24 лютого 2013 року біля криївки біля с. Дзвиняч відбулися поминальні заходи, де загинув Марко Боєслав та ще шестеро вояків ОУН-УПА від рук НКВДистських карателів.

Надвірнянська та Богородчанська РО ВО «Свобода», Надвірнянське та Богородчанське районні Братства вояків ОУН-УПА, громада с.Дзвиняч, родина загиблих повстанців зі Снятинського району  прийшли до темного сирого та холодного лісу, щоб віддати шану загиблим тут воякам.

Прийшли сивочолі чоловіки, прийшли немолоді жінки, прийшла молодь. Тут, на місці загибелі вояків встановлено Хрест, збудована капличка.

Більше 60 років минуло з того часу, коли на цьому місці семеро повстанців віддали своє життя за свою землю, за свій край. І не тільки вони, а ще сотні тисяч українців, що лежать в сирій землі, які загинули, щоб ми сьогодні говорили рідною мовою, щоб ми жили і творили у своїй державі. Немає більшої жертви, як віддати життя своє за свою Вітчизну.

На цьому трагічному, але пам’ятному місці відслужили цього дня поминальну панахиду за загиблими святенники УГКЦ. Всі присутні молилися за душі невинно убієнних , замордованих патріотів, які полягли в криївках  та в  лісах, воюючи з московським ворогом, за тисячі українців, які встелили своїми могилами всю Сибір.

До присутніх звернулася депутат Богородчанської районної ради від ВО «Свобода» Леся Рудик: «Нескорена ти наша Мати-Україна, нескорена і не поборена ніким і ніколи тому, що за неї вмирали та проливали кров кращі сини і доньки українського народу. І ось сьогодні світла пам'ять про них привела нас на це місце жертовності і самопосвяти, яке нам нагадує про ті страшні та жахливі події далекого 52 року. Тоді тут загинули молоді хлопці і дівчата, яким би тільки жити, яким би тільки творити, яким би народжувати дітей, орати землю, сіяти пшеницю. А вони поклали свої голови, зложили свої кістки тут, на цьому місці в нерівному бою з НКВДистами. Важко навіть собі уявити, коли молода дівчина в 22 роки Марта Свідрук  піднисить собі до скроні пістоль і вистрілює, щоб не здатися ворогові, розуміючи, що ця хвилина її остання. Ні, вони не здалися, вони не віддалися ворогові на поталу – вони вбили себе, щоб воскреснути і народитися у віках.»

Голова  Братства вояків ОУН-УПА Богородчанського району Дмитро  Верхоляк, псевдо «Дуб» подякував всім присутнім на поминальному заході і потішився тим, що є ще відчайдушні люди, патріоти, яким не байдужа Україна, її майбутнє, що жива ще свята пам’ять про тих, хто не шкодував свого життя, здоров’я, молодості за те, щоб Україна була. «І я радий та гордий з того, що Прапор боротьби підхопили свободівці. Тільки вони продовжують протистояти тій нечисті, яка люто ненавидить Україну і ладна здати і здає інтереси України Кремлю», - підсумував свій виступ старий вояка.

Ще довго продовжувалася зустріч у лісі біля криївки. Виступали та згадували бойові звитяги вояки Братства Богородчанського та Надвірнянського району, всі разом співали повстанських та патріотичних пісень. 

І не дошкуляв мороз тому, що гріла нас повстанська ватра, зігрівали душу і серце теплі слова подяки і шани про тих, хто згинув у боях, про тих, хто здобував і виборов нам  Вільну Україну.

Слава Україні!

Героям Слава!

                                                          Прес-служба Надвірнянської РО ВО "Свобода

Історична довідка:

22 лютого 1952 р. в урочищі Хубена біля с. Дзвиняч Станіславівської (нині — Івано-Франківської) області під час планової чекістсько-військової операції з розшуку учасників українського підпілля одна з військових груп Управління МҐБ у Станіславівській

області вийшла на бункер з відкритим люком, з якого підпільники вели спостереження за місцевістю. Підпільники пізно помітили військовослужбовців, які підходили до бункера, і, не маючи можливості втекти, відкрили вогонь та поранили одного з солдатів. Бункер одразу ж був оточений та блокований з усіх боків. Підпільники викинул и кілька грана т, спалили та порвали чимало документів, а потім, не бажаючи здаватися живими, застрелились.

Із бункера було витягнуто трупи семи вбитих підпільників ОУН, у одному з них був упізнаний відомий поет Михайло Дяченко — ‘Марко Боєслав’.

За даними МҐБ УРСР, 22 лютого 1952 р. в бункері разом з М. Дяченком загинули:

— керівник Солотвинського районового проводу ОУН Онуфряк Онуфрій Васильович — ‘Орест’ (‘Деркач’), 1927 р. народження, уродженець с. Зелене Надвірнянського району Станіславівської області, підпільник від 1944 р.

— Янишевський Михайло Іванович — ‘Вихор’ (‘Яструб’, ‘Мисько’), 1927 р. народження, уродженець с. Жураки Солотвинського району Станіславівської області, підпільник від 1944 р.

— Драгомерецький Михайло Федорович — ‘Захар’, 1930 р. народження, уродженець с. Боднарів Калуського району Станіславівської області, учасник охорони М. Дяченка.

— Фесюк Михайло Петрович — ‘Чумак’, 1928 р. народження, уродженець с. Жураки Солотвинського району Станіславівської області, підпільник від 1949 р.

— Свідрук Марта Іванівна — ‘Марійка’, 1928 р. народження, уродженка м. Надвірної Станіславівської області, сестра члена СБ Солотвинського районового проводу ОУН Свідрука Мирона Івановича — ‘Вільшенка’, убитого 19 лютого 1952 р.

— ‘Сміливий’, уродженець с. Підпечери Станіславівського району Станіславівської області, охоронець М. Дяченка.