитуваний зіб'ється, заплутається в своїх свідченнях і тим створить грунт для пред'явлення конкретних звинувачень . 

Таких питань пропонувалося сотні, відповіді ретельно записувалися, після чого допитуваний передавався іншому слідчому. Цей останній починав допит спочатку і пропонував буквально ті ж питання, тільки в іншому порядку, після чого передавав жертву третій слідчому, потім четвертому і т.д. до тих пір, поки доведений до повної знемоги обвинувачений погоджувався на які завгодно відповіді, приписував собі неіснуючі злочини і віддавав себе в повне розпорядження катів. Шліфувалися і вироблялися методи, що дійшли в пом'якшеному вигляді і до наших днів. Попереду були ще більш страшні випробування, ще більш звірячі катування. 

У виданій Троцьким брошурі "Жовтнева революція" він хвалитися не сокрушімим могутністю радянської влади. "Ми так сильні, - каже він, - що якщо ми заявимо завтра в декреті вимогу, щоб все чоловіче населення Петрограда стало в такий-то день і годину на Марсове поле, щоб кожен отримав 25 ударів різками, то 75% зараз би з'явилися і стали б у хвіст і тільки 25% більше передбачливих подумали запастися медичним свідченням, що звільняє їх від тілесного покарання ... " 

У Києві у надзвичайці перебував при владі латиш Лациса. Його помічниками були Авдохін, "товариш Віра", Роза Шварц та інші дівиці. Тут було півсотні надзвичайок. Кожна з них мала свій власний штат службовців, точніше катів, але між ними найбільшою жорстокістю відрізнялися згадані вище дівиці. В одному з підвалів надзвичайки було влаштовано подобу театру, де були розставлені крісла для любителів кривавих видовищ, а на підмостках, тобто на естраді, вироблялися кари. Після кожного вдалого пострілу лунали крики "браво", "біс" і катам подносились келихи шампанського. Роза Шварц особисто вбила кілька сот людей, попередньо втиснутих в ящик, на верхній площадці якого було зроблено отвір для голови. Але стрільба в ціль була для цих дівиць тільки штучної забавою і не порушувала вже їх притуплених нервів. Вони вимагали більш гострих відчуттів, і з цією метою Роза і "товариш Віра" виколювали голками очі, або випалювали їх цигарками, або забивали під нігті тонкі цвяхи. 

В Одесі лютували знамениті кати Дейч і Вихман з цілим штатом прислужників, серед яких були китайці та один негр, спеціальністю якого було витягати жили у людей, дивлячись їм в обличчя і посміхаючись своїми білими зубами. Тут же прославилася і Віра Гребенщикова, що стала відомою під ім'ям "Дора". Вона особисто застрелила 700 осіб. Серед знарядь тортур були не тільки гирі, молоти і ломи, якими розбивалися голови, а й пінцети, за допомогою яких витягувалися жили, і так звані "кам'яні мішки", з невеликим отвором зверху, куди людей втискували, ламаючи кістки, і де в скорченому вигляді вони прирікалися спеціально на безсоння. Навмисно приставлена ​​варта мала стежити за нещасним, не даючи йому заснути. Його годували гнилими оселедцями і мучили спрагою. Тут головними були Дора і 17-річна повія Саша, розстріляла понад 200 осіб. Обидві були садистка і за цинізмом перевершували  Латишко Краузе. 

У Пскові всі полонені офіцери були віддані китайцям, які розпиляли їх пилками на шматки. У Благовєщенську у всіх жертв надзвичайки були встромленого під нігті пальців на руках і ногах грамофонні голки. У Сімферополі чекіст Ашікін змушував свої жертви, як чоловіків, так і жінок, проходити повз нього абсолютно голими, оглядав їх з усіх боків і потім ударом шаблі відрубував вуха, носи і руки ... Стікаючи кров'ю, нещасні просили його пристрелити їх, щоб припинилися муки, але Ашікін холоднокровно підходив до кожного окремо, виколював їм очі, а потім наказував відрубати їм голови. 

У Севастополі людей пов'язували групами, завдавали їм ударами шабель і револьверами тяжкі рани і напівживими кидали в море. У Севастопольському порту були місця, куди водолази довгий час відмовлялися спускатися: двоє з них, після того як побували на дні моря, зійшли з розуму. Коли третій зважився пірнути у воду, то вийшовши, заявив, що бачив цілу юрбу утоплеників, прив'язаних ногами до великих каменях. Течією води їх руки приводилися в рух, волосся було розпатлане. Серед цих трупів священик у рясі з широкими рукавами, підіймаючи руки, наче виголошував жахливу промову ... 

У П'ятигорську надзвичайка вбила всіх своїх заручників, вирізавши майже все місто. Заручники поведені були за місто, на кладовищі, з руками, зв'язаними за спиною дротом. Їх змусили стати на коліна в двох кроках від викопаної ями і почали рубати їм руки, ноги, спини, виколювати багнетами очі, виривати зуби, розпорювати животи та інше. 

У Криму чекісти, не обмежуючись розстрілом полонених сестер милосердя, попередньо гвалтували їх, і сестри запасалися отрутою, щоб уникнути безчестя. 

За офіційними відомостями, а ми знаємо, наскільки радянські "офіційні" відомості точні, в 1920-21 роках, після евакуації генерала Врангеля, у Феодосії було розстріляно 7500 чоловік, в Сімферополі - 12 000, в Севастополі - 9000 і в Ялті - 5000. Ці цифри потрібно, звичайно, подвоїти, бо одних офіцерів, що залишилися в Криму, було розстріляно, як писали газети, понад 12 000 чоловік, і це завдання виконав Бела Кун, який заявив,  що Крим на три роки відстав від революційного руху і його потрібно одним ударом поставити в рівень з усією Росією. 

Після заняття прибалтійських міст в січні 1919 року естонськими військами були розкриті могили убитих, і тут же було встановлено по виду понівечених трупів, з якою жорстокістю більшовики розправлялися зі своїми жертвами. У багатьох убитих черепа були разможжени так, що голови висіли, як обрубки дерева на стовбурі. Більшість жертв до їх розстрілу мали штикові рани, вивернуті нутрощі, переламані кістки. Один з тих хто втік розповідав, що його повели з п'ятдесятьма шістьма заарештованими і поставили над могилою. Спершу почали розстрілювати жінок. Одна з них намагалася втекти і впала поранена, тоді вбивці потягнули її за ноги в яму, п'ятеро з них зістрибнули на неї і затоптали ногами до смерті. 

У Сибіру чекістами, крім вже описаних тортур, застосовувалися ще наступні: в квітковий горщик садили пацюка і прив'язували його або до живота, або до заднього проходу, а через невеликий круглий отвір на дні горщика пропускали розпечений прут, яким припікали щура. Рятуючись від мук і не маючи іншого виходу, щур впивалася зубами в живіт і прогризають отвір, через який вилазила в шлунок, розриваючи кишки, а потім вилазила, прогризаючи собі вихід в спині або в боці ... 

Вся країна була перетворена на величезний концентраційний табір. Не можна втриматися від того, щоб не навести деякі уривки зі статті Дівєєва, надрукованій в 1922 році за кордоном. Автор живописно зображує звичаї, що запанували в той час. "З півроку тому довелося мені зустрітися з однією особою, які просиділи весь 1918 в московській Бутирській в'язниці. Однією з найважчих обов'язків ув'язнених було закопування розстріляних і викопування глибоких канав для поховання жертв наступного розстрілу. Робота ця здійснювалася з дня на день. 

В'язнів вивозили на вантажівці під наглядом озброєної варти до Ходинського поля, іноді на Ваганьковському кладовищі, наглядач відміряв ширину в зріст людини, канаву, довжина якої визначала число намічених жертв. Викопували могили на 20-30 чоловік, готували канави і на багато десятків більше. Підневільним працівникам не доводилося бачити розстріляних, бо такі бували до часу їх прибуття вже засипані землею руками катів. Арештантам залишалося тільки заповнювати рови землею і робити насип вздовж рову, який поглинув чергові жертви Чека ...  

Наростання жорстокості досягло таких величезних розмірів і разом з тим зробилося настільки буденним явищем, що все це можна пояснити тільки психічної заразою, яка зверху донизу охопила всі верстви населення. Перед нашими очима по обличчю Східної Європи проходить хвиля напруженої жорстокості і звірячого садизму, які за кількістю жертв далеко залишають за собою і середньовіччя, і французьку революцію. Росія позитивно повернулася до часів середньовіччя, воскрешаючи з попелу до найдрібніших подробиць всі їх особливості, як би нарочито для того, щоб дати історикам середніх віків, живучи в XX столітті, одночасно переживати і досліджувати самодурство і морок середньовіччя. " 


Якщо мої відомості здаються неправдоподібними, а це може трапитися - до того вони неймовірні, і з точки зору нормальних людей неприпустимі, то я прошу перевірити їх, ознайомившись хоча б тільки з іноземною пресою, починаючи з 1918 року, і переглянути газети "Victore", "Times", "Le Travail", "Journal de Geneve", "Journal des Debats" та інші ... 

Князь Жевахов 

інші його книги 

Червоний терор в Росії. 1918-1923 

Книга найбільшого історика революції та Громадянської війни С. П. Мельгунова "Червоний терор в Росії. 1918-1923" є документальним свідченням злодіянь більшовиків, скоєних під гаслом боротьби з класовими ворогами в перші роки після жовтневого переворота. Вона заснована на свідченнях свідків, зібраних істориком з різних джерел, але в першу чергу з друкованих органів самої ВЧК ("Тижневик ВЧК", журнал "Червоний терор"), ще до його висилки з СРСР. Друкується по 2-му, доповненому виданню (Берлін, вид-во "Ватага", 1924). У книгу включені раніше не публікувалися в Росії нариси про керівників ВЧК "Чекістський Олімп" та інші матеріали С. П. Мельгунова з цієї тематики з емігрантської преси. Книга забезпечена фотодокументами з матеріалів Особливої ​​комісії з розслідування злодіянь більшовиків в 1918-1919 рр.. та ін джерел. 

... Звірства єврейських чекістів Червоного терору:

30 серпня 1919 денікінці під Броварами розбили червоних. Багато жителів, незважаючи на те, що в місті рвалися снаряди, кинулися до дверей ЧК шукати рідних і близьких. Моторошне видовище постало їх очам. Як писала свідок Катерина Гауг: 
: "Сильний трупний запах ударив в обличчя. Всі стіни були забризкані кров'ю ... Підлога на кілька вершків був залитий кров'ю. На підлозі, ніби на прилавках м'ясної крамниці, лежали людські мізки. Посеред гаражу було поглиблення, куди раніше зазвичай спускався шофер під час лагодження автомобіля. Перед отвором стояв величезний зруб дерева, весь закривавлений. На ньому лежала шабля, теж вся в крові. Тут рубалися голови чи застосовувалися якісь криваві тортури ... Отвір ж, точно водою було заповнено кров'ю. На стіні величезна петля і лежав шматок заліза - як виявилося, це було знаряддя

тортур розпеченим залізом ". 

"При нас так само відкопали труп дівчини років 17-ти. Абсолютно гола, лежала ця дівчина, майже дитина, перед нами. Голова її понівечена до невпізнання, все тіло було в ранах і синцях. А руки! Ці руки носили сліди дикого звірства. З них до ліктя була знята шкіра і біліла пристебнута якимось нелюдом папірець. На ній було написано: "Буржуазна рукавичка" ... Понівечені трупи рідні намагалися впізнати хоча б по зубах - але золоті зуби і мостики були вирвані чекістами ... на лобі жертв чоловіків були вирізані офіцерські значки, на грудях портупея, на плечах погони ". 

Можна подумати, що крім злочинів у нас в історії нічого й не було, а все хороше, чого ми досягли - як би і не вважається - злочинним же шляхом отримано. Можна подумати, що в історії сусідніх, "цивілізованих" країн подібного лайна не траплялося, це тільки росіяни дикуни на таке здатні.  Зауважте, як тільки починається подібне витрушування скелетів, все починає летіти до біса. "Десталинизация" призвела до перебудови, викриття підступних комуністичних упирів і "вікового обману" і зовсім розвалило СРСР - найбільшу і саму «освічену імперію в історії людства». 

Так от, якщо ми будемо згадувати і викривати криваві уроки історії російської імперія, що цьому так противляться сьогоднішні кремлівські карлики та їхні прислужники,  то швидше відкриються очі на справжнє лице московщини лібералі стичному світу і тим швидше розвалиться та згине імперія всесвітнього зла.