Їдучі поїздом "Львів-Луганськ", ми почули, що провідник відмовляється обслуговувати пасажирів, які звертаються до нього українською. Обґрунтовано було це дуже просто: "Говорітє по русскі, я із Луганска!"
Безпосередність працівника "Укрзалізниці" вразила не тільки нас. До честі пасажирів, вони зреагували адекватно: викликали наряд міліції і в такий простий спосіб забезпечили свої права споживачів.
Але ми згадали, що саме такого штибу риторикою завалені форуми наших статей, проте до інтернету міліцію не викличеш. Слава Богу, що це так, проте прості тези на формі вимагають таких самих простих антитез. А типові питання, які подорожують з дискусії в дискусію, наводять на думку про те, що потрібні типові відповіді, щоб не ходити по колу вічно.
От і ми вирішили проаналізувати найбільш популярні і, так би мовити, лапідарні питання, які звучать сьогодні не тільки на форумах, але й у теле-радіо ефірі, газетах, у магазинах, поїздах і просто на вулицях. Бо кожного разу шукати оригінальну відповідь на чергове "Говорітє по русскі" - дарма праця.
Віримо, що робота ця придасться не тільки нам, але й багатьом іншим працівникам слова, звільнивши їхній час і думки для справжньої творчості та конструктивного спілкування з колегами - як однодумцями так і опонентами.
Тим, хто хоче глибше зануритися в теорію, рекомендуємо нашу статтю "Востаннє про мовне питання", яка присвячена державній мові як інструменту державного управління.
А зараз на спокуту гріха неучасті у форумних обговореннях пропонуємо вашій увазі перелік найтиповіших питань стосовно української мови в Україні. Нижче кожного питання ми розмістили таку ж просту і зрозумілу відповідь. А ще нижче підкріпили все це додатковими аргументами. Вийшов такий собі мовний перекладанець (російською - "слойка").
Отже, смачного!
* А чєво ето ви па-украінскі разгаваріваєтє?
Я не хочу калічити мову Пушкіна своїм суржиком.
(Варіант: А хіба це заборонено?)
У приватному спілкуванні кожен говорить так, як йому зручніше. Ну а оскільки українську у школі вчать усі - є велика вірогідність, що саме вона буде зрозумілою в розмові з незнайомою людиною.
* Стара бабуся не може написати заяву до собесу, то що, їй на старості українску вчити?
Державні органи приймають листи будь-якою мовою. Бабуся може писати кримсько-татарською, їдишем, угорською чи іншою мовою народів України.
Це чиновник має зрозуміти, що пише бабуся, за це він і гроші отримує. А от відповідь бабусі прийде українською - бо державну мову у нас вчать у школі і прочитати старенькій зможе будь-хто молодший за віком.
До речі, іспит з української є обов'язковим навіть при прийнятті іноземцями громадянства України. Не вірите? Спитайте у паспортному столі.
* Більшість людей в Україні розмовляє російською, і українська державна мова порушує їхні права.
Останній перепис свідчить, що 67% населення України вважає українську - рідною мовою. Соціологія ж твердить, що більшість все-таки знає дві мови і використовує їх залежно від ситуації.
Держава не примушує людей розмовляти між собою державною мовою - тим більше якщо йдеться про спілкування в родині, на вулиці, в транспорті. Але держслужбовці повинні спілкуватися однією мовою між собою - інакше це буде не система управління, а базар. Кожен зможе сказати, що не виконує закон, бо "нє панімєт".
Держава говорить з громадянами державною мовою - вона не дівчина за викликом і не може підлаштовуватися під мовні звички кожного. Знання державної мови забезпечує школа, і це знання потрібне перш за все для спілкування з державою.
* Культурна людина завжди говорить тою мовою, якою говорить співрозмовник.
Не зовсім так - навіть найкультурніше людина не знає всіх мов. Культурна людина для спілкування вибирає мову, яку знає вона і співрозмовник. А оскільки громадяни України гарантовано вчать у школі державну мову, культурна людина перш за все буде використовувати саме її - так більше шансів, що зрозуміють дійсно усі.
Інакше вийде, що кримський татарин, який працює провідником поїзду Київ-Сімферополь буде розносити чай тільки братам-татарам та вченим тюркологам. Смішно? Та не зовсім - адже до влади у країні прийшли подібні провідники, і вони користуються відповідною логікою.
* Депутат чи міністр в ефірі повинен відповідати на запитання слухача тією мовою, якою його запитали?
Якщо депутат присутній у ефірі представляє владу (оголошено, що він - депутат) - має використовувати державну мову, щоб бути зрозумілим всім слухачам. Те саме стосується держслужбовців.
Якщо можновладець присутній в ефірі, як приватна особа - аматор кицьок чи то чудовий сім'янин - і він не зацікавлений, щоб його розуміли всі, він може говорити будь-як.
Щоправда, у цивілізованих країнах - наприклад, Росії, - такому депутату підсадили б перекладача, бо там закон дозволяє використовувати в ефірі інші мови тільки за умови, що забезпечено переклад російською. Те саме стосується виступів у Думі - татари можуть говорити татарською, але має бути російський синхрон.
* Я не українець, а єврей (румун, гагауз, угорець), тому говоріть зі мною російською.
Я хочу допомогти вам вдосконалити знання державної мови. Говоритиму повільніше, і наше спілкування буде не тільки приємним, але й корисним.
Усі громадяни України незалежно від національності чи місця проживання мають розуміти державну мову, щоб нормально спілкуватися з державою. Тому тим, хто погано розуміє українською варто вдосконалюватися. Державна мова є МОВОЮ МІЖНАЦІОНАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ для багатонаціональної України. Це - одна з функцій державної мови.
* Чому б не зробити в Україні дві державні мови? Як у Канаді (Фінляндії, Бельгії), або й більше як у Сінгапурі чи Індії.
Нам ментально ближчий досвід Росії. Зокрема у мовному питанні. Росія має великий та успішний стаж життя як багатонаціональна країна. Державна мова в Росії одна - і жодних мовних проблем. Про негаразди ж багатомовних держав гудять усі ЗМІ.
І справді - якщо ми не маємо сталого офіційного погляду на мовну політику, варто вчитися у тих, хто має більшу практику і ближчий нам ментально. Наприклад Росія, чи то Польща.
Що ж до Канади та інших багатомовних країн, їх можна поділити на дві категорії:
- країни з фіктивною двомовністю, як Фінляндія, де другу державну шведську ніхто не знає;
- країни з загрозою сепаратизму територіального (Канада, Індія) чи культурно-інформаційного (Бельгія та Сінгапур).
У монолітній державі не може бути двух рівноправних державних мов, так само, як двох армій, двох поліцій тощо - це не наша вигадка, а закон природи (докладніше у нашій статті).
* А чому тоді в деяких країнах немає державної мови, але є офіційна, а іноді й не одна?
По перше, незрозуміло, чим відрізняється офіційна мова від державної? А по-друге, чи варто брати приклад з таких країн? Існують країни, де й столиці немає, або є одночасно дві чи три.
На жаль, нам не вдалося знайти готової теорії державної мови. Хто знайде - підкажіть. На наше переконання, державна мова - це такий самий державний інструмент, як валюта, військо і т.ін.
Так само, як обіг кількох валют у банках України (зокрема кредитування у доларах та євро) призвів до банківської кризи 2008-2009, офіційний обіг кількох мов призводить до інформаційної та територіальної кризи.
Аби цього не сталося, потрібен добрий закон про державну мову. Наприклад, такий, як у Росії. Треба перекласти його і прийняти - успішний досвід не гріх і запозичити, а заразом убезпечимося від претензій з півночі.
* Навіщо потрібне українське дублювання іноземних фільмів? Усі знають російську.
По-перше, російську знають далеко не всі, особливо серед молоді. По-друге, дублювання - це робочі місця для тисяч людей. Ви хочете, щоб гроші отримували тільки російські перекладачі, актори та режисери, а наші були безробітними?
Уся загальнодоступна інформація повинна бути державною мовою. Цим гарантується вільний доступ кожного громадянина до цієї інформації, бо всі громадяни вчать у школі державну мову.
* Але українські переклади - неякісні. Хай спочатку навчаться як слід перекладати, а тоді вже лізуть.
По-перше, російські переклади теж неякісні, українські сьогодні є кращими. По-друге, де ж перекладачі навчаться добре працювати, якщо не будуть перекладати? Мова, як і кохання, вдосконалюється на практиці.
Українська школа перекладу має давні традиції і високий авторитет. Біда в тому, що останнім часом вона не була затребувана. Для того, щоб забезпечити високий рівень, потрібна практика - в кіно, телебаченні, книжках. Навіть неозброєним оком помітно, як зростає якість - навіть такого одіозного явища, як субтитри.
Треба враховувати також, що більшість "російськомовних" українців абсолютно безпідставно вважають, що спілкуються російською. З точки зору письменного росіянина - це смішний і дикуватий суржик. Тому російський переклад, зроблений в Україні, завжди буде гіршим за російський переклад, зроблений в Росії.
* Чи можна людині, неатестованій у школі з державної мови, складати іспити до ВНЗ іншою мовою?
Якщо людина не здатна вивчити українську, вона навряд чи зможе засвоїти програму ВНЗ. Розумові здібності не дозволять. Тож краще й не пробувати
Неатестація з державної мови - нонсенс. Якщо іноземець не складе іспит з державної мови, він не зможе отримати український паспорт, за законом, звісно. Держава безкоштовно навчає громадян державній мові і за це вимагає, щоб вони її знали.
Інакше колись громадяни скажуть: "Не зрозумів рішення суду. Не зрозумів попередження міліціонера. Не зрозумів вимог податківця." Усе справедливо.
* Треба знати багато мов. У Європі усі знають кілька мов.
За межами туристичних гетто люди здебільшого знають одну, рідну мову. Неодноразово переконувалися у цьому особисто.
Більше за те - пересічна людина не може досконало знати багато мов, фахівці твердять, що у випадку побутової двомовності, страждають обидві мови - обмежується словниковий запас, зникають нюанси, пропадають рідковживані слова.
* Російську мову в Україні утискають.
Це чиста спекуляція. Більшість газет, журналів, книжок, телепрограм доступні виключно російською. Швидше українська мова утискається, бо українських книжок, журналів та газет - абсолютна меншість.
За великим рахунком, усі ЗМІ, які мають статус загальнодержавних - газети, журнали, радіо, телебачення та т. ін. - повинні були б мати повноцінну версію державною мовою.
Регіональні ЗМІ - інша справа, вони можуть виходити тільки мовою місцевої громади, в Болграді - болгарською, у Закарпатті - угорською і т.д.
* Україна ратифікувала Хартію мов нацменшин. Треба її ввести як закон, і все буде вирішено.
Хартія мов нацменшин гарантує ОДНУ газету місцевою мовою, ОДНУ радіостанцію та ОДНУ телепрограму. У нас, здається, тут все гаразд і без хартії. До того ж наш сусіда - Росія - не ратифікувала цю Хартію. Чому? Треба замислитися, бо росіяни мають великий досвід життя у багатонаціональній державі.
У преамбулі Хартії сказано: "...охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх".
Тому Хартія не дає права не знати державної мови. Знати державну мову відповідно до Хартії мають усі. Хартія спрямована на захист дійсно слабких мов. А російська в Україні не є слабкою. Слабкою, на жаль, є українська. І саме вона потребує законодавчої підтримки.
* Почєму моєво рєбьонка заставляют говоріть по-украінскі?
А чому вашу дитину примушують говорити англійською на уроках англійської? Чи то німецькою? Українська школа навчає дітей українській мові. Українську мову неможливо вивчити, якщо не говорити нею, - втім, так само, як і будь-яку іншу мову.
У списку прав людини немає такого права - ПРАВА НЕ ЗНАТИ. Знати державну мову - обов'язок громадянина. А ваша дитина - майбутній громадянин. Для того, щоб мову знати, її треба вивчити.
* Я не можу віддати дитину до російської школи, бо поруч немає. Їй доводиться вчитися в українській.
Українська школа дає не гірші знання, ніж російська. А російська мова вивчається і в українських школах. Крім того її повно у телевізорі, газетах і т.ін. Тож російська мова вашої дитини не постраждає.
На жаль, жодна держава у світі не може відкрити для кожної людини окрему школу -комусь завжди не вистачить. У місцях компактного проживання відкриваються національні школи.
Цю систему треба вдосконалювати, але не варто віддавати на відкуп місцевим радам чи батьківським зборам - у таких складних питаннях, як освіта, медицина, юриспруденція не можна вирішувати голосуванням. Держава - складний механізм і вимагає щоденної кропіткої роботи з удосконалення.
* На фіга ви все це пишете? Все одно зараз введуть другу державну або регіональні мови і алєс. Усі будуть говорити російською, а ви хоч встрельтеся.
Закони існування держави і мови - штука об'єктивна. Вони не залежать ані від нас, ані від можновладців. Президент чи Рада можуть завтра запросто відмінити другий закон Ньютона. У них розуму вистачить - бо вони не думають про наслідки. А наслідком введення другої мови буде розкол України на дві різні держави. Давайте називати речі своїми іменами.
Колись люди щиро вірили, що Земля пласка і палили на багатті всіх, хто вважав інакше. Незнання законів існування держави не звільняє від їх виконання, а порушення карається найвищою мірою - зникненням цієї самої держави.
До речі, зверніть увагу - найбільше мовних протестів відбувається у регіонах, де державної мови днем з вогнем не знайдеш: у Криму, Донецьку, Луганську, Одесі.
Стає зрозумілим, що боротьба точиться не за можливість використовувати та вивчати російську - з цим там усе гаразд. Вони борються за право ігнорувати українську і заявляти, як той проводник: "Я з Луганська (Криму, Одеси), тому зі мною говоріть російською."
На жаль, прагнення ігнорувати державну мову підриває основу управління країною. Закони і розпорядження влади повинні бути одні на всіх.
* І всьо равно нє заставітє! Я буду гаворіть па-рюські!
Та облиште! Янукович вивчив українську мову, і нічого. Невже ви гірші за Януковича?
Брати Капранови
|
