Уже більше року, після приходу «януковичів» до влади, в Україні триває насильницький перехід до совітсько-російської національної ідентичності. При цьому наступ на все українське в Україні тотально здійснюється на всіх можливих напрямках. Однак найбільшу увагу нова промосковська влада зосереджує на освітньому напрямку. Саме тому в Україні знову повернуто в освіту ідеологію, котра болю дуже нагадує колишню радянську.
До підручника з історії повернуто «Велику вітчизняну війну» і викинуто УПА і русифікацію. Не відчуваючи істотного спротиву, режим «януковичів» незабаром може випустити й такі підручники для молодих українців, в яких (виходячи з московських псевдоісторичних традицій), взагалі заперечуватиметься існування українського народу. І якщо ця традиція привнесення в українське життя совітсько-російської національної ідентичності продовжуватиметься і надалі, то неважко спрогнозувати, що зовсім не за горами той час, коли «донецькі», вже не зовсім довіряючи науковим колаборантам, замовлятимуть напряму підручники з історії України «фахівцям» із Москви.

Насадження совітсько-російських цінностей в Україні в освіті такими швидкими темпами необхідне правлячому режиму саме тому, що його апологети цілком усвідомлюють, що школа є потенційною загрозою для домінуючої донецько-російської ідеології. «Януковичі» сьогодні намагаються якнайскоріше виховати, залучивши для цього навчальні заклади різних рівнів, яничарів і манкуртів, які зневажатимуть усе українське, слухатимуть лише російську попсу, дивитимуться лише російське телебачення, читатимуть лише російські газети і ходитимуть тільки в російську церкву.

Таким чином, найкращими здобутками виховання молодого покоління в Україні (за умов повернення в освіту ідеології окупаційної влади) цілком можуть бути антипатріотизм, національна роз’єднаність, зневага до всього українського, ненависть до українського минулого і беззаперечна покора. І якщо за совітів українців намагалися силою «переплавити» на складову частину радянського народу, то нині режим «януковичів» прагне перетворити український народ на складову частину міфічного «русского мира».

Сьогодні в Україні насадження ідеології в освіті відіграє не менш важливу роль, аніж в нацистській Німеччині. З однією лише суттєвою різницею, що тоді там намагалися культивувати вірних прихильників Гітлера і нацистів, а в Україні прагнуть виховати правовірних яничарів і російських шовіністів. Для режиму «януковичів» дуже важливо, щоб за роки навчання молоде покоління українців увібрало в себе антиукраїнські настрої і йому було прищеплено комплекс малоросійськості та національної меншовартості.

Практикуючи повернення ідеології в освіту, діючий режим наступною своєю відправною точкою на шляху до яничаризації молоді цілком здатен зробити повернення в середні навчальні заклади піонерської організації (подоби радянського варіанту Гітлерюгенду), котра напряму буде підзвітною правлячій Партії регіонів. Найпечальніше те, що регіонали створюють таку ситуацію, за якої ідеологія і промосковська пропаганда стають обов’язковими атрибутами в українських школах і вишах. Де, за їхнім задумом, мають відігравати критичну роль у формуванні вірних прихильників російсько-орієнтованої школи і системи освіти.

Ідеологія антиукраїнства «януковичів» в подальшому вимагатиме, щоб усі без винятку вчителі були членами Партії регіонів та відповідно проводили ідеологічну обробку учнів і студентів в дусі регіонального російського шовінізму і московсько-попівського православ’я. Адже не дивлячись на те, що поки що церква залишається і надалі відокремленою від держави, «донецькі» вже за крок до того, щоб дозволити в Україні московським попам проводити в навчальних закладах свою агітацію.

Варто звернути увагу на той факт, що коли в Німеччині нацистських часів геббельсівські ідеологи і пропагандисти виховували расу панів, то в Україні часів Януковича влада робить все для того, щоб виховати расу рабів Москви. При цьому метою освітньої структури в Україні є створення майбутнього покоління, котре буде безмежно відданим Януковичу і Партії регіонів.

Можна зробити висновок, що «регіоналізм» – це ідеологія «донецького» уряду, яка підкреслює примат права держави, беззаперечну покору її лідеру і правлячій партії, підпорядкування індивідуальної волі державній владі та жорстке придушення інакомислення і свободи слова.

При цьому регіоналізм визначається тим, що режим зневажливо ставиться до ліберальних і демократичних цінностей. Сьогодні «донецькій» владі потрібні такі педагоги, які вживлювали б у свідомість тих, кого вони навчають, відторгнення необхідності критичного і незалежного мислення, а натомість запроваджували потребу сліпого підкорення владі.

По суті, антинаціональна «регіональна контрреволюція» 2010 року намагається змінити не лише спосіб мислення пересічних українців, а й при цьому змістити сприйняття ними образу реального українця. Який, на їх думку, має бути антинаціональним та відданим інтересам сусідньої держави. Й до того, мусить усвідомити всю безперспективність функціонування його рідної мови і з неприхованим захватом переходить на мову колишніх (та й нинішніх) колонізаторів свого народу. Педагогам, які не погоджуються з культивуванням наведених принципів і ставляться скептично до «донецького» регіоналізму, не має бути місця в українських навчальних закладах.

Неукраїнська освіта, разом з потугою російської православної церкви в Україні, нині є одними з найголовніших стовпів підтримки влади «януковичів». Адже повіривши в проповіді московських попів про нібито виняткову канонічність російської церкви, частина українського населення попала під прямий вплив Росії. Однак далеко не вся. Тому боротьба за душі молодих українців і виховання їх в дусі російського шовінізму стала головним завданням «донецьких».

Утім, доктрина регіоналізму не може існувати без ідеології совітсько-російської національної ідентичності українського народу. І особливо вона є важливою у той час, коли можна спостерігати зародження і еволюцію тоталітарного режиму в Україні. Паралельно із цим насаджується культ особистості Януковича, якого діюча влада глорифікує як абсолютно непогрішного правителя України.

Паралельно із цим формується і запроваджується набір понять, який мусить примирити українців з фатальною неминучістю ухвалення правил життя за тоталітарного режиму. Бо незалежно від того, хто є головним героєм розбудови тоталітаризму, існує головна вимога – ці правила мають стати загальними для всього суспільства.

Якщо спробувати провести паралелі з тоталітарним режимом в колишньому СРСР, то не важко помітити загальні ідеологічні риси, котрі є абсолютно типовими незалежно від форм влади і її політичного позиціювання. Адже в обох випадках первинними є саме елементи інституціоналізації насильства та репресій відносно всіх форм інакомислення, з одного боку, і організації удаваного консенсусу в соціумі, з іншого.

Повернення ідеології в освіту саме тому й потрібне «януковичам», щоб виховати «нову людину», яка б повністю в усьому стала залежною від волі і бажань своїх політичних патронів. Оскільки система придушення політичної опозиції в Україні може виявитися ефективною лише за умови пасивності членів суспільства і їхньої мовчазної згоди із тим, що діється поруч, але поки що особисто їх не зачіпає. В такому разі, залякування і примушення мовчати здатне виявитися куди ефективнішим засобом, аніж масові репресії, які обов’язково викличуть негативну реакцію в демократичному західному світі.

Виглядає, що ідеологи «регіоналізму по-донецькому» в Україні нині сконцентрували свої зусилля на тому, щоб мобілізувати народні маси на отримання своїх політичних цілей за допомогою найсучасніших методів досягнення консенсусу. Це: інтенсивне використання засобів масової інформації (телебачення, радіо і преси); експлуатація основних каналів соціальної комунікації, таких, як школи та виші; насадження через заклади культури своїх партійних ідеологем, котрі часто можуть бути замасковані під досить прийнятні для населення речі; залучення масових організацій, які безпосередньо пов’язані із правлячою партією; використання форм колективного визнання, типу партійної атрибутики та урочистих церемоній і парадів.

Для «януковичів» дуже важливо, щоб суспільство усвідомило всю безперспективність прагнення до повернення силою забраних у нього демократичних свобод, і почало себе повністю ідентифікувати з їхнім совітсько-російським політичним проектом. А для цього необхідно подавити бажання суспільства (і особливо його молодої частини) до спротиву в будь-яких формах та спонукати його до прийняття міфів і гасел антиукраїнської ідеології. Які поки що сприймаються українським соціумом як ірраціональні і чужорідні.

Ідеологізація української освіти необхідна донецьким ще й тому, бо вона, за їхнім задумом, сприятиме в розбудованому ними ієрархічному суспільстві повному утвердженню диктатури Партії регіонів та перетворення її на основний канал соціальної діяльності. А вірність регіональній ідеології при цьому стає неодмінною передумовою просування молодої людини по щаблям соціальної драбини, повністю підконтрольної режиму.

 Власне, тепер лише сам український народ мусить вирішити – чи згоден він із насадженням нової ідеології, котра спрямована на відновлення керівної ролі російського імперського шовінізму у визначенні історичного майбутнього України, чи прагнутиме вийти на шлях відновлення демократії і повернення до основоположних свобод і прав людини, які з 2010 року неухильно зменшуються на українських теренах. Очевидно, що «януковичі» тому й хочуть зазомбувати українську молодь совітсько-російською національною ідентичністю, бо лише в такому разі вони здатні забрати в України її державницьке і європейське майбутнє.

Віктор Каспрук – незалежний політолог