Так співпало, що 6 грудня – День Збройних Сил України. Але мало хто знає, що рівно 93 роки назад вояки армії УНР зробили крок у вічність… 6 грудня 1919 року розпочався перший Зимовий похід…
Що представляла собою українська армія на початок грудня 1919 року? В армії епідемія тифу. Полковники Удовиченко, Омелянович-Павленко-молодший і Базильський були в тифозній гарячці в шпиталі. Всі ознаки тифу мали тогочасний командуючий армією отаман Василь Тютюнник і його начальник штабу полковник Генштабу Мишківський… Дороги стали могилою для людей, коней, худоби, а кожні сто кроків можна було побачити їхні задубілі трупи… Отаман Волох робить спробу державного перевороту, через що армія залишається майже без грошей… Над рештками української армії остаточно замикається коло. Три прапори – польський в Шепетівці, добровольчий в Старокостянтинові й червоний в Бердичеві – оточують горстку борців біля жовто-блакитного прапору в Любарі. Армія в «трикутнику смерті»…
І коли здавалося, що все втрачено, блимнув промінь надії. Загартоване довголітньою боротьбою, командування Дієвої армії УНР продовжує вірити в сили армії та народу. Приймається рішення про продовження боротьби, але іншим шляхом – партизанським. "З нами залишаться тільки ті, хто має залізні нерви та сталеве серце”. 10000 тисяч богів війни вирішують продовжувати боротьбу, аби назавжди внести свої імена в історію. Голодні. Хворі. З купою шмаття на ногах замість чобіт. Майже без зброї. Живі тіні. Але з вірою і глибоким переконанням у правильності своїх дій… Вони пройдуть дві з половиною тисячі кілометрів непрохідних доріг, приймуть участь у півсотні боях (у лютий мороз або весняну відлигу), відправлять в пекло величезну кількість червоної мерзоти і вирвуться з оточення з гордо піднятою головою. Українські Атланти відправляться до Польщі як і належить відступаючій, але не переможеній армії. Всі учасники походу, які повернуться, отримають орден Залізного хреста – найвищу нагороду української армії. Цей орден на грудях говорив про те, що воїн спустився у Тартар, набив морду Аїду, відібрав його пса Цербера і повернувся на землю.
Подивіться уважно на це фото. На фотографії – учасники першого Зимового походу. Подивіться у вічі людей, які ходили поряд зі Смертю і воювали за межами людських можливостей. Відчуйте весь біль і гіркоту в їхніх душах. Зрозумійте, що ваші проблеми – абсолютне ніщо у порівнянні проблемами вояків Армії УНР. Ви втратили кохану людину? А ці люди втратили свою країну. Засмійтеся від того, яку нісенітницю ви тільки що вважали горем та трагедією. Кожного разу, коли вам тяжко до глибини душі і хочеться лізти в петлю – дивіться на це фото. Який би страшний удар не нанесла вам доля… ви впораєтесь, якщо ви справжній українець.