20 лютого 2011 року погожим морозним днем люди йшли до лісу, де майже 60 років назад, 22 лютого 1952 року, знаходилася криївка вояків ОУН-УПА. Йшли, що віддати шану пам’яті тим семи воякам, які того дня загинули від рук НКВДистських «визволителів».

Йшли сивочолі чоловіки, йшли немолоді жінки, йшла молодь. Тут, на місці загибелі вояків встановлено Хрест, капличка та ведуться роботи силами активістів "Свободи"  по відновленню самої криївки.

На цьому трагічному але пам’ятному місці відслужили цього дня поминальну панахиду за загиблими святенники УГКЦ. Всі присутні, а їх було більше сотні, молилися за душі невинно убієнних , замордованих патріотів, які полягли в криївках  та в  лісах, воюючи з московським ворогом, за тисячі українців, які встелили своїми могилами всю Сибір.

«Як вороги боялися бандерівців тоді так і вони бояться нас тепер, що відміняють Указ «Про присвоєння звання Героя України С.Бандері», намагаються відібрати звання Героя у Романа Шухевича. Вони не відмовилися від сталінсько-комуністичної шизофренії по нищенню України і зараз. Цей тотальний наступ на все українське продовжують ті, які вийшли з комуністичного минулого, і зараз, силу певних обставин, засівши в кабінетах влади, продовжують підспівувати кремлівським карликам. Та цьому прийде край. Тому що українцям вривається терпець, тому що українці мають на кого покластися у своїй боротьбі у своїх намірах звільнитися з рабських обіймів московщини. Це Всеукраїнське об’єднання «Свобода». Ми готові хоч зараз, якщо виникне потреба, наслідувати наших героїв – вояків УПА та стати на захист України», - з такими словами звернувся до присутніх голова Надвірнянської районної організації  ВО «Свобода» Михайло Іваночко.

Голова фракції «Свобода» в Богородчанській районній рада  запевнив присутніх, що ті сподівання, які покладають на «Свободу» виборці, що віддали голоси за нашу партію на виборах до місцевих органів влади, ми виправдаємо. Боротьба триває і ми повинні зрозуміти, що ПР та її сателіти так просто владу не віддадуть. Крім того, що вини взялися нищити нашу мову, культуру, освіту, переписувати нашу історію, ці зрадники хочуть знищити нашу церкву. Йде тотальний наступ на українські церкви УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ. З благословення верхівки влади, забирають церкви, забороняють богослужіння, предали у користування Києво-печерську лавру, зазіхають на Софію Київську.  Московський патріарх Кіріл вирішив поширити на Україну своє одноосібне церковне правління, насаджуючи нам «русскій мір». Ми вже бачили та,  харкаючи кров’ю, відчули «русскій  мір» після 1939 року. Досить.

Голова  Братства вояків ОУН-УПА Богородчанського району Дмитро  Верхоляк, псевдо «Дуб» подякував всім присутнім на поминальному заході і потішився тим, що є ще відчайдушні люди, патріоти, яким не байдужа Україна, її майбутнє, що жива ще свята пам’ять про тих, хто не шкодував свого життя, здоров’я, молодості за те, щоб Україна була. «І я радий та гордий з того, що Прапор боротьби підхопили свободівці. Тільки вони продовжують протистояти тій нечисті, яка люто ненавидить Україну і ладна здати і здає інтереси України Кремлю», - підсумував свій виступ старий вояка.

Ще довго продовжувалася зустріч у лісі біля криївки. Виступали та згадували бойові звитяги вояки Братства Богородчанського та Надвірнянського району. Повстанських та патріотичних пісень співали всі присутні  разом з гуртом надвірняських вояків «Заграва», аматорським тріо «Бистриця» з с.Гута, хором Союзу українок з с.Гвізд, творчим колективом з с.Дзвиняч.

І не дошкуляв мороз тому, що гріла нас повстанська ватра, зігрівали душу і серце теплі слова подяки і шани про тих, хто згинув у боях, про тих, хто здобував і виборов на Вільну Україну.

Слава Україні!

Героям Слава!

Прес-служба Надвірнянської РО ВО "Свобода"

Історична довідка:

22 лютого 1952 р. в урочищі Хубена біля с. Дзвиняч Станіславівської (нині — Івано-Франківської) області під час планової чекістсько-військової операції з розшуку  учасників українського підпілля одна з військових груп Управління МҐБ у Станіславівській

області вийшла на бункер з відкритим люком, з якого підпільники вели спостереження за місцевістю. Підпільники пізно помітили військовослужбовців, які підходили до бункера, і, не маючи можливості втекти, відкрили вогонь та поранили одного з солдатів. Бункер одразу ж був оточений та блокований з усіх боків. Підпільники викинул и кілька грана т, спалили та порвали чимало документів, а потім, не бажаючи здаватися живими, застрелились.

Із бункера було витягнуто трупи семи вбитих підпільників ОУН, у одному з них був упізнаний відомий поет Михайло Дяченко — ‘Марко Боєслав’.

За даними МҐБ УРСР, 22 лютого 1952 р. в бункері разом з М. Дяченком загинули:

— керівник Солотвинського районового проводу ОУН Онуфряк Онуфрій Васильович — ‘Орест’ (‘Деркач’), 1927 р. народження, уродженець с. Зелене Надвірнянського району  Станіславівської області, підпільник від 1944 р.

— Янишевський Михайло Іванович — ‘Вихор’ (‘Яструб’, ‘Мисько’), 1927 р. народження, уродженець с. Жураки Солотвинського району Станіславівської області, підпільник від 1944 р.

— Драгомерецький Михайло Федорович — ‘Захар’, 1930 р. народження, уродженець с. Боднарів Калуського району Станіславівської області, учасник охорони М. Дяченка.

— Фесюк Михайло Петрович — ‘Чумак’, 1928 р. народження, уродженець с. Жураки Солотвинського району Станіславівської області, підпільник від 1949 р.

— Свідрук Марта Іванівна — ‘Марійка’, 1928 р. народження, уродженка м. Надвірної  Станіславівської області, сестра члена СБ Солотвинського районового проводу ОУН Свідрука Мирона Івановича — ‘Вільшенка’, убитого 19 лютого 1952 р.