Боротьба між проектом України як нації та України як частини імперії, тобто колонії, в тій чи інші формі триває вже більше трьох століть.

Українська нація почала формуватися з українського етносу як і більшість сучасних європейський націй - під час занепаду феодальної ери. Але усі спроби завершити процес національної інтеграції раз за разом розбивалися потужними імперськими центрами, для яких існування української нації означатиме крах їх імперського статусу.

Мета імперій - сконцентрувати політичну енергію українського етносу задля розбудови імперії з іноземним центром та не допустити переродження українців у повноцінну націю.

Це призвело до того, що сьогодні процеси націєтворення в Україні важко назвати завершеними. Український етнос не до кінця переплавився в націю, перефразовуючи першого лідера ОУН Євгена Коновальця, який казав про необхідність переплавки народу в націю, як заліза в сталь.

Нація відрізняється від етносу тим, що є самостійною політичною одиницею і спільнотою не тільки спільного походження, але і спільної волі, спільного духу. Нація існує тоді, коли її члени усвідомлюють себе нацією та прагнуть нею бути.

Зміст сьогоднішнього політичного антагонізму в Україні - це прояв тієї самої боротьби нації з імперією. Цю боротьбу маскують під "цивілізаційний розкол", але насправді ніякого розколу в середині української нації не існує - адже лінія розмежування проходить між національно усвідомленими українцями, які прагнуть існувати як нація, та проектом "Малороссия/УССР/Украина" як частини імперії.

Імперія - це багатонаціональне утворення. Спочатку, в часи Російської імперії, українців намагалися розглядати лише як субетнос в рамках російського етносу, але пізніше, в часи СРСР і фактично донині, під тиском українського національного відродження Росія була змушена визнавати українців навіть як окремий етнос, але абсолютно політично підпорядкований імперському центру.

Національна політика

Нинішня держава Україна зробила жалюгідно мало для того, щоб українська нація досі не стояла між питанням "бути чи не бути?". Скоріше навіть навпаки - все робилося для того, аби підкосити і так слабеньке національне відродження кінця 1980-х років.

Для успішної реалізації національної політики не треба величезних жертв чи насилля. Достатньо грамотно використовувати інформаційні, економічні, правові механізми - і це була би справа кількох років.

Сучасна французька нація творилася такими цікавими діячами, як Максиміліан Робесп'єр, Жан-Поль Марат та Луї-Антуан Сен-Жюст. Методи в цього товариства були, як відомо, вельми специфічними.

Італійська нація збиралася по клаптиках і з однією метою - "створити італійців" адже, напевно, до того моменту весь цей постфеодальний збрід єдиною нацією назвати було вкрай важко.

Сьогоднішня Іспанія все ще змушена вкидати величезні ресурси заради того, щоб умовити басків, галісійців та каталонців, що вони все-таки іспанці, і їм не варто від'єднуватись.

Про те, як скріплювалася національна єдність німців, післявоєнні німецькі керівники взагалі воліють мовчати в шанованому товаристві.

І після всього цього повернення національної пам'яті та поширення української мови хтось набереться нахабства називати порушенням чиїхось прав чи ще чимось в цьому стилі?

Сценарії розвитку

На даний момент вбачається чотири основних сценарії розвитку ситуації в України.

Сценарій перший. Ніяких радикальний зрушень ні в той, ні в інший бік не відбувається. Країна і надалі топчеться на місці і деградує.

В принципі так вже відбувається майже 20 років, так тривати може доволі довго і надалі. Все залежатиме від того, чи згодні будуть ключові геополітичні гравці на існування такої за змістом і формою держави, як нинішня Україна.

Сценарій другий. Швидка перемога імперського проекту і поступове включення України до складу відновленої Російської імперії в тій чи іншій формі.

Може бути реалізований і вже фактично реалізовується сьогодні проросійським режимом в Україні. За умови відносно "м'яких" дій (повне економічне та інформаційне поглинання без ліквідації вже і так формальної незалежності) може пройти взагалі не помітно і не викличе масового збурення національно усвідомленої більшості населення України.

За умови "жорстких" дій, що включатимуть ліквідацію незалежності чи її суттєве інституційне обмеження, може вилитися у війну із залученням іноземних сил та вирішенням питання після її завершення.

Враховуючи повномасштабне військове втручання Росії, тотальну деморалізацію та відверте небажання керівництва силових структур та армії України розглядати Росію як вірогідного супротивника, а також несприятливу геополітичну ситуацію - зберегтись в існуючих кордонах в України шансів відверто мало.

Сценарій третій. Проект української нації перемагає проект колонії.

Відбувається швидка і доволі радикальна модернізація в стилі Туреччини часів Ататюрка та завершення творення української нації на "загальноєвропейських" засадах. Є і сучасні приклади - Грузія, яка рухається приблизно тією ж траєкторією. Цей сценарій, безумовно, незрівнянно кращий за два попередніх.

Але є дві суттєві проблеми. Перш за все, за такого підходу українська нація починатиме шлях, який більшість європейських націй пройшли вже достатньо давно і в результаті від національних держав прийшли до космополітичних ліберальних штатів Євросоюзу.

Комусь такий шлях видається ледь не вершиною мрій, але в такому разі ми маємо прийняти космополітичну ідеологію, розчинитися в новітній ліберальній імперії - ЄС та змиритися з повним розмиванням та поступовою втратою національної ідентичності. Не кажучи вже про існування в якості придатку до світової капіталістичної системи, функція якого буде зведена до постачання дешевої робочої сили та сировини.

І, нарешті, четвертий сценарій. Перемога проекту нації над проектом колонії.

Ця перемога аж ніяк не означатиме прагнення "наздогнати Європу" та в пришвидшеному темпі рухатись шляхом від нації до космополітичного розпаду та розчинення в океані транснаціонального капіталу та міграційних потоків.

Цей сценарій означатиме національну і соціальну революцію та перехід до побудови першого новітнього націоналістичного суспільства, заснованого на засадах вищості цінності нації та соціальній справедливості.

Проект України як нації, помножений на прагнення до самобутності, а не намаганні злитися з ліберальним світовим центром, надасть самій ідеї нації нового звучання.

Таким чином запереченням шляху до лібералізму і капіталізму, нація стає вищою цінністю, яка центрує Україну як нового та амбітного лідера всієї Східної Європи та Чорноморського басейну.

Ідея нації, що опирається на революційну соціальну ідею, дасть можливість поширити націоналізм в широких народних масах та поставити поза нацією олігархічний пануючий клас, який і веде сьогодні державу шляхом деградації та зникнення.

Такий сценарій розвитку України означає не просто модернізаційну, "наздоганяючу", революцію, а революцію тотальну. Це не тільки виведе Україну на принципово нові рівні розвитку, але і надасть нового сенсу ідеї нації, стане прикладом для інших націй, які фактично перестають бути націями під тиском транснаціонального капіталу та світових імперських центрів.

Андрій Іллєнко