 
Навколоцерковні події минулого місяця січня і першого тижня
лютого (зокрема, архієрейський собор РПЦ МП в Москві та оголошена на ньому
доповідь митрополита УПЦ МП Сабодана з різкою критикою на адресу УГКЦ. (Про це
читайте на 1-2-ій стор.), ще раз підтверджують, що Кремль та його сателіти з
Банкової та Грушевського в Києві з наростаючим натиском впроваджують доктрину
„руского міра” в Україні. І місця для УГКЦ у цій імперській парадигмі немає.
Натомість нашій Церкві підсувають „православний сценарій” як мінімум з двома
сюжетами: 1) усунення з УГКЦ усіх віровизнавчих та обрядових відмінностей з РПЦ
МП з пізнішим повним поглинанням, як було за часів Катерини ІІ – Миколи І –
Олександра ІІ – Сталіна; або 2) - (у разі спротиву „упорствующіх уніатов”) -
переслідування шляхом дискримінації юридичних прав, нищення шляхом інспірованих
ззовні розколів та остаточним відкиненням на маргінес. І схоже на те, що обидва
сюжети вже почали реалізовуватися паралельними шляхами.
Але про все – за порядком.
10 січня у новообраній Верховній Раді України зареєстровано
міжфракційне депутатське об’єднання «На підтримку канонічної Православної
Церкви», яку очолив відомий „українолюб”-регіонал Вадим Колесніченко. Через
тиждень цей одіозний, але дуже впливовий нардеп оприлюднив звернення до
архіпастирів, пастирів та вірних громадян Канонічної Української Православної
Церкви (Московського патріархату. – Ред.). У цьому „листі щастя” він стверджує:
„Ми маємо на меті якнайближче привести наше законодавство до моральних і
духовних цінностей Православної Церкви”. А далі твердо обіцяє, що „найближчими
напрямками діяльності згаданого депутатського об’єднання, зокрема, стануть:
- розробка та прийняття закону щодо визнання Православної
Церкви як юридичної особи (!);
- забезпечення виконання закону про повернення (!)
церковного майна;
- перегляд та осмислення пропонованих для прийняття
Верховною Радою законів з точки зору (!) православної Віри та Церкви;
- сприяння можливості створення Православною Церквою (!)
загальноосвітніх навчальних закладів;
- розробка законопроекту про медичне та пенсійне
забезпечення (!) священнослужителів;
- співпраця з громадськими організаціями на підтримку (!)
Православної Церкви та координація їх роботи;
- співпраця з депутатами інших держав (!) з питань підтримки
Православної Церкви;
- введення священнослужителів (!) як штатних одиниць в
медичних та виправних закладах;
- введення священнослужителів (!) як штатних одиниць в
збройних силах та в силових органах”.
Одним словом, депутат Колесніченко від імені правлячої
партії регіонів обіцяє впродовж найближчих років юридично оформити єдину
державну церкву в Україні – РПЦ-МПЦ. І робитимуть вони це прискореними темпами:
„пацани слов на вєтєр нє бросают!”.
Підтвердження цьому – згаданий на початку архієрейський
собор РПЦ у Москві, під час якого було оприлюднене звернення до теперішньої
влади в Україні з вимогою необхідності присвоєння УПЦ МП статусу юридичної
особи (!), тобто – фактичного проголошення її державною церквою. Говорячи далі
про Україну, російські архієреї також виступили за прозору та ефективну систему
держреєстрації православних общин, законодавчої підтримки повернення їм (!)
церковної власності, ліцензування та акредитації православних (!) духовних
навчальних закладів, запровадження в армії інституту православного (!)
військового духовенства на державному утриманні тощо. Коло, розпочате
Колесніченком у Києві, замкнулося у Москві на архієрейському соборі...
Як перший видимий крок одержавлення московського православія
в Україні стане „царський” подарунок, що його уряд Януковича-Азарова готує на
28 липня з нагоди 1025-ліття Хрещення України-Руси, а саме – передати у
приватну власність РПЦ-УПЦ найбільшу історичну святиню УГКЦ Почаївську лавру,
що на Тернопіллі. Після передачі комплексу Почаївської лаври у власність УПЦ
(МП), на території лаври заплановано відкрити культурно-духовний центр для
поширення "руского міра” на західноукраїнських теренах. 
Про ще один сюжет „православного сценарію” для УГКЦ написала
1 лютого на сайті газети „Дзеркало тижня” авторитетна українська журналістка та
експерт з релігійних питань Катерина Щоткіна. Зокрема, авторка констатує:
„На фоні українського православ’я, чия «розділеність»,
здається, перетворилась з проблеми у свого роду бренд, греко-католики досі, на
здивування, зберігають єдність. Недивлячись на те, що у Церкви, яка вийшла з
катакомб, завжди багато внутрішніх проблем і протиріч. Тепер же, коли основна
праця по відновленню Церкви в правах закінчена, цій єдності загрожує непросте
випробування. Ще декілька років тому в це важко було повірити — але факт
звершується на очах: «підгорецькі отці», які видавались однією з багатьох
«сект-одноденок», ось-ось офіційно отримають статус „української правовірної
греко-католицької церкви” (УП ГКЦ), тобто стануть «альтернативною»
греко-католицькою церквою в Україні”.
І далі К. Щоткіна зауважує:
„Цікаво, що з усього депутатського корпусу в «заступники»
священноначалля УП ГКЦ вибрало саме одіозного «захисника від всього
українського» В.Колесніченка. Якраз йому «отці» висловили свою образу,
поділившись спостереженнями і виступили з пропозицією”. А „пропозиція”, за
словами п. Щоткіної, полягає в тому, що „підгорецькі догналіти”, у випадку державної
реєстрації, готові стати союзниками
влади у боротьбі проти УГКЦ та політичної опозиції.
„Ще недавно така «альтернатива» УГКЦ виглядала просто
смішно, - продовжує Катерина Щоткіна. - Але сміятися хочеться щораз менше —
останнім часом надто багато у нашому житті йде урозріз із здоровим глуздом,
щоби скидати з рахунку навіть, на перший погляд, найбільш неймовірні сценарії.
А «група Догнала», без сумніву, - одна з тих зірок, сяяння якої комусь дуже
потрібне. «Православний сценарій для УГКЦ» — непогана заявка.”
Врешті К. Щоткіна підсумовує про головне завдання цього
„сценарію”:
„Головна мета — розхитати човен. Мінімум - човен УГКЦ, а по
можливості і весь «корабель Святого Петра». Нестабільність в УГКЦ вигідна
багатьом, а тому «підгорецькі отці» можуть розраховувати на союзників. І вони
зовсім не кривлять душею, коли дають зрозуміти своїм потенційним союзникам (у
владі. – Ред.), що реєстрація їх „церкви” — питання політичне”.
* * *
Становище УГКЦ у теперішній, описаній вище, ситуації справді
непросте. Як з огляду на актуальну суспільно-державну конфігурацію та
духовно-конфесійні пріоритети, що тепер панують в Україні, та і з огляду на
імперський натиск „руского міра”. Але наша Церква зуміє вистояти перед бурями
сучасного світу, якщо берегтиме, як найбільший скарб, католицьку віру та
єдність із Вселенською Церквою.
„...Лише той, хто у сьогоднішньому світі опирається на
Петрову Скелю, той ніколи не похитнеться”, - ці слова Блаженнішого Святослава,
мовлені в інтерв’ю для „Нової Зорі,” є найкращим рецептом як зберегти наш
духовний імунітет.
о. Ігор Пелехатий "НОВА ЗОРЯ"
| 
