Смерть Богдана Хмельницького у 1657 р. була не лише важким ударом для молодої української державності, але й випробуванням для старшини, значна частина якої бачила себе на місці покійного гетьмана. Прихід до влади Івана Виговського не всіх влаштовував. Уже невдовзі після його обрання відкрито проти гетьмана виступили: полтавський полковник Мартин Пушкар та кошовий Запорозької Січі Яків Барабаш. Московський уряд відкрито не підтримав опозицію, але своїми діями фактично потурав їм. Такий перебіг подій змусив задуматися І. Виговського та козацьку старшину над доцільністю триматися підданства російському царю, який, використовуючи момент, змусив гетьмана піти на значні поступки.

У ситуації, що склалася, І. Виговський відновлює переговори з польським королем і у вересні 1658 р. укладає Гадяцький договір, за яким Україна поверталася в склад Речі Посполитої як одна з трьох її складових: Королівство Польське, Велике князівство Литовське і Україна під назвою Велике князівство Руське. Як тільки в Москві довідалися про це, то гетьмана оголосили зрадником, а в Україну відправили каральні війська. У жовтні 1658 р. 20 тисяч росіян під командуванням білгородського воєводи Григорія Ромодановського рушили в Україну, що було початком відкритої агресії. Але досягти більшого успіху такими незначними силами росіянам не вдалося.

За розпорядженням царя весною 1659 р. була зібрана величезна армія в 100 тис. чол. під командуванням князя Олексія Трубецького, яка 26 березня вступила на українську територію. Просування росіян було зупинене під містом Конотоп (тепер Сумська область). Маючи велику армію, О. Трубецький 29 квітня спробував штурмом оволодіти містом, але безуспішно, після чого російський воєначальник вирішив блокувати Конотоп і змусити його оборонців здатися. У місті знаходилися два козацькі полки – Ніжинський та Чернігівський – чисельністю майже 5 тис. чол. під командуванням наказного гетьмана Григорія Гуляницького, який зумів організувати дієву оборону міста і затримав під містом росіян, давши можливість Івану Виговському зібрати війська. З останнім гетьман мав певну проблему, позаяк не всі козаки виявили бажання приєднатися до нього. Причина цього полягала в тому, що у травні 1659 р. польський сейм ратифікував Гадяцький договір, але із значними змінами не на користь України. Чутка про це розійшлася по всій Україні і викликав невдоволення козацтва, хоча самі пункти ратифікованого договору ще не були достеменно відомі. Це змусило Івана Виговського вдатися до сторонньої допомоги – польської і татарської.

Отримавши відомості, що татари на чолі з ханом Мухамед-Гіреєм IV вже в дорозі, Іван Виговський з наявними у нього козаками вирушив з с. Бикове (зараз смт. Новий Биків Бобровицького району Чернігівської області), дійшовши до Крупичполя, що неподалік Ічні. Тут 24 червня до гетьмана приєднався Мухамед-Гірей з 30 тис. татар. Сам гетьман мав 16 тис. козаків. Польський коронний обозний Анджей Потоцький, який приєднався до І. Виговського, очолював близко 4 тис. польських найманців. З цими силами Іван Виговський рушив проти московського війська. Не доходячи Конотопу, біля села Соснівки українсько-татарський загін розбив передові сотні росіян і взяв полонених для вивідування даних про російську армію.

Уже наступного дня, 28 червня, у вівторок російські війська на чолі з Г. Ромодановським, С. Пожарським і С. Львовим рушили проти військ українського гетьмана. Кримський хан, давши частину татар І. Виговському, з рештою переправився через річку Куколку, зайшов у майбутній тил російської армії. Росіяни першими почали битву. І. Виговський, стримуючи їх атаку, поволі відходив вздовж заболоченого русла Торговиці в напрямку до городища Пустої Торговиці. На той час татари, вибравши зручний момент, нанесли удар в тил російської армії. Відрізані від Конотопу (де стояла інша частина росіян, що продовжувала облогу міста) російські війська опинилися в оточенні і під ударами українських козаків і татар почали панікувати, а далі – втікати, ставши легкою здобиччю татар і козацької піхоти. За різними даними, в бою загинуло від 30 до 50 тис. росіян. Ті ж, хто попав у полон, були віддані татарам, які більшість полонених порубали. Російський історик С. Соловйов з цього приводу зазначив: "… Нещасних вивели на відкрите місце і різали, як баранів”. Втрати українців оцінюються в 4-5 тисяч, а татар майже 6 тисяч.

У Москві поразку російських військ сприйняли дуже боляче. Згаданий російський історик С. Соловйов про це писав так: "… Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 рр., загинув у один день, і ніколи вже після того цар московський не був у силі вивести в поле такого блискучого війська. В жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу, й жах напав на Москву. Удар був тим тяжкий, що був несподіваний. Трубецький, на якого покладали найбільше надій, муж на війні щасливий і ворогам страшний, згубив таке величезне військо! Після здобуття стількох міст, після здобуття литовської столиці Москва тепер затремтіла за власну безпеку; з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні робити для укріплення Москви. Сам цар з боярами раз-у-раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць із своїми родинами й майном наповнили Москву, і йшла чутка, що цар виїздить за Волгу, за Ярослав”.

На жаль, через внутрішню опозицію у суспільстві Іван Виговський не зміг скористатися блискучою перемогою у цій битві, але її результат засвідчив не лише героїзм і бойовий дух українського козацтва, а й потенційні можливості української держави.

Прес-служба Надвірнянської районної організації

ВО "Свобода"