Напередодні Водохреща 1978-го 65-річний Олекса Гірник із райцентру Калуш на Івано-Франківщині написав дружині записку, що їде у справах до Львова. А поїхав до Канева на могилу Тараса Шевченка.

День побув у столиці, відвідав Софійський собор та Києво-Печерську лавру. А ввечері 20 січня був на Чернечій горі. Тричі обійшов навколо могили Шевченка. Розкидав майже тисячу саморобних листівок. Вони були проти русифікації, недотримання в Радянському Союзі прав і свобод громадян тощо. Спільний текст був таким: ”Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава! Радянська, та не російська! Україна для українців! З приводу 60-річчя проголошення самостійності України Центральною Радою 22 січня 1918 року — 22 січня 1978-го на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі”. Близько третьої ночі Гірник, за добу до вказаної в листівках дати, облився бензином і підпалив себе.

— Десь о десятій ранку працівник музею піднімався на Гору стежкою. Він першим помітив обвуглену людину, — розповідає 50-річна Тамара Філіпович, яка тоді кілька місяців працювала в музеї на Тарасовій горі. — Ми одразу викликали ”швидку”, повідомили відповідні служби.

70-річний Олександр Гнучий у той час виконував обов’язки начальника Канівського райвідділу міліції.

— Уранці 21 січня 1978 року мені задзвонив стривожений колега й повідомив, що на Тарасовій горі спалився якийсь чоловік, — згадує. — Разом із комітетником (працівником КДБ. — ”ГПУ”) прибули на Тарасову гору. За кроків десять від оглядового майданчика на снігу лежав на спині обгорілий чоловік у ”позі боксера” — руки й ноги зведені. Поряд — порожня сумка із квитком до Києво-Печерської лаври й пасічницький ніж. Потім з’ясували, що саме ним чоловік пришвидшив собі муки, розпоровши живота. Схил гори був біло-фіолетовий — від розкиданих листівок, написаних фіолетовим чорнилом. Улучивши момент, я сховав шість.

— Місце обгородили тканиною, а музейним працівникам не дозволяли й наближатися, — продовжує Тамара Філіпович. — Сказали нам, що це спалився психічно хворий чоловік, і суворо попередили, аби не розпускали пліток. Краще, казали, мовчати.

Олекса Гірник народився 28 березня 1912 року в селі Богородчани на Івано-Франківщині в селянській родині. По закінченні чоловічої гімназії у Станіславі (тепер Івано-Франківськ) роботи не міг знайти: у тогочасній Польщі не варто було наголошувати, що ти є українцем. 1937-го, перебуваючи у війську, Гірник заявив, що мріє змінити польську конфедератку на мазепинку. Отримує п’ять років в’язниці. Повернувся додому у вересні 1939 року, коли Польщу поділили нацистська Німеччина й Радянський Союз. Невдовзі його заарештувало НКВС. Вісім років відбув у колимських копальнях і сибірських лісоповалах. Повернувся облисілий. Одружився із сусідською дівчиною Кароліною. Виховали двох синів, збудували дім. Й усі роки за Олексою тінню йшла його судимість. Працював, де випадало: землекопом, рахівником. До своєї останньої ночі Олекса Гірник готувався кілька років: майже тисячу доволі довгих листівок писав потай від родини.

Пасічницьким ножем чоловік пришвидшив собі муки

— Про самоспалення Гірника я чув ще тоді, як це сталося, — згадує канівець Іван Головатюк, 70 років. — Я працював водієм у ”Дніпробуді”. Організація велика. Хтось сказав слово, хтось добавив, і слух пішов. Тоді я нічого не розумів. Здогадувався: коли б цей вчинок зробила психічно хвора людина, як казали компартійці, то для чого було все так ховати?

Нині люди на таке не здатні, — додає. — Ось наш підприємець Пісоцький пішов із каністрою бензину до банку також самоспалюватися — але заради своїх грошей. Налякав банкірів і повернув десять тисяч. Перевелися патріоти. Ото Гірник був, певно, останнім.

Надвірнянська РО ВО Свобода