Головінський, Юліан Миколайович народився 1 грудня 1894р.  в містечку Радимні, що лежить на лівому березі Сяну, на половині дороги між Перемишлем і Ярославом. Його батько був австрійським поштовим урядовцем, який скоро помер, і мати перенеслася з двома синами до Львова, де заробляла на прожиток тим, що піднаймала учням і студентам стації.

Головінський здобувши початкову й середню освіту, склав іспит зрілості у Львові і з вибухом першої світової війни попав у ряди 30-го полку піхоти австрійської армії. З тим полком Головінський перебув цілу війну, головно на італійському, де здобув різні відзначення за відвагу і холоднокровність у важких ситуаціях. Там він також дістав старшинський ступінь поручника, й там застали його вістки про Листопадовий Зрив у Галичині. Головінський одразу повернувся на рідну землю і почав організовувати в Любачівщині українські збройні відділи. Ті відділи стали пізніше підставою 6-ї, званої Равською, Бригади УГА, в якій поручник Головінський довгий час був начальником штабу, а згодом, у ранзі сотника, командиром. З тією Бригадою сотник Головінський відбув усю Листопадову кампанію, відзначаючись тим, що привчив свої сотні до блискавичного маневрування – наступів і відступів, тактики, яка бентежила ворога й завдавала йому великих втрат. На чолі своєї Бригади сотник Головінський перейшов за Збруч і був учасником величної події, коли з’єднані Українські Армії вступили 31 серпня 1919р. до Києва. У висліді відступу УГА на південь України, а пізніше на захід, де були союзні на той час з Україною польські війська, Головінський був забраний в польський полон. Він утік з нього й дістався до Праги, де й закінчив студії, здобувши звання лікаря-ветеринара в Брні на Моравах. 

Після того Головінський повернувся в 1924 році до Галичини, але не почав жити спокійним життям, а став Крайовим комендантом УВО, свідомий того, що його чекає. Під його проводом УВО зміцнилася і розбудувалася так, що стала справжнім виявом волі й боротьби українського народу. При тому сотник Головінський був дуже обережний і того навчив своїх підлеглих бойовиків. Він створив т. зв. "Летючу Бригаду”, складену з випробуваних і загартованих бойовиків, які на даний наказ з’їзджалися у визначене місце, проводили акцію і зникали. Одним із таких виступів був замах на польського куратора Собінського в 1926 році, який полонізував українські школи. Після його вбивства почалися масові арешти. Потрапив до в’язниці і сотник Головінський. Але на слідстві він ні у чому не зізнався, а під час судового процесу боронив сам себе так уміло, що його звільнено. Одначе польська поліція була слушно переконана, що сотник Головінський грає в УВО велику роль. Тому Головінський на деякий час перестав очолювати УВО, купив автобус і почав перевозити людей та товари. Це давало йому змогу свобідно роз’їзджати і полагоджувати організіційні справи. Навесні 1930 року сотник Головінський знову став Крайовим комендантом УВО-ОУН. Того ж року відбувся напад на поштовий віз із грішми під Бібркою, і під час нападу загинув бойовик Гриць Пісоцький. Цей факт використала польська поліція.

Не було жодних доказів, що Головінський очолює УВО-ОУН, однак під час допиту, Роман Барановський видав його. У суботу  20 вересня 1930 року поліція арештувала Головінського на вулицях Львова. Протримавши десять днів у в’язниці, вона перевезла його до Бібрки, нібито на те, щоб сконфронтувати зі свідками нападу, і у вівторок 30 вересня на дорозі до Глібович прив’язала його скованого до дерева і замордувала. Зробив це з доручення вищих поліційних наставників польський поліційний агент Радонь, який вистрілив три рази в груди й чоло Головінського. Пізніше польська поліція хотіла затерти сліди злочину й видала повідомлення, що сотник Головінський утікав, і його застрілено пострілами ззаду.

Похований у Великих Глібовичах.