Усі українці мають конституційне право на відпочинок. І політики також. І залучені у структурах виконавчої влади, і депутати-законодавці. Навіть ті, яким довіряє лише кілька відсотків виборців. Навіть ті, хто лише один-два рази був помічений на пленарних засіданнях Верховної Ради. Такі вже вони гуманні, українські закони.

Але от що цікаво: гуманність ця якась однобічна, одновекторна (на відміну від зовнішньої політики української держави). Тобто якось так виходить, що слуги народу з виконавчої та законодавчої влад мають можливість непогано відпочити й оздоровитися, на це виділяються немалі бюджетні кошти, а от переважна більшість самого народу вельми обмежена у своїх можливостях.

Ні, теоретично змога відпочити є, навіть профспілкові путівки з суттєвими знижками в оплаті добути можна, але ж із якогось дива майже вся бюджетна сфера має затримки з виплатою відпускних. За винятком, звичайно, згаданих щойно реєстрових борців за щастя народне та їхньої безпосередньої обслуги.

І ще одна цікавинка українського буття: скільки говорилося представниками теперішньої «партії влади», коли вони ще перебували в опозиції, про тяжку економічну кризу в Україні, про невимовні страждання трудящого люду, про необхідність негайно модернізувати промисловість та підняти сільське господарство… А заради всього цього владі потрібно невтомно працювати вдень і вночі, у вихідні й у свята!

Тепер же, отримавши всю повноту влади, ці красномовні персонажі радо чкурнули в Альпи, на Канари чи до Криму, не реагуючи на заклики хоч трошки попрацювати й ухвалити термінові закони.

А на чолі всеукраїнської команди відпочивальників виявився, як, очевидно, і належить за таких обставин, голова держави.

Власне, відпустка Віктора Януковича фактично розпочалася у день його 60-літнього ювілею, 9 липня. Того дня його державна активність зосередилася на прийомі привітань (кілька сотень охочих потиснути руку Президентові та вручити дарунок – це не жарт; утім, щоб полегшити працю Самого, рядові депутати та гості складали презенти у спеціальній кімнаті), запальних танцях під пісні естрадних зірок і вислуховуванні тостів.

Наступні два дні дійство тривало вже у Криму; туди приїхали президенти п’яти держав-членів СНД, які за 20 хвилин провели офіційний саміт, а потім перейшли до головного. Й, очевидно, так успішно, що довелося скасувати призначений на понеділок за участі президентів показ нової авіатехніки у Симферополі…

Далі – більше. 16 липня у Києві більша частина політбомонду зібралася на урочисте засідання, присвячене знаменній даті – 20-літтю Декларації про державний суверенітет України. Очікували на виступ голови держави. Він і виступив – з’явившись перед ошелешеною публікою… на телеекрані. І весь цей виступ тривав аж три хвилини.

Що означала відсутність Януковича на урочистостях (досі жоден президент не дозволяв собі ігнорувати заходи подібного рівня та значення)?

Тут можливі три варіанти: а) голова держави фізично не в змозі був приїхати, оскільки стан його здоров’я був на той момент критичний; б) голова держави відверто знехтував парламентом і взагалі всією політичною «тусовкою», бо вважає себе незмірно вищим за цих «кнопкодавів»; в) у цей самий час голова держави перебував десь із візитом чи мав зустріч у своїй резиденції, а ця зустріч чи візит значили для нього куди більше, ніж особиста участь в урочистостях.

Утім, можливий і четвертий варіант: просто Вікторові Януковичу сподобалося відпочивати. Ото й усе.

Мабуть, президентські спічрайтери також відпочивали разом із патроном, і це істотно послабило їхні розумові здатності, бо ж у результаті вони геть забули згадати у президентському виступі ключові для європейського світу слова «свобода» та «демократія», натомість вставивши згадки про «політичну стабільність» та «сталий соціально-економічний розвиток».

Це, звісно, гарні речі, але вони були, скажімо, й у Третьому Райху майже до самого його кінця, коли найвищий у тодішній Європі добробут пересічний «істинний арієць» отримав якраз в обмін на демократію та свободу…

А загалом Віктор Янукович збирається відпочивати до Дня Незалежності, за цей час провівши кілька нетривалих зустрічей із керівниками уряду України (які до нього спеціально прилітають), бесіду з патріархом Кирилом та вилазку до Симферополя, щоб дати «накачку» урядові Кримської автономії. От і все.

Ну, а фінансові можливості гарно відпочити в голови держави та його апарату є: Держбюджетом-2010 передбачено на функціонування всієї президентської вертикалі витратити 1,05 мільярда гривень проти 817 мільйонів гривень торік.

Що ж, відоме гасло про покращення життя вже сьогодні можна вважати реалізованим. Принаймні, для певної категорії українських громадян.

Услід за Президентом на заслужений літній відпочинок ринули й депутати. Вони за 51 пленарний день ухвалили аж 135 законів, причому в більшості випадків або за скороченою процедурою обговорення, або узагалі без нього.

І справді-бо: хіба парламент – це місце для дискусій? Працювати треба, себто вчасно і правильно (за себе і за кількох відсутніх хлопців) натиснути кнопки!

Особливо, мабуть, втомилася та «золота десятка» парламентаріїв України, яка завітала чи то на одне, чи то на два пленарні засідання. Ось їхні прізвища, оприлюднені на прес-конференції віце-спікером Миколою Томенком: Рінат Ахметов, Сергій Кий, Олександр Лєщинський, Володимир Мальцев, Юрій Чертков, Сергій Момот та Володимир Зубик (Партія регіонів) та Андрій Веревський, Костянтин Живаго й Гарегін Арутюнов (фракція БЮТ).

А щоб уся депутатська рать могла насолодитися заслуженими вакаціями, самі ж депутати ухвалили кошторис Верховної Ради. Згідно з ним, на фінансову підтримку санаторно-курортного комплексу Ради спрямовано 67,7 мільйона гривень, на візити нардепів за кордон – 7,08 мільйонів (а чому б улітку не поспілкуватися з французькими парламентаріями десь у районі Сан-Тропе?), на матеріальну допомогу задля оздоровлення народних обранців – 17,3 мільйона гривень.

Допомога ця, до речі, надається як «причеп» до відпускних, а вони становлять по 38 тисяч гривень на депутатську душу. А візьміть до уваги ще й пільгові путівки та безплатне користування парламентськими авто…

Загалом же видатки на забезпечення діяльності Верховної Ради цього року становитимуть 839,4 мільйона гривень проти торішніх 758,1 мільйона гривень. Що ж, криза успішно переможена – принаймні, на Грушевського, 5, чи не так?

Зберуться ж народні обранці на наступну сесію 7 вересня. Й одразу чкурнуть куди хто.

Офіційно це називатиметься «робота у комітетах» – аж до кінця місяця. Це ж якраз «оксамитовий сезон» у Середземномор’ї, треба встигнути!

Ну, а те, що за повідомленням, скажімо, кримської аж ніяк не опозиційної газети «События», вже два місяці вчителі Симферополя сидять без зарплати та відпускних, а медиків чесно попереджено, що без платні вони залишаться наприкінці року, – це дрібниця, не варта уваги українських слуг народу.

Як і те, що схожа ситуація по всій країні, навіть у столиці, де викладачі вишів не отримали повністю відпускних, а працівники Національної академії наук – всієї зарплати за червень. Як і те, що невпинно ростуть борги з зарплат у багатьох галузях – а цього ж не було в Україні навіть у розпал світової фінансово-економічної кризи…

…Але що при всьому цьому цікаво: кілька місяців тому високопоставлена чиновниця з президентської адміністрації заявила: якщо раптом Янукович застрягне, зупиниться в автомобільному корку, то зупиниться вся країна!

І ось і Віктор Янукович, і ця чиновниця, і 450 нардепів, і безліч скільки ще чиновного люду всерйоз і надовго застрягли у відпустках – а країна чогось не зупиняється.

Мимоволі виникає єретична думка: а навіщо вони взагалі, ці персонажі вартістю кілька мільярдів гривень, якщо і без них усе крутиться?