Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці

Після гріхопадіння першої людини Господь пообіцяв, що здійснить цілковиту перемогу над дияволом через жінку. Цією жінкою є Пресвята Богородиця, яка ще з лона матері була надзвичайним способом захоронена від усякого гріха. Пречиста Діва Марія була тим світлом, яке Господь засвітив, і якийсь час воно було непомітним, але пізніше своїм сяйвом засяяла на цілий світ, бо від неї почалося визволення світу. Вона привела на цей світ Спасителя світу – Христа.

Коли одного дня, як описує св. євангелист Лука, Пресвята Богородиця разом із далекими родичами Ісуса стояла надворі і хотіла Його побачити, то Ісус висловився про неї прекрасними словами: "Хто слухає слово Боже і його виконує, той Мені брат, сестра, мати". Ці слова слід розуміти не як образу, але, навпаки, як заклик до наслідування Матері Божої, бо вона була першою людиною, яка слухала і виконувала слово Боже. Вона стала вчителькою і матір'ю віри для всіх християн. Церква завжди вірила, що Пресвята Богородиця є непорочно зачата. Але офіційно проголосив віру в її Непорочне Зачаття Папа Пій IX у 1854 році. Через чотири роки це підтвердила сама Мати Божа у містечку Люрді в Франції через дівчинку Бернадету словами: "Я є Непорочне Зачаття".

Послання святого апостола Павла до Галатів 4, 22-31

Браття, Авраам мав двох синів: одного від рабині, другого від вільної. Та той, що від рабині, народився за тілом, той, що від вільної - за обітницею. Це має інше значення: ті дві жінки - це два завіти; один з гори Синаю, що родить рабів, це - Агар. Гора ж Синай в Арабії і відповідає теперішньому Єрусалимові, що в рабстві зі своїми дітьми. Але вишній Єрусалим, вільний, він мати всім нам. Написано бо: Веселися, неплідна, що не родиш! Викликуй, рада та весела, ти, що мук пологів не знала, бо в покинутої більше дітей, ніж у заміжньої. Ми ж, брати, як Ісаак, є діти обітниці. Та як тоді той, що народився за тілом, переслідував того, що народився за духом, так і тепер. Та що каже Писання? Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не успадкує зі сином вільної. Отак, брати, ми сини не рабині, але вільної.

Євангеліє від Луки 8, 16-21

Сказав Господь: Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло. Нічого бо нема схованого, що не стало б явним, нічого тайного, що не стало б знаним і не вийшло на яв. Вважайте, отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться; а хто не має, візьмуть і те, що йому здається, ніби має. Прийшли до Нього мати Його і брати, та через народ не могли до Нього приступити. Йому сказали: Мати Твоя і брати стоять надворі, хочуть побачитись з Тобою. Він у відповідь сказав їм: Мати Моя і брати Мої — це ті, що слухають слово Боже і виконують його.

Дивний лист

Додому Фабліо повертався, як завжди, позаду всіх. Він міцно стискав зуби, щоби приховати від матері весь свій розпач і сум. Автоматично, як робив це щодня, глянув на поштову скриньку. Замість традиційних рекламних проспектів у скриньці сім’ї Белуччі лежав маленький білий конверт. Фабіо відчинив скриньку й узяв листа. На ньому було виразно написано лише його ім’я: "Для Фабіо”. І більше нічого.
Це вперше він отримав листа, який був адресований тільки йому. Неймовірно хвилюючись, розкрив його. На листку побачив аж два рядки, написані синім чорнилом. "Чи тобі потрібен тренер?”. Цілий вечір Фабіо думав лише про це. Перш ніж заснути, ще раз прочитав листа. "Ще й як”, – прошепотів. 
Наступного дня він знайшов ще одного листа. Його теж було написано синім чорнилом. "Двічі оббіжи парк за 15 хвилин!”. А нижче стояв підпис: «Твій тренер». Хлопчина блискавично виконав домашні завдання. Взувся в кросівки й побіг до маленького парку. Біг, поглядаючи на годинник. На перше коло витратив 17 хвилин. Відпочив на лавці й знову побіг навколо парку: 16 хвилин. Його боліли литки й коліна, але він знову й знову робив нове коло. 
За п’ятим разом йому таки вдалося. Він сів на траву, важко дихав, але був щасливий, як ніколи досі. У листі, якого отримав наступного дня, було сказано: "Роби довші кроки й вище тримай голову, побий свій рекорд на 10 секунд. Твій тренер”. Фабіо виконав це, хоча ніколи не думав, що так важко поліпшити на 10 секунд свій попередній результат. Через два місяці він вже міг двічі оббігти парк за 10 хвилин. 
Тимчасом мати і далі переживала за сина. Вона не могла зрозуміти його захоплення бігом. 
– Чому ти хоча б трохи не дивишся телевізор? Колись ти так любив це робити! 
Коли хлопець знову спробував пограти у футбол, йому вдалося догнати м’яча багато разів. Він став набагато впевненішим у собі, але найважливіша проблема й надалі залишалася. "У мене далі немає друзів”, – напружено думав Фабіо, ідучи додому. У поштовій скриньці він знову знайшов листа від невидимого тренера: "Мусиш сам почати”. 

Бруно Ферреpо, "Золоті вікна", Свічадо, 2008