З ініціативи пароха церкви Заслання Святого Духа о. Василя  Ткачука та депутата Надвірнянської районної ради Михайла Іваночка в Ланчині встановлено барельєф Кардиналу УГКЦ Михайлу Левицькому. 

Для довідки: в історії УГКЦ Кардиналами Церви були тільки троє свяценників:  Михайло Левицький, Мирослав-Іоанн Любачівський  та Любомир Гузар. 

"М.Левицький народився в Ланчині. Він був главою УГКЦ  понад  40 років, тому довідавшись, що така видатна людина народилась в моєму рідному селищі, я та мої побратими із ВО « Свобода»  відразу відгукнулись та зібрали відповідну суму коштів для встакновлення барельєфу . І ось сьогодні я тішуся  з того, що приклався до цієї видатної події в нашому селищі",  наголосив Михайло Іваночко.

21 жовтня 2012 року переважна більшість ланчинців довідалась, якою видатною людиною був їхній односелець. Святкову літургію в церкві та посвяту барельєфу провів  Владика Коломийсько-Чернівецької єпархії М.Сімкайло.

Загалом ланчинська земля породила багато видатних людей - це вже згаданий М.Левицький , поет –січовик Ю.Шкрумеляк., видатний архітектор та референт УПА В. Косюк. 

За ініціативи  депутатів- свободівців проводиться збір підписів на перейменування вулиць Ланчина  на честь цих видатних  ланчинців.

Поверненням до джерел Української Греко-Католицької Церкви, можна було би назвати подію, що відбулася в неділю 21 жовтня, на парафії Зіслання Святого Духа в селі Ланчин. Єпископ-ординарій Коломийсько-Чернівецької єпархії Кир Миколай (Сімкайло), у співслужінні священиків Ланчинського і сусідніх деканатів, відслужив Святу Літургію і освятив пам’ятну дошку з барельєфом уродженця села першого кардинала українця Михайла Левицького.

Незаслужено забутий, не без допомоги московської як ще царської так і радянської системи, яка називало його виключно: кат, яничар, ворог української мови й культури, кардинал Михайло Левицький, який був на чолі Української Греко-Католицької Церкви протягом 42 років (1816-1858), увійшов в історію Галичини та Української Церкви як щирий патріот та оборонець національних ідей.

Саме митрополит М. Левицький разом із крилошанином Перемиської капітули о. Іваном Могильницьким, далекого 1816 року, створив «Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письмами просвіти і культури серед вірних на основах християнської релігії. Саме завдяки спротиву митрополита, провалилася тогочасна спроба реакційних кіл австрійської імперії знищити кириличне письмо і завести латинський правопис на всіх теренах імперії,.

Із відновленням у 1817 р. Львівського університету, владика домігся щоби догматику, пастирське богослов’я та катехитику, викладали українською мовою. Внаслідок його старань з 1856 року до шкіл катехитами стали призначати греко-католиків. Другою, окрім згаданого просвітнього Товариства греко-католицьких священиків, україномовною організацією, яку він створив, був «інститут для образовання дякоучителів». 1821 р. М. Левицький видав пастирський лист українською мовою, через що поляки зчинили такий скандал, що митрополитові це відгукнулося аж із Риму…

До найбільш значущих справ митрополита можна зарахувати його активні заходи у розбудові шкільництва в Галичині. Як перемишльський єпископ посприяв у 1816—1819 рр. відкриттю 383 шкільних фундацій. Спільно з І. Могильницьким домагався запровадження викладання українською мовою в школах Східної Галичини.

Рішуче виступив митрополит й на захист уніятів, коли в 1839 році Микола І зліквідував в Росії Уніятську Церкву. Року 1841 митрополит видав пастирське послання, в якому боронив унію й засуджував її переслідування.

Без перебільшень митрополита Михайла Левицького можна вважати батьком руху тверезості в Галичині. Він першим зорганізував намагання тогочасної галицької інтелігенції запобігти величезній проблемі – духовній та фізичній деградації українського суспільства під впливом алкоголю.

3 жовтня 1844 р. М. Левицький видав послання, в якому обґрунтовував потребу заснування братств тверезості - організованої форми відвернення пияцтва.

Братства, як правило, засновувалися при церквах. Перші із них були створені у Львівській, Перемишльській та Станіславівській єпархіях. Кожне братство мало облікову книгу своїх членів – «Книгу братства тверезості» (або «Золоту книгу тверезості»), куди вносилися короткі дані кожної людини, а згода її вступу скріплювалася підписом. Кожному членові видавалася грамота, як свідчення приналежності до братства.

Вступ до братства тверезості був добровільним, хоча траплялися випадки, коли священики вважали відмову вступу гріхом. Сам же митрополит М. Левицький у своїх відозвах до духовенства постійно наголошував на виключній добровільності запису до нього

Внаслідок зростання Львівської дієцезії (наприкінці 1840-их років в ній було 1.561.288 душ), року 1850 створено Станиславівське єпископство.

За заслуги перед Церквою і народом австрійський цісар у 1848 р. нагородив Михайла Левицького орденом Леопольда. Водночас його іменували Примасом Галичини і Володимирії, себто головною духовною особою краю. До того часу таким почесним титулом володіли виключно архієреї латинського обряду. І ось 16 червня 1856 р. празький кардинал Шварценберр від імені Папи Римського Пія IХ вручив в Уневі, що біля містечка Перемишлян, кардинальські атрибути – берет і пояс пурпурової барви — 82-річному Михайлові Левицькому. Там же, в Унівському монастирі, владику і поховали згідно з його заповітом (помер 14 січня 1858 р.).

Завдяки майже півстолітній діяльності митрополита Михайла Левицького уніятське духовенство твердо стало на чолі українського руху.

за матеріалами та з посиланням на офіційний сайт Коломийсько-Чернівецької єпархії