Понеділок, 06.05.2024, 21:25




Сайт Українських Націоналістів
ГоловнаМій профільВихід
· RSS
Категорії розділу

Новини [1252]
Анонси [39]
Відео [40]
Заяви [31]
Дописи [156]
Звернення [57]
Цей день в історії [51]

Наша газета

Наше радіо

Голос Свободи

Статутні документи

Статут ВО "Свобода"

Програма захисту українців

Національна конституція (проект ВО "Свобода")

Програма ВО "Свобода"

Реклама


Відео онлайн

Сторінки історії

Фотоальбом

Історичні фото

Патріотичні зображення

Фото ВО Свобода

 
Головна » 2010 » Травень » 16 » Є лише одна держава у Всесвіті, зближення з якою загрожує самому існуванню України
11:14
Є лише одна держава у Всесвіті, зближення з якою загрожує самому існуванню України

Бублики Кагановича


Навіть якби Путін сказав, що за військово-морську базу в Севастополі Україна отримуватиме безкоштовний газ, національно спрямований державник мав був би сказати: ні.

Польська база в Україні – будь ласка, американська – тим більше, японська – ласкаво просимо! А російська – ні. Ні – за жодного політичного режиму в Росії, хай би він був хоч сто разів демократичний. Тому що є лише одна країна в Усесвіті, зближення з якою для України загрожує самому її існуванню. Це – Росія.

Українство може вижити тільки на поважній відстані від російства. Трагедія в тому, що відстань, мабуть, ще довго не буде достатньою і ніколи – цілком безпечною. Ось чому можна сміливо, не боячись звинувачень у екстремізмі, проголошувати курс: геть від Москви й ні всьому російському в українських кордонах! На сто відсотків це все одно не вийде, але й десять – були б великим успіхом.

Так радянська Москва чинила із сільським господарством. Від колгоспу вимагали 30 центнерів зерна з гектара, сподіваючись одержати 15 і точно знаючи, що коли зажадати 20, то не отримаєш і десяти. Ключ до політики самозбереження міститься і в толстовському образі: переправляючись через швидку річку, прямуй вище від того місця, куди вирішив пристати, – інакше знесе. Частково так, підкоряючись інстинктові всіх революцій, діяла «помаранчева» стихія у 2004 році. Можна стрясати повітря словесами про те, що мітила вона недостатньо високо і що тепер країну зносить дуже далеко від місця, де б їй належало бути, але що ми знаємо про те, де чому належить бути! Національні почуття, національна свідомість, національна мета – це все, звичайно, матерії високі. Особливо – національні цілі. Вершина виблискує десь у захмар’ї. Корисно, проте, мати на увазі, що шлях туди... Тернистий – то саме собою. Значно важливіше пам`ятати, що він набагато більш прозаїчний, ніж думає захоплене юнацтво й до гробу юні «добродії» з сивими вусами кобзарів. Без сльозливості, надриву, пафосу, без того, щоб писати Батьківщину з великої літери, називати її матір`ю, ненькою або, як деякі великі росіяни – дружиною («Русь моя, жена моя!») – без цього, зрозуміло, нікуди. Без цього не обійтися хоч би тому, що були, є і будуть люди, яких тягне на все таке, яким просто не дається слівце в простоті. Але політик у кожному з нас має знати: найвищі національні цілі досягаються тим швидше й надійніше, чим простіші, прозаїчніші, грубіші засоби, що використовуються на шляху до них.

Про це каже не тільки світовий досвід. Що може бути простішим, грубішим ві засобів і способів, якими проводив українізацію колишній швець з-під Києва Лазар Мойсейович Каганович, який став більшовицьким начальником України? Він мав у розпорядженні три роки, а досягнення помітні досі. (У Москві я жив із ним в одному будинку. Йому було за 80, він був давно в опалі, сам ходив по продукти, лаявся з продавщицями, у квартирі розвів тарганів, про що говорилося на зборах мешканців. Моя теща-демократка, бувало, дразнила свого чоловіка-сталініста: «Знову бачила твого Кагановича. Сидить на лавці, бублики жере, крихтами обсипаний».)

Не забудемо й те, з чого свого часу починався інтерес української обрусілої старшини до національної історії і національного духу, інтерес, без якого не було б нинішньої України: зі шкурницького бажання довести свої права на привілеї вищого стану. І без утоми повторюватимемо собі: ніщо так легко не навіюється, як гаряче національне почуття. Це всього лише питання шкільної політики, як мимохіть відзначив німець-філософ, кинувши одного разу погляд на Югославію.

Анатолій Стріляний
Переглядів: 536 | Додав: sv_nad | Рейтинг: 3.3/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2024
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Наша адреса
м.Надвірна
вул.Чорновола, 8
ТЦ "СТАРИЙ ПОБУТ"
офіс №37 (3-й поверх)

ВО Свобода


Олег Тягнибок


Ми у facebook


Батальйон "СІЧ"

Приєднуйся

Чат
21:25
 
Календар
«  Травень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
 
Патріотична поезія

(Ігор Калиниченко)

 
Наша кнопка

Код кнопки:

<A href="//svoboda-vo.at.ua" target="_blank"><img src="//svoboda-vo.at.ua/Logo/Baner_2.gif" border="0" alt="" />


 
Скачати книги

Скачати mp3

Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0