Четвер, 20.01.2022, 01:35




Сайт Українських Націоналістів
ГоловнаМій профільВихід
· RSS
Категорії розділу

Історія [8]
Біографії [62]
Документи [25]

Наша газета

Наше радіо

Голос Свободи

Статутні документи

Статут ВО "Свобода"

Програма захисту українців

Національна конституція (проект ВО "Свобода")

Програма ВО "Свобода"

Реклама


Відео онлайн

Сторінки історії

Фотоальбом

Історичні фото

Патріотичні зображення

Фото ВО Свобода

 Сторінки історії
Головна » Статті » Історія

Українські Січові Стрільці
Украї́нські січові́ стрільці́ (УСС) — єдине українське національне військове формування в складі австро-угорської армії, сформоване з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914р. і стояли під проводом Української Бойової Управи (УБУ).

Українські Січові Стрільці були першими українськими частинами на бойовищах Східної Європи після Полтави 1709р., вони мали велике значення для відновлення військових традицій, для зростання українського патріотизму, створення військового словництва, термінології, військового фольклору, пісні й музики (оркестра УСС), для устійнення форми українського однострою (мазепинка). Пам'ять про УСС і досі жива в українському народі, як є живим символом УСС — «Червона калина», пісня УСС і традиція елітарної частини української армії. Зібрані з ініціативи українських діячів Галичини 18 березня 1913р. збори проголосили створення українського військового товариства «Січові стрільці». Головним отаманом «Січових стрільців» було обрано доктора Володимира Старосольського, його заступником — осавулом Дмитра Катамая.

У перші місяці після зборів стрілецькі товариства швидко поширилися по усій Галичині. Найперше вони утворилися в Бориславі (керівники — Клим Гутковський, Левко Лепкий, Пилип Левицький), Сокалі (керівники — Осип Демчук, Осип Семенюк), Яворові (керівник — Роман Харамбура), Ясениці Сільній (керівник — Григорій Коссак). Активно працювали в новостворених товариствах М.Волошин, С.Рудницький, В.Кучабський, Д.Вітовський. За короткий час було організовано стрілецькі чоти, сотні, курені, фахові офіцерські школи, близько 50 товариств «Січових стрільців».

Товариство «Січові стрільці» придбало 100 карабінів і проводило навчання в передмістях Львова. Генеральна старшина визначила пріоритетними такі статті витрат у січових осередках: придбання зброї (манліхервіський карабін з пристроєм до кімнатної стрільби та 2000 кімнатних набоїв), забезпечення інструкціями та підручниками з військової справи.

Керівництво стрілецькими товариствами в Галичині здійснював К. Трильовський через «Стрілецьку секцію» «Українського січового союзу», створену в квітні 1913р. У 1913—1914рр. товариства «Січ», що були осередками активної пропагандистської діяльності радикальної партії, стали базою для зародження передвоєнного січового стрілецтва.

Американський історик Дж.Армстронг, аналізуючи проблеми українського націоналізму, зазначав, що ідея українських національних військових формувань зародилася у галицьких «Січах», згодом розвинулася в «Січових стрільцях» і закріпилася у військових формуваннях середини ХХст.

Свідченням великої ролі «Січей» у військовопідготовчому вихованні західноукраїнської молоді та її залучення до стрілецької справи є факт наявності серед січових стрільців вихованців організації: Д.Вітовського, Р.Дашкевича, І.Чупрея, М.Галущинського, О.Демчука, О.Семенюка, М.Угрин-Безгрішного, Л.Лепкого, О.Степанів, О.Басараб-Левицької, М.Бачинського, Г.Дмитерко, П.Михайлишин.

У результаті переговорів між представниками міжпартійного комітету і «Січових стрільців» у травні 1913р. було досягнуто згоди про приєднання львівського академічного стрілецького гуртка до стрільців В. Старосольського на умовах автономії. З цією метою заступником головного отамана — осавулом обрано І.Чмолу.

Однак Академічний гурток не дотримувався умов договору і не визнав верховенства над собою «Стрілецької секції». Тому на пропозицію К.Трильовського «Повітова Січ» 25 січня 1914р. подала на затвердження до галицького намісництва новий статут «Січових стрільців». Після його затвердження на теренах Східної Галичини постала ще одна українська військова організація — «Січові стрільці ІІ». Очолив це стрілецьке товариство, до якого крім студентів входили й міщани і селяни, Р.Дашкевич. Жіночу чоту в складі 33 січовичок очолила О.Степанів.

«Січові стрільці ІІ» у передвоєнні місяці користувалися серед українського галицького населення більшою популярністю, ніж «Січові стрільці І». До їх складу лише у Львові ввійшло 277 членів поділених на 8 чот. Вони були краще організовані і вишколені через використання в своїх заняттях зброї, проведення військових курсів та організацію військових маневрів в околицях Львова.

Для підготовки січовиків було організовано постійнодіючі курси теоретичного і практичного військового вишколу, якими керували старшини запасу австрійської армії М.Волошин та С.Рудницький. Основні заняття проводилися з польової та бойової служби, стрільби, технічних основ зброї. При курсах діяла термінологічна комісія, до складу якої входили О.Квас, Б.Гнатович, В.Кучабський. Зусиллями комісії до війни було випущено 10 підручників з теорії військової підготовки.

Із зростанням міжнародного політичного напруження та загостренням протиріч між європейськими державами в лавах українського галицького молодіжного руху посилилася тенденція до об'єднавчих процесів у середовищі стрілецьких та інших військових товариств галицьких українців, а також до проведення спільних військових навчань та маневрів.

У березні 1914р. «Січові стрільці І» та «Січові стрільці ІІ» знову розпочали спільну роботу. Наслідком цього об'єднання стало поширення стрілецької ідеї в Східній Галичині, утворення нових стрілецьких осередків, випуск О.Семенюком та О.Демчуком «Правильника піхотинця» на основі австрійського підручника «Dienstreglement I».

Першими спільними заняттями стрілецьких галицьких товариств стали польові вправи, організовані «Повітовою Січею» у квітні 1914р. з нагоди роковин 250-річчя смерті І.Богуна. Січові стрілецькі товариства та стрілецькі сокільські гнізда демонcтрували свої військові вміння, злагодженість у строєних та маршових вправах, практичні навички у володінні зброєю.

Проте найбільшим і наймасовішим оглядом стрілецьких сокільсько-січових та пластових сил стало Шевченківське свято, яке відбулося 28 червня 1914р. у Львові. Вперше відкрито виступило близько 500 стрільців в одностроях і частково озброєних гвинтівками Верндаля, Манліхера, Кропачка. Своєрідний військовий марш-парад відкривали старшини українських стрільців, за ними — кінний відділ «Січових стрільців І», потім — чота «Січових стрільців І», дві чоти «Січових стрільців ІІ», дві чоти бориславців та одна чота з Яворова. Тоді ж і відбувся перший привселюдний виступ «Січових стрільців» з Борислава на чолі з К.Гутковським, які показали свій стройовий вишкіл на площі «Сокола-Батька».

Велике Шевченківське свято показало, що українське населення краю вже дозріло до переходу від декларативних заяв про самостійність та волю до реального втілення своїх замислів, а разом з тим засвідчило організаційну міць українського молодіжного руху Галичини, готовність західноукраїнської молоді до боротьби за незалежність своєї держави.

Таким чином, українські стрілецькі організації, які утворилися у передвоєнний період у Східній Галичині стали підтвердженням національних традицій та державотворчих устремлінь місцевого українського населення. Значна кількість українських юнаків та юначок вважали своїм безпосереднім обов'язком навчання військовій справі задля боротьби за незалежність свого народу.

Кадри УСС вийшли з українських парамілітарних організацій Галичини, що діяли перед першою світовою війною (т-ва «Українські Січові Стрільці», створеного Кирилом Трильовським в березні 1913р. у Львові при Українському Січовому Союзі, 1914р. — вже 94 таких товариств у Галичині), а також «Січей», товариств «Сокіл» і Пласт.

На заклик Головної Української Ради відгукнулося 28 000 добровольців, але на збірку УСС у Стрию наприкінці серпня — на початку вересня 1914р. зійшлося тільки 10 000, бо деякі повіти Галичини були вже захоплені російською армією. З них австрійська влада вибрала тільки 2 500 стрільців (на це вплинули й перешкоди з боку поляків), яких поділено на 10 сотен по 250 стрільців, що згодом вирушили на вистрій до Закарпатської України.

По короткому вишколі на Закарпатті (Горонда, Страбичове) сотні УСС вислано на фронт у Карпати. Їх зведено в два з польових курені (команданти: сотник Михайло Волошин, сотник Григорій Коссак, отаман Степан Шухевич), з жовтня — в 3 самостійні групи. УСС підпорядковано командуванню корпусної групи генерала П.Гофмана; вони воювали в складі 129 і 130 бригад (їх командирами були українці: генерал С.Кобилянський і генерал С.Вітошинський-Доброволя) і 55-ої піхотної дивізії генерала Фляйшмана.

Узимку 1914 — 15рр. сотні УСС у складі 130 бригади боронили карпатські переходи: їм припала тоді розвідча й охоронна служба. Першим командантом з ініціативи УБУ був отаман Теодор Рожанковський, після нього поручник Михайло Галущинський (18.08.1914р. — 21.01.1915р.). У березні 1915р. австрійська Начальна Команда підпорядкувала УСС командуванню корпусу генерала Гофмана, яке скасувало пост начальника команданта УСС та поділило легіон на два самостійні курені (команданти Григорій Коссак і сотник Сень Ґорук, згодом Василь Дідушок) і резервову сотню. Перший курінь УСС очолив підстаршина Дмитро Вітовський. Видатними старшинами «усусів» були М.Баран, Г.Коссак, Я.Струхманчук, Т.Рожанковський. Незабаром легіон УСС було перетворено на полк, а при ньому створено кіш — запасну частину, що займалася набором новобранців. Австрійське командування не поспішало кидати «усусів» до бою, не маючи впевненості щодо їхньої лояльності. Уперше бійці УСС взяли участь в оборонних боях із кубанськими козаками російської армії на Борецькому й Ужоцькому перевалах. Після цих битв відбулося доукомплектування УСС українськими селянами із закарпатських сіл. Австрійське командування завжди скеровувало «усусів» на найважчі завдання. У 1915—1917рр. «усуси» виявили героїзм у битвах із частинами російської армії на горі Маківка в Карпатах, під Галичем, Бережанами і під час Брусиловського прориву, поблизу містечка Козова. Найбільших втрат «усуси» зазнали в битвах за гори Маківка і Лисоня. Запеклі бої точилися в Подільських степах. Після низки поразок і репресій стрільців було переведено в тил, і лише взимку 1917р. вони повернулися на фронт. Наприкінці 1917 — на початку 1918р. в Києві було створено курінь УСС на чолі з Євгеном Коновальцем, що став найбільш боєздатною частиною українських військ у 1918р. Створення УСС стало першою спробою організувати українську національну армію, яка могла б захищати інтереси українців і звільнити їх від іноземного панування. Перша світова війна перетворила українські землі на об’єкт загарбання і театр воєнних дій, а українців — на учасників братовбивчого протистояння. Два військово-політичні блоки вели кровопролитну війну за українські землі без урахування національних інтересів народу. Серед учасників національного руху в Галичині й Наддніпрянській Україні не було єдності в питаннях ставлення до війни та майбутнього України: яку позицію варто зайняти у війні й до чого закликати український народ. Але розкол українського національного руху не знищив ідеї створення самостійної української держави. 
Першим успіхом Легіону УСС була перемога на горі Маківці 29 квітня — 3 травня 1915р. Далі він визначався в боях під Болеховом, Галичем, Завадовом і Семиківцями.

З літа 1915р. УСС окопалися над р.Стрипою; там, у Соснові і на Веселій, перебували до серпня 1916р. Далі у складі 55-ої дивізії обидва курені перетворено на полк УСС (командант отаман Г. Коссак, з листопада 1916р. — підполковник Антін Варивода), у серпні 1916р. Легіон переведено під Бережани, де він окопався на горбі Лисоня. У серпневих, а також вересневих боях за Лисоню полк УСС втратив з 44 старшин — 28 і близько 1 000 рядових убитими, пораненими і полоненими і на 30 вересня 1916р. нараховував ледве 9 старшин і 444 стрільців. Тоді його переформовано на курінь і командування над ним перебрав полковник Франц Кікаль. На фронті під Кирлибабою була відокремлена Гуцульська сотня УСС під командуванням поручника Омеляна Левицького.

Удруге відчутних втрат легіон УСС зазнав на початку липня 1917р. в бою під Конюхами, під час т. зв. офензиви Керенського, коли в полон потрапив майже весь Легіон УСС. Від полону врятувалося близько 400 старшин і стрільців. З них, з Гуцульської сотні і доповнень з Коша УСС сформовано новий курінь УСС, який здійснив похід до р. Збруча, а в лютому 1918р. вирушив у похід на Україну з австрійською окупаційною владою, був розташований на Херсонщині і приділений окупаційною владою до групи архікнязя Вільгельма Габсбурґа (полковника Василя Вишиваного). Куренем командував до Збруча Дмитро Кренжаловський, після нього отаман Мирон Тарнавський (жовтень 1917р. — 08.01.1918р.) і сотник Осип Микитка (08.01.1918р. — жовтень 1918р. до Листопадового чину).

На початку жовтня 1918р. формацію УСС переведено з Херсонщини на Буковину. Під час українсько-польських боїв за Львів Легіон УСС прибув до Львова щойно 3 листопада і вже не зміг змінити бойової ситуації в місті.

Далі Легіон УСС входив до складу групи «Схід» УГА і в січні 1919р. був переформований на 1 бригаду УСС в складі одного, пізніше двох полків піхоти УСС, кінної сотні УСС, гарматного полку УСС і допомогових відділів. Командантом 1 бригади УСС був отаман Осип Букшований.

Поповнені українцями з російської армії, УСС сформували в Києві у листопаді 1917р. Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців (СС), який згодом розгорнувся в полк СС, а далі в корпус і групу СС, що були однією з найкращих формацій української армії.

Про поповнення частин УСС дбала резервова сотня УСС (кіш УСС), до якої належали ще збірні станиці у Львові, Станиславові, Сиготі, Відні і Бойова Управа УСС у Відні. Кіш УСС організував три комісаріати УСС на Волині, які керували освітньо-виховною справою й організували українське шкільництво та Пресову Кватиру УСС, що мала свої відділи в полку Коші й Вишколі УСС.

Вишкіл УСС належав спершу до Коша УСС, з листопада 1915 став окремою формацією, якою командував М. Тарнавський, згодом полковник Костянтин Слюсарчук, отаман Г. Коссак і врешті сотник Северин Краснопера. 1916 вишкіл УСС підпорядковано вишкільній групі німецької Південної армії (командувач принц Оскар Гогенцоллерн); майже 7 000 старшин і бійців УСС отримало бойовий вишкіл від німецьких інструкторів, завдяки чому в майбутньому частини УСС були найкраще вишколеними частинами УГА.
Категорія: Історія | Додав: Націоналіст (09.02.2011)
Переглядів: 10469 | Теги: історія, Визвольні змагання, Українські Січові Стрільці, 1914р. | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2022
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Наша адреса
м.Надвірна
вул.Чорновола, 8
ТЦ "СТАРИЙ ПОБУТ"
офіс №37 (3-й поверх)

ВО Свобода


Олег Тягнибок


Ми у facebook


Батальйон "СІЧ"

Приєднуйся

Чат
01:35
 
Календар
 
Патріотична поезія

(Ігор Калиниченко)

 
Наша кнопка

Код кнопки:

<A href="//svoboda-vo.at.ua" target="_blank"><img src="//svoboda-vo.at.ua/Logo/Baner_2.gif" border="0" alt="" />


 
Скачати книги

Скачати mp3

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0