Андрусяк Василь Васильович (псевдоніми — Грегіт, Різун; 15.01. 1915, м. Снятин, нині Івано-Франківської обл. — 24.02.1946, с. Глибока Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.) — військовик, полковник УПА, командир Станіславського ТВ-22 «Чорний ліс».

Народився в родині Василя та Євдокії Андрусяків. Був четвертою дитиною в сім’ї.

Молодший Андрусяк з дитинства вирізнявся серед ровесників гострим розумом і непересічними здібностями. В 11-річному віці вступив до гімназії. Вчителі-поляки не злюбили його за відкритий і чесний характер.

У Снятинській гімназії В. Андрусяк створив осередок ОУН. У 1933 р. польська поліція вистежила групу націоналістів і заарештувала В. Андрусяка. Два роки він відсидів у коломийській тюрмі. Після повернення заснував спортивне товариство «Сокіл». Одночасно очолював повітовий провід ОУН під псевдонімом «Чорний». У 1939 р. заарештований НКВС як керівник товариства «Сокіл» і повітовий провідник ОУН. За браком прямих доказів через три місяці його звільнили. У 1939—1940 рр. навчався в Коломийському педагогічному училищі, вчителював.

Остерігаючись чергового арешту, В. Андрусяк у 1940 р. перейшов кордон Польщі і в Австрії вступив до українського легіону «Нахтігаль» (весна — літо 1941), з якого втік уже від німців. У липні 1941 р. повернувся до Снятина в складі легіону «Роланд», очолив окружний провід ОУН (псевдонім «Різьбяр»). Був повітовим окружним керівником ОУН (1941—1942), членом обласного військового штабу, командиром сотні Української народної самооборони (УНС) «Змії» (листопад 1943), курінним куреня «Скажені» (початок 1944), одержав звання хорунжого; керівник бою з німцями та угорцями на горі Лопата (9 липня 1944).

На Різдво Христове 1945 р. в бою з чекістами курінний Грегіт-Різун був важко поранений. Його оперував талановитий хірург Пастер. Після успішної операції командира перевезли для остаточного одужання до «повстанської столиці» — с. Грабівки. Через дванадцять днів після поранення В. Андрусяк уже керував боєм біля с. Глибоке Богородчанського району. Весною того ж року наказом Крайового повстанського штабу він був нагороджений Золотим Хрестом бойової заслуги 2-го ступеня і призначений командиром Станіславського ТВ-22 «Чорний ліс»; влітку 1945 р. одержав четверту Срібну Зірку за поранення.

11 травня 1945 р. одружився з членом ОУН, розвідницею і зв’язковою повітового проводу, пізніше медсестрою Євгенією Гуцуляк. Одержав звання поручика (1945), майора (1946). Загинув разом з іншими повстанцями між селами Грабівка та Глибоке Богородчанського району у сутичці з рейдовою групою 215-го стрілецького полку внутрішніх військ НКВС. Тіла загиблих вояків два тижні возили навколишніми селами, аж поки люди їх не опізнали.

Невдовзі — 10 березня — його дружина народила сина, якого назвала іменем батька.

Посмертно нагороджений Українською головною визвольною радою найвищою бойовою нагородою — Золотим Хрестом бойової заслуги 1-го ступеня та підвищений до звання полковника УПА.

Нині командирові Станіславського ТВ-22 «Чорний ліс» полковнику Василеві Андрусяку зведено пам’ятник в рідному Снятині, на місці загибелі в Богородчанському р-ні споруджена символічна могила, оскільки місце його захоронення досі невідоме. В Снятині іменем Василя Андрусяка названо Музей визвольних змагань, а також крайові управи ОУН-УПА Снятинщини і Калущини.