Життя маленької Марії було тісно пов'язане зі святинею, насамперед тому, що її батько був старозавітним священиком, а потім батьки віддали її на виховання до святині. Коли ми оспівуємо Пресвяту Богородицю в піснях наших молінь на Вечірні або Утрені, чуємо твердження: "Від неплідної народжується Джерело життя" (Утреня Різдва Богородиці, стих, на Пс. Похвальним). Народження Марії називається "дивним чудом", тому що "Марія Божою красою заясніла понад усіх людей" (Вечірня Різдва Богородиці, стих, на "Господи, взиваю я"). Можемо ствердити, це - подвійне чудо: тому що породила та, яка була неплідна, тобто свята Анна, а також сповнилася давня обіцянка Господа в раю - прийшла на світ жінка, Син котрої роздавить голову змієві, тобто дияволові (пop. Бут 3, 15). У Святому Письмі не знаходимо жодної згадки про народження Пресвятої Богородиці, про це написано в інших переданнях, але пам'ять її приходу на світ походить від віків, тому що це було в Божих задумах, а людям стало відомо у раю після того, як людина згрішила і Творець постановив рятувати людей від вічної загибелі через свого Сина, Ісуса Христа, що став також Сином Марії.

Що в народженні Марії важливого й цікавого для нас? Важливе те, що народжує безплідна, - такою вважали люди святу Анну, тому що в неї зі святим Йоакимом не було дітей і вони були вже поважного віку; а також, що на світ прийшла обіцяна Господом жінка. Хоч люди зневажали святе подружжя, але по-іншому на це дивився Господь, котрий є Творцем життя. І коли люди судили й судять когось своїм судом, то це виявляється безпідставним, оскільки останнє слово завжди має Бог, плани якого здійснюються незалежно від людських поглядів. Хоч люди прирекли священика Йоакима та його жінку Анну на прокляття й осуд, показалася сила Господня: безплідні в людей є плідними в Бога. І це святе подружжя привело на світ ту яка стала Матір'ю Спасителя світу.

Із життя святого подружжя Йоакима та Анни треба вчитися довіряти Господові, не судити Його, доручити Йому все своє життя й очікувати від Нього правильного й праведного розв'язку всіх наших проблем. Маємо молитися до Всевишнього й діяти, пізнаючи Його волю, аби Він допомагав нам у наших потребах. А коли ніби не спостерігаємо цієї допомоги, то не вважаймо, що знаємо краще від інших, а тим більше від нашого Творця, що і скільки нам потрібно. Так вважали перші наші прародичі Адам і Єва: що їх обмежено, ніби вони могли б вчинити щось більше - а це виявилося зовсім не так. Мали так багато дарів від Бога, могли вільно їх використовувати, хоч би дар розуму та володіння створеним світом (пop. Бут 2, 20), а тим часом дали себе звести ворогові-сатані, рада котрого стала для них "кращою" тим, що були прогнані з райського життя. Повірили дияволові, що Бог обмежує їх, прийняли це до свого серця. Стали втікати від Всевишнього, з котрим раніше так мило розмовляли; наповнилися страхом через те, що не послухали Господа, а послухали ворога. Чомусь диявол не оборонив їх, а тільки насміявся з них, що вони прийняли його пораду й завдали шкоди не лише собі, а й усім прийдешнім поколінням. Ось яка гірка історія кожної людини, котра вважає себе паном своєї долі, а на ділі виходить, що без Бога та без послуху Його праведним законам (пop. Пс 19, 8; 119, 142; Прип 29, 18) ми, люди, приносимо нещастя не тільки собі, а й іншим (пор. Пс 119, 126; Сир 23, 23-25). Ця історія триває до сьогодні, тому що люди потрапляють під вплив злого духа, котрому, на превеликий жаль, вдається переконати конкретну людину, що вона є паном своєї долі, а Божі заповіді може легковажити й не виконувати. Пресвята Богородиця своїм життям навчає нас, що Бога треба слухати, бо називає себе рабинею Господньою (пop. Лк 1, 38) і виконує все, що приписує закон Господній. Її життя не було влаштоване як легке й розкішне. У дитинстві її віддали на виховання до святині, де виконувала трудні приписи закону. Жила убого, але завжди з Богом. Не нарікала. Втікала до Єгипту з народженим немовлятком Ісусом, та й саме народження дитяти відбулося в невигідних умовах. Але вона приймає все це спокійно, погоджується з Божою волею, не просить іншої долі, а радіє тим, що приносить їй кожен день. Слухається святого Йосифа, хоч сама вибрана на Матір Божого Сина й отримала повноту Божих дарів (пop. Лк 1, 28), не докоряє йому, немає жодних свідчень, що б пришвидшувала їхнє повернення з Єгипту, - цілковито піддається керуванню святого мужа.

Чому ми роздумуємо над цим і часто пригадуємо це собі? Тому, що ми такі далекі від того, аби узгіднити своє життя з Божою волею. Часто нарікаємо на Бога, на чоловіка, жінку, дітей чи ближніх. Завжди незадоволені й бажаємо всіх перемінити та уподібнити до себе, хоч самі повні недосконалостей і всяких провин, може, навіть більше, ніж наші близькі та знайомі. Не погоджуємося дотримувати Божих законів та святої Церкви, бо вважаємо, що вони нас обмежують, подібно, як це думали Адам і Єва. Подивімося, які хиткі й нестійкі наші сім'ї! Як поширюються подружні зради та невірність! Як часто людина вважає себе ''творцем" життя й прирікає інших на смерть. Як топчуть закон Божий і своє беззаконня ставлять понад святі Господні приписи. "Будь законові Всевишнього слухняний" (Сир 19, 17), - закликає мудрець Господній. А Бог попереджує: "Я покараю тебе, але за законом, - без кари ж тебе не зоставлю" (Єр 30, 11). Отже, Творець має право до нас, бо Він дав нам безсмертного духа життя (пop. Муд 2, 23; Проп 12, 7; 16, 14; Єз 37, 5-6). Бог знає нас і про нас пам'ятає - це ми забуваємо про Його доброту й стараємося влаштовувати все самі. Так, ми маємо працювати й діяти, але згідно з Божими планами та установами, щоб творити Його святу волю, через котру освячуємо своє життя. Господь бажає бачити наші старання про святість, а не лише про матеріальні достатки та вигідне життя. "Хто на гору Господню зійде і хто буде стояти на його святому місці? Той, чиї безвинні руки й чисте серце" (Пс 24(23), 3-4), - так запитує автор святих псалмів і дає таку чітку відповідь. А тепер спробуймо дати свою відповідь і щиро признатися, як дбаємо про чистоту серця та про невинність наших рук? Усім треба про це старатися, аби стремління до святості стало нам перед очима. Це наше завдання - святість душі, до котрої Господь закликає і зобов'язує кожну людину (пop. Лев 11, 44; Втор 26, 19).

Хай Пресвята Богородиця - наша небесна Мати - допоможе нам зрозуміти потребу освячуватися і ставати святими. Це під силу всім, хто тільки забажає, інакше Господь до цього не закликав би свій люд.