1.        ВСЕДОЗВОЛЕНІСТЬ РАБА.

Різними словами з трьох букв можна ідентифікувати президента партії регіонів та комуністів, проте з багатого синонімного ряду, як на мене, найприйнятніша лексема – РАБ. Його формував час московсько-більшовицьких хазяїв, плебеїв та рабів. Його моделі він неминуче переносить на українську реальність, знаходячи для себе хомут у московській упрязі. Кожен може запропонувати лиш те, чим живе і наповнений внутрішньо. Один із рабів із партії регіонів зі знаковим прізвищем Смітюх звернувся від імени Антимайдану до Путіна, аби він "допоміг" зараз Україні. Маємо ядучу суміш московського шовінізму типуцарьових і хохлацьке лакейство типу смітюхів. Їхні прізвища волають про трагедію нашої країни: її можна здолати лише імплантованими чужинцями з хохляцьким інструментом у руках.

2. ПОРАЗКИ ПЕРЕМОГАМИ СТАЮТЬ.

Чи треба, аби такі, як президент партії регіонів та комуністів укладали доленосні для України угоди? Запитання риторичне. Не дай Боже. У такому випадкові горе-евроінтегратор міг би стати президентом 2015 року. Натомість непідписання угоди стало детонатором у вибухові бомби народного терпіння за час чотирирічного втілення ЗЛА. Магма гніву вилилась на поверхню. Полум'я воскреслої любови до своєї землі годі впакувати у мільйонноразове "Слава Україні" – "Героям слава". Лавини не спинити, бо де на кін історії виходять дві сили, – там перемагає сильніший, а де сила і ДУХ, – то останнього не здолати. Хіба можна здолати убитих Міхновського, Петлюру, Коновальця, Бандеру, Шухевича, Телігу і сотні інших духовних повстанців, що животворять і духотворять на сьогоднішніх майданах? Навіть Мазепине вимушене двадцятилітнє служіння Петру і програна Полтавська битва обернулися у символ змагань за українську незалежність, а ми, вільні українці, стали називати себе мазепинцями, відтак петлюрівцями, а потім і тепер бандерівцями.

Перелилась поразка в перемогу.

А смерть безсмертям стала.

Повстала сила знову й знову,

Неначе й сну не знала.

3. УКРАЇНСЬКІ ОПТИМІСТИЧНІ ТРАГЕДІЇ.

Учора, коли звично ходила київським майданом, незнайомий чоловік сумовито і розгублено запитав: "А що буде, як похолодніє...?". Якщо навіть за такої високодуховної атмосфери і такої визвольної мети плиткі думки можуть терзати наші душі, – то є над чим працювати... Подумалося: що буде, як у пса не буде буди? Пес змокне. Та й далі буде гавкати. Чи не так? У світі нема нічого недосяжного, але є слабодухі люди. Не буде внутрішньої сили – інша довго не працюватиме. Натомість молодих хлопців поривало до інших дій: "Я готовий віддати життя за Україну". Подумалося, що Шевченкові слова "вражою, злою кров'ю волю окропіте" більше ніж класика чи поезія. Задля України слід ЖИТИ. Це і є наш основний постулат. Можливо, тоді наші трагедії відійдуть у минуле, а позитивне мислення неабияк пришвидшить досягнення нашої мети. Натомість все, що викликає страх і тривогу, – блокує нашу перемогу. Похідним словом від перемога є особове дієслово можу. Коли помножимо його на хочу, то ніщо не спинить нас у нашому летові до самих себе.