Уже протягом тривалого часу в
суспільстві «витає» думка про необхідність проведення
адміністративно–територіальної реформи. Якщо пригадуєте, у першому
«помаранчевому» уряді 2005 року навіть була посада віце–прем’єра з даного напрямку, яку займав «комендант Майдану»
Роман Безсмертний. Нажаль, результатів роботи «профільного» віце-прем’єра Україна так і не побачила. Проектами залишаються
також і Концепції реформи адміністративно–територіального устрою України та
місцевого самоврядування, розроблені Мінрегіонбудом під керівництвом В. С.
Куйбіди, який в уряді Тимошенко відповідав за цю ділянку роботи. Більшість політикуму розуміє, що
існуюча в Україні система адміністративно–територіального устрою та система
місцевого самоврядування не відповідає потребам суспільства, оскільки переважна
більшість територіальних громад через їх надмірну подрібненість та надзвичайно
слабку фінансову базу не спроможні до виконання усіх повноважень місцевого
самоврядування. Але незрозуміло, чи у великих державних мужів «руки не
доходять» до реформи, чи в контексті постійних виборів в Україні така реформа є
«політично недоцільною»?... Тож, яким шляхом піти? Як
реформувати цю недолугу пострадянську систему адміністративно – територіального
устрою та місцевого самоврядування? Найбільш дискусійним в Україні є
питання укрупнення громад. В багатьох випадках такий крок є доцільним, але ні
одне село не хоче залишитися без сільради. Підливають олії до вогню і
працівники сільських рад, які, в такому випадку, мають шанс залишитися без
роботи. Крім того, люди бояться, що слідом за сільрадою з села зникне ФАП,
середня школа, будинок культури, а добиратися до сусіднього села по наших
дорогах та нашими маршрутками не так вже й легко. Може слід розпочати реформу з
розвитку інфраструктури, будівництва та ремонту доріг, реконструкції об’єктів соцкультпобуту? Завдяки одному з поширених в
Україні проектів міжнародної співпраці, мені довелось побувати в Польщі, де мав
змогу ознайомитись з їх адміністративно–територіальною реформою та діючою
системою самоврядування. Поляки кажуть, що
адміністративно–територіальна реформа у них є найвдалішою, хоча, на мою думку,
ніякої реформи у пострадянській Польщі не
було. Те, що вони називають «реформою 1990 року» стосувалося воєводств
та повітів (аналогія в Україні – область
та район). Саме ж укрупнення громад, поділ сіл та міст здійснювалось в
«радянські» 1970-ті роки, коли ніхто нікого не питав. Може тому зараз полякам
так легко говорити про вдалу реформу, коли в 1990-х роках не зачіпали того, що
є найближчим до кожного селянина, і через що в Україні і точаться зараз
дискусії. З іншого боку, хочу зазначити, що
багато елементів системи адміністративно–територіального устрою та місцевого
самоврядування Польщі варті уваги. На цьому зупинимось трохи детальніше. Територіальне самоврядування
Польщі включає в себе три рівні: ВОЄВОДСТВО – ПОВІТ – ГРОМАДА (ҐМІНА). Базовою одиницею самоврядування є
громада (ґміна), яка виконує всі завдання, крім тих, які не віднесені до
повноважень воєводства чи повіту. Ніякої прив’язки до кількості населення чи
території немає. Зокрема, є ґміни, що налічують 1млн. 700 тис. населення
(Варшава) і які налічують 1400 мешканців. До системи самоврядування громади
входять: Рада ґміни, та війт ґміни (у
містах–бургомістр). Стосовно сільських громад (ґмін), то вони у Польщі
складаються з багатьох сіл, з яких одне виконує функцію центрального («столиця
громади»). Рада та війт знаходяться в
центральному селі («столиці ґміни»). В інших селах, які входять до ґміни і не
мають статусу громади, Рада утворює допоміжні одиниці громади–сільські
староства (солецтва), які включають в себе територію одного або кількох сіл. На
чолі сільського староства стоїть
сільський староста (солтис), якого вибирають на зборах мешканці села. Для прикладу візьмемо одну з ґмін,
яку я відвідав у складі української делегації. Населення ґміни становить 6 тис.
мешканців. Ґміна складається з 13 сіл, загальною площею 12 тис. га. включає в
себе 13 староств (солецтв) і, відповідно, 13 солтисів. Солтис виконує свої
обов’язки на громадських засадах і, як правило, має свою основну роботу. Ґміна
може компенсувати солтису його витрати, пов’язані з громадською діяльністю (проїзд, проживання, харчування). Солтис
наділений адміністративними функціями, а також має право збирати податки з мешканців
села, видаючи відповідні квитанції. Саме солтис є тією рушійною силою, яка
активізує мешканців села, він, як правило, є організатором робіт з благоустрою
свого села. В той же час в адміністрації
громади, про яку йде мова, працює 25 осіб. Війт у
Польщі–виборна посада, інші працівники–призначувані. Війт може мати і початкову
освіту, але заступник війта–тільки вищу. Секретар ґміни повинен мати вищу
освіту, до призначення перебувати на керівній посаді не менше як 3 роки і не
може бути депутатом Ради ґміни та членом будь-якої партії. Як сказав війт, на початку 1990
рр. у ґміні було 7 шкіл, а зараз 3 школи. В той же час ґміна має 2 власні
автобуси, які використовуються для перевезення дітей а також в інших цілях. Ґміна
таж уклала угоду з одним приватним перевізником. Бюджет цієї ґміни становить 19
млн. злотих (близько 57 млн. грн.), з яких тільки 35% - власні надходження,
решту – дотації та субвенції з бюджету держави. (До слова, громада, про яку йде мова, вважається найбіднішою в
Поморському воєводстві Польщі). Незважаючи на вищенаведені цифри, у сільських
громад Польщі (як не дивно) постійно не вистачає грошей на
соціально-економічний розвиток. В зв’язку з цим держава запровадила
співфінансування місцевих заходів. Тобто, якщо громада села хоче збудувати чи відремонтувати
якийсь об’єкт, чи провести благоустрій, то гроші з бюджету будуть виділені
тільки при умові, що 10–30% зберуть самі мешканці села. Таким шляхом в селах
будуються стадіони, дитячі майданчики, парки та інші об’єкти. Співфінансування
сприяє активізації сільської громади, забезпечує бережливе ставлення до
збудованих об’єктів, адже людина, яка вклала гроші, уважніше ставитиметься до
того майна. Вартим уваги досвідом польських
сільських громад є створення сільських
світлиць. Це є свого роду аналог наших сільських клубів (будинків
культури), які у Польщі стають культурними осередками села. Світлиці
комплектовані всім кухонним приладдям (плити, посуд і т.д.), необхідним для
проведення свят (весілля, іменини). Кожен мешканець села може орендувати світлицю
за досить низьку оплату (50-100 злотих) для святкувань. Залежно від
зацікавленості мешканців того чи іншого села, у світлицях розміщуються
тренажерні зали, тенісні столи, комп’ютерні кабінети, музеї. В одному з
маленьких сіл, де немає костьолу, в світлиці розкладається церковна атрибутика
і проводяться богослужіння. У випадку проведення святкувань церковна атрибутика
у світлиці замінюється на святкову. Доводилось бачити у світлицях і кімнати
відпочинку і, навіть, громадський ресторан–колибу, де місцевий війт з солтисом
частував українську делегацію сільських, селищних голів ковбасками з пивом… Необхідність проведення
адміністративно–територіальної реформи та реформи самоврядування в Україні
скоро назріє так, що ми змушені будемо робити конкретні кроки в цьому напрямку.
І прийдемо ми до укрупнення громад. В контексті вищенаписаного виникають
запитання: Чи погано, коли буде одна сільрада на 10 сіл? Чи виживе село без
сільради? Насамкінець хочу навести
слова одного польського війта, який сказав: «Колеги, придивляйтесь до нас, але
будуйте щось своє». То ж, яке самоврядування
ми збудуємо в Україні?
Андрій
Крицький
Битківський
селищний голова
Член
Надвірнянської РО ВО «Свобода»
|
