Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські
українці активно виступали за об'єднання Карпатської України з іншими
Українськими землями. 21 січня
1919 року на Народних
Зборах («Соборі Русинів») у Хусті,
де зібралося більше 400 депутатів з усього Закарпаття, було проголошено злуку
Карпатської України з Українською Народною Республікою. Однак
несприятлива міжнародна ситуація і критичне становище Директорії УНР внаслідок агресії більшовицької
Росії, не дозволили здійснити надії закарпатських Українців на возз'єднання в
єдиній Українській державі.
На основі рішень Сен-Жерменського мирного договору
1919 р. і Тріанонського мирного договору 1920 р. Карпатська Україна увійшла до складу Чехо-Словаччини на правах автономії. Проте
реальний автономний статус Карпатської України, передбачений договорами, так і
не був забезпечений чехословацьким урядом. У 1920-30-х рр. українська
громадськість і політичні партії на Закарпатті активно виступали за надання
Карпатській Україні автономії, створення Української національної держави і
возз'єднання у Соборній незалежній українській державі.
Після Мюнхенського договору чотирьох держав (30 вересня
1938 року) складне
міжнародне становище Чехо-Словаччини і всезростаюча боротьба українського
населення за політичні права примусили чехословацький уряд погодитися надати
Карпатській Україні статус автономної республіки. 8 жовтня
1938 р. було утворено
перший автономний уряд на чолі з А.Бродієм (затверджений центральною владою 11 жовтня
1938 р.). 22 листопада
1938 р. празький
парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, після
чого Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу Чехів, Словаків і
карпатських Українців.
26 жовтня
1938 року А.Бродія, який
намагався проводити проугорську політику, було усунуто з посади голови уряду і
прем'єр-міністром Карпатської України обрано А.Волошина. Рішенням Першого Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. значна
частина Карпатської України (Ужгородський, Мукачевський і Севлюський повіти) з
містами Ужгород,
Мукачево і Берегово були приєднані до Угорщини. За цих умов столицю Карпатської України 10 листопада
було перенесено до Хусту.
Для захисту державної незалежності і боротьби з угорськими
терористичними формуваннями було створено збройні сили Карпатської України
— Організацію Оборони «Карпатська Січ», велику допомогу в створенні
якої надала Організація Українських Націоналістів.
Уряд А.Волошина активно здійснював заходи, спрямовані на розбудову української
держави. Налагоджувалася робота промисловості, транспорту, торгівлі,
українізувалась система освіти, видавнича справа, державна адміністрація.
12 лютого
1939 р. відбулись
вибори до Сейму Карпатської України, на яких
абсолютну більшість голосів виборців (близько 94 %) здобули кандидати
Українського Національного Об'єднання. 15 березня
1939 р. Сейм (голова
А. Штефан) проголосив повну державну самостійність Карпатської України.
Прийнята парламентом конституція Карпатської України (Конституційний закон ч.1),
визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська
республіка), державну мову (українська). Державним прапором
та гімном
республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще
не вмерла Україна». Герб
- червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині та три золоті смуги
у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі. Президентом Карпатської
України було обрано А. Волошина, який призначив прем'єр-міністром нового уряду
суверенної держави Ю. Ревая. Заступником голови сейму (спікера)
Карпатської України у 1939 року, референт преси й інформації та зв'язковий з
урядом Карпатської України був С. Росоха.
Волошин після проголошення Незалежності відразу ж звернувся з
телеграмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням про визнання
Карпатської України під охороною Рейху та недопущення її захоплення Угорщиною.
Волошин Авґустин:
«Від імені уряду Карпатської України прошу Вас прийняти до відома
проголошення нашої самостійності під охороною Німецького Рейху. Прем'єр-міністр
доктор Волошин. Хуст».
Але вранці німецький консул у Хусті порадив українським «не
чинити опір угорському вторгненню, бо німецький уряд у цій ситуації не може, на
жаль, прийняти Карпатську Україну під протекторат».
В ніч з 13 на 14 березня
1939 р. хортистська
Угорщина, за підтримкою гітлерівської Німеччини розпочала війну проти Карпатської
України. З перших же годин угорського вторгнення частини Карпатської
Січі вели кровопролитні бої з переважаючими силами противника по лінії
Ужгород-Мукачево-Берегово-Севлюш.Найбільший бій відбувся на красному полі. 16 березня
1939 р. зазнавши
значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а 18 березня,
більша частина території Карпатської України була окупована угорськими
військами.
У гірських районах Карпатської України загони «Карпатської
Січі» продовжували боротьбу з угорськими регулярними частинами до кінця травня 1939 р.. У кінці
березня 1939 р. президент
республіки А.Волошин і частина уряду на чолі з прем'єром Ю.Реваєм виїхала через
Румунію в еміграцію.
Недовгий період існування Карпатської України став однією з
найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за
встановлення української державності.
Прес-служба Надвірнянської РО ВО Свобода
| 
