В переддень Хрещення Руси-України та св. рівноапостольного князя Володимира Великого, патріарх Московскій і всєя Русі Кіріл звершив богослужіння на Володимирській гірці в Києві, де знову нагадав віруючим про необхідність єднання Росії, України та Білорусі. Це вже п’ятий візит патріарха Кіріла в Україну. І що цікаво, з кожним роком його зустрічає все менше віруючих: біля пам’ятника св. Володимирові Великому молилися не більше 700 чоловік.
«Коли нас ще не було, все ваше вже було нашим» — тільки так можна оцінити слова патріарха Кіріла на молебні: «Сьогодні наслєднікі тієї святої Русі живуть в різних державах, але наша сила — завжди в святій Русі. Це той духовний генетичний код, який ми всотуємо з молоком матері, та система духовних цінностей, яка об’єднує наслєдніков святої Русі». Зрозуміло, до «наслєдніков» зачислюються тільки вірні РПЦ та УПЦ МП і навіть найменшої згадки про УПЦ КП, УАПЦ, чи, боронь Боже, УГКЦ! Понімаєш, ось така близорука наслєдствєнность! А всі храми та монастирі, що набудували діди-прадіди українців — «ісконно русскіє». Ось, так! І вже зовсім не суттєвим є те, що за даними соцопитувань прихильників УПЦ МП в Києві 19%. Поглянемо детальніше на чому базується ця система цінностей РПЦ, так би мовити «теодіцея па-масковскі».
Хоругва добре — а ядерна боєголовка краще, або освячення… сатани
І це без перебільшення. Ось батюшка Міхаїл (Васильев), РПЦ, який знаходиться в штаті російських військ стратегічного призначення (РВСН), гордо заявляє: «Сьогодні в частинах РВСН діють 16 наших храмів. Для наших священнослужителів вже стало доброю традицією освячення міжконтинентальных балістичних ракет перед їх запуском». В тому числі самої найпотужнішої ракети в світі — РС-20В «Воєвода»), відомій також як «Сатана» (запуск— в 2006 році). Продовжимо цей «радісний» список для потенційних ворогів «руского міра». Освячення ракетних установок у квітні 2008 року: чотири пускових установки ракет «Тополь», шістьох машин забезпечення, а також декілька десятків одиниць оперативно-тактичних комплексів «Іскандер» та зенітно-ракетних комплексів С-300. Освячення винищувача-бомбардувальника СУ-34 та стратегічного бомбардувальника ТУ-95МС «Козєльск». Освячення підводних човнів: «Карєлія», «Курск», «Ліпєцк», атомного «Сєвєродвінска» та атомного підводного ракетного крейсера «Омск» (2010 рік).
Як бачимо, на цьому фоні «ісконно православнаґо» поєднання молитви і зброї ісламські фундаменталісти з їхнім джихадом виглядають аматорами-початківцями.
Тому, напевно, цілком слушно один з учасників Форуму євангельських християн-баптистів зауважує: «Хіба не парадоксально те, що Церква бореться за життя людських ембріонів, осуджує аборти та евтаназію, але при цьому благословляє зброю, яка може забрати не десять, а мільйони людських життів? Чи не абсурдом є співставлення зброї, яку духовенство освячувало ще в XIX столітті, з ядерною боєголовкою? Невже молебень в честь ювілею ядерного збройного комплексу Росії — не нонсенс? Миротворницький запал РПЦ залишився десь в 70–80-х роках минулого століття». А інший відвідувач підсумовує: «Я відношуся до цього процесу, як втраті священиками РПЦ своєї причетності до Євангелії Ісуса Христа, який доручив своїй Церкві спасати грішників, лікувати душі людей та бути миротворцями. Господь не поручав своїй церкві створювати армію та флот. Таким чином РПЦ виконує роль політвідділу Російської держави».
Втім, найбільш лаконічно охарактеризував теорію «атомного православія» російський публіцист Єгор Холмогоров: «Щоб залишатись православною, Росія повинна бути сильною ядерною державною, а для того щоб залишатись сильною ядерною державною, Росія повинна бути православною».
Воно й не дивно, бо так думав патріарх Кіріл ще в 2009 році, коли в Нижньому Новгороді в Нагірному палаці спорту він поділився своїми думками з шістьма тисячами молодих людей, серед яких були й інваліди слуху (для них організували сурдопереклад).
Наведемо пряму мову патріарха Кіріла: «Сегодня то оружие, которое разрабатывается в Сарове, является фактором сдерживания. Мы должны стремиться к миру без оружия, но так, чтобы это стремление не разрушило, в том числе нашей страны, чтобы мы имели возможность оставаться суверенным государством» — сказав предстоятель РПЦ. За словами патріарха, церква виступає за мир без зброї. Однак, поки існує гріх — його необхідно стримувати, в тому числі, існуючими методами, відзначив Кіріл (Кореспондент.Net за 11 вересня 2011 року).
Іншими словами, патріарх Московський і всєя Русі Кіріл заявляє, що ядерна зброя є фактором стримування і необхідна допоки не счезне гріх. Тобто, до «скончанія міра». —
В такому разі, позиція патріарха Кіріла ен хоч-не-хоч змусить погодитися, і я тому й вважаю, під цим оглядом, комуністичну владу України, яка позбулася власної ядерної зброї, підлими зрадниками Вітчизни.
А, Вы думалі іначє, братья-украінцы?!.
Тютюн, водяра і алмази для диктатури… «руского міра»
Друга цінність не така страшна як перша, однак не менш переконлива. У містичному романі Володимира Даниленка «Кохання в стилі бароко» диявол приїжджає в гості до настоятеля Києво-Печерської лаври, бо відчуває себе комфортно в цій святині серед близьких йому за духом людей. До митрополита Чорнобильського Павєла, який хотів приписати в українській монашій святині російського патріарха Кіріла, ми повернемося іншим разом. А сьогодні пригадаємо про деякі бізнесові інтереси патріарха Кіріла, які днями навів згадуваний український прозаїк в інтерв’ю УНІАН: «Ще за Алексія ІІ Кирило був замішаний у скандалі, пов’язаному з торгівлею тютюну. Про це писало багато російських видань. Без митних зборів пан Гундяєв провозив через кордон як гуманітарну допомогу великі партії сигарет фірми «Філіп Морис», які поступали в Данилів монастир. У митних документах було зазначено, що продавцем сигарет є Московська патріархія. До тютюнового бізнесу притягнута й рідня нинішнього патріарха. Його сестра Лідія Леонова має близько 300 тютюнових структур. Під опікою патріарха також макаронна фабрика в Смоленську. Московська патріархія має комерційний банк «Пересвєт», який зосередив величезні капітали. А жоден зі 140 з гаком російських єпархіальних архієреїв публічно не підтвердив, що ці кошти були спрямовані на відбудову напізруйнованих храмів і монастирів. У відомстві паріарха Кирила є завод, що випускає воду «Святой источник». Гроші від продажу води надходять у той же банк «Пересвєт». Свого часу пан Гундяєв підписав угоду з компанією «Артгемма» про створення спільного підприємства з обробки й торгівлі алмазів. На сьогодні Московська патріархія — потужна бізнесова імперія, що займається торгівлею тютюну, алкоголю, алмазів, нерухомістю, туристичним і готельним бізнесом. Комерційна структура Московської патріархії придбала в Москві супермаркет «Скобєлєвскій», а потім продала його за два мільярди рублів. Це лише невелика частина того, чим насправді займається патріарх Кирило, якому цих грошей панічно не вистачає, тож він уже давно носиться з ідеєю законодавчо закріпити церковні збори з кожного громадянина Російської Федерації». І це ще тільки приказка, а казочка — далі…
За вєру… в Лєніна?
А вершиною «теодіцеї па-масковскі» є поєднання непоєднуваного, такий собі дзен від Пелєвіна. В день коли мав відбутися собор УПЦ МП, в Київському міськкомі Компартії пройшло Всеукраїнське зібрання православної громадськості України, в якому взяло участь близько 100 жінок похилого віку. Цікаво виглядали декорації міроприємства: на фоні великого портрету Володимира Лєніна з підписом «Наша ціль — соціалізм» встановили ікону Богоматері й прапори з написами «За вєру, царя і отєчєство. Союз русского народа». Що мало не викликало скандал. Коли віруючі розпочали своє зібрання з молитви «Царю небесний», під час співу ввійшла до зали старша жінка, як тільки поглянула на такі «образи» — сильно обурилася:
— То це ваш Цар Небесний? Що за святотатство?— викрикнула віруюча і зразу ж покинула зібрання. А решті жіночок активісти проросійських брацтв довго розповідали про концепцію «руского міра», за якої «только єдінство с Росієй і Білорусієй поможет сохраніть вєру». Ще правда, лякали стареньких змінами в уставі УПЦ МП, які планував розглянути собор того ж дня, і пообіцяли не допустити її автокефалії від Русскої православної церкви. Зокрема, незадоволення викликали наступні поправки: збільшення числа кількості членів Священного синоду з семи до 10 чоловік та проти того, що устав УПЦ МП зразу ж вступав в силу після його прийняття. В той час коли устав Русскої православної церкви передбачає, що спершу його має утвердити «одобрямсом» патріарх Московський і всія Русі. А це — «нєправільно!».
Не дивлячись на такі «протєсти» та різку опозицію окремих ієрархів, собор УПЦ МП затвердив усі рішення засідань Архієрейських соборів і синоду прийнятих з 1992 року. Це створило колізію. Зміст якої в тому, що рішенням синоду від 14 червня, до семи постійних архієреїв, долучилося ще три: митрополит Донецький і Маріупольский Іларіон (Шукало), намісник Київо-Печерської лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павєл (Лебедь) та архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Алєксандр (Драбинко). А це вже фактично автокефалія.
Між прірвою і простягненою рукою
Минулого року у квітні шостого числа, якраз пройшло чотири дні по святкуванні єднання народів Білорусі і Росії, брати-білоруси опублікували в часописі «Народная газета» матеріал кандидата фізико-математичних наук і доктора політичних наук Андрія Савельєва «Деградація Росії при Путіні відображена в цифрах». Приведемо декілька наведених там фактів: Росія займає перше місце в світі за кількістю ув’язнених— один мільйон осіб, чотири мільйони росіян — безпритульні, три мільйони — жебракують, у країні три мільйони вуличних повій, один мільйон наркоманів. В рік відбувається понад 80 тисяч убивств. Ще 100 тисяч гине від наркотичного передозування. У Росії в рік випивають чотирнадцять літрів умовного спирту на душу населення (за іншими даними – 18). Вважається, що з вісьмох літрів починається фізична деградація нації.
Та за такої ситуації, патріарх Кіріл разом з ієрархами та усім кліром РПЦ має непочатий край роботи в Російській Федерації в себе вдома на найближчих 50 років! Чи може він має намір вищезазначеними проблемами Росії поділитися з Україною?
А тим часом, ієрархи Священного Синоду УПЦ КП, 27 липня, в черговий раз, звернулися до УПЦ МП «із закликом до продовження конструктивного діалогу з метою подолання церковного розділення» і «бажанням церковної єдності в Україні». Пригадуючи братам у Христі, що як раніше Московська патріархія влаштувала боротьбу з рішеннями Собору УПЦ 1991 р., так і сьогодні вона намагається посіяти недовіру і до Собору УПЦ МП 8 липня 2011 р. Останні події ще раз підтверджують, — наголошують ієрархи УПЦ КП,— «в «українському питанні» Московська патріархія діє не за приписами канонів і не на користь Православ’я, а з точки зору політичних інтересів збереження влади в «русском мире». А «священноначаліє РПЦ не раз показало і продовжує доводити своїми діями в Україні, Естонії, Молдові, Грузії та й у всьому Вселенському Православ’ї, що для Московського Патріархату зараз головне не благо Церкви, а утвердження «русского мира», як політичного знаряддя впливу Москви на пострадянському просторі».
«Ми щирі у намірі відновити церковну єдність, разом з вами збудувати в Україні єдину Помісну Православну Церкву» — завершується звернення і нагадує «що Господь кожного особисто спитає – чи був ти миротворцем, чи робив кроки назустріч братові, чи виявляв любов свою до ближніх та одновірців у ділах, а не лишень у словах».
«А прі чьом теодіцея»?
А вона багато пояснює. Бо цей термін , — не що інше, як сукупність релігійно-філософських доктрин що виправдовують поєднання благісного управління Абсолютом Всесвіту та присутності зла у світі. Подібні доктрини завжди були еклектичним сплавом різних філософських шкіл та релігійних течій, починаючи від античних матеріалістів та стоїків, по-через вчення Отців Церкви й закінчуючи есхатологічними вченнями іудаїзму, християнства та ісламу. Цей термін був введений в 1710 році німецьким філософом Лейбніцом й став також використовуватися у світському значенні «виправдання влади».
Під ту пору в Україні, як зауважив ще відомий буковинець Юрій Федькович:«Зведено бій під Полтавою (1709), цар Петро присвоїв собі ім’я побідженого народу, бере титул царя Руси і укладає собі таку програму політичну: З Москви над Дніпро, з Дніпра над Вислу, з Висли під Карпати, звідси над Дунай, з Дунаю над Босфор. Чи заперечить хто, що він став невірним цій програмі загарбання всіх Славян? — Але як? З одного боку московська дика орда, з другого численне, на той час на досить високім степені культури стояче слав’янство… Вже в XVIII віці накинули вони своїм ордам христіянство і церковно-славянську мову, з котрої, заабсорбувавши тодішню руську письменність, повстала теперішня московська мова, а котру задля незнання історії славян заходом та через безсоромне фальшування історії Москалями, ще й нині називають руською (russische Sprache)».
Не вдаючись у зайві деталі, відзначимо, що аж до 1721 р. офіційними урядовими назвами держави були назви «Москва», «Московське государство», а не «Русь» чи «Россія». Власне, в тих роках підручний царя Петра I Меньшіков вислає до посла в Копенгаген таку директиву: «Во всех курантах печатают государство наше Московским, а не Российским, и того ради извольте у себя сие престеречь, чтоб печатали Российским, о чем и к прочим ко всем Дворам писано». Цією новою назвою Петро I вводив в оману Європу, буцімто Московія не підкорила Україну, буцімто московський і український народи є одним народом, що нібито мають спільну історію і що боротьба Мазепи не мала національно-державного характеру, а була внутрішньою боротьбою за владу в державі (Хто хоче більше дізнатися на цю тему — може почитати Євгена Наконечного «Украдене ім'я: чому русини стали українцями», Львів 2001, 3-є вид.).
У випадку ж з «рускім міром» патріарха Кіріла маємо чергове добре відоме старе обґрунтування російського православ’я як «єдіной істінной вєри», через виділення його «особливого» історичного покликання та мессіанського призначення, — спасти весь світ, і не менше.
І виглядає, що знову світ починають «спасать» з українців… Роман ІВАСІВ НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ ПОРТАЛ
|
