Народився 21 лютого 1878р. у с. Заланові, тепер Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. у сім’ї народного учителя. Закінчив гімназію в м.Перемишль. Після закінчення кадетської школи у Відні (1902р.) поступив на військову службу. Під час Першої світової війни Осип Микитка служив кадровим офіцером австрійської армії — командиром роти та батальйону на Албанському фронті.

Після формування Легіону Українських січових стрільців (УСС) був у ньому сотником, а 3 січня 1918 призначений командиром Легіону УСС, який з березня 1918р. разом з австрійськими вояками (згідно з умовами Брестського миру 1918р.) звільняв від більшовиків Одесу, Запоріжжя та Херсонщину. На цій посаді він зустрів листопадові події 1918р. (поразка Австро-Угорщини у війні і розформування УСС).

У січні 1919р. очолив 1-й Галицький корпус Української Галицької армії (УГА) — регулярної армії ЗУНР, з яким брав участь у битвах з поляками. Після невдалої спроби військами ЗУНР оволодіти Львовом, корпус Осипа Микитки у складі інших частин УГА відступив за річку Збруч, на території, контрольовані військами УНР. 1-й Галицький корпус Микитки брав участь у взятті Києва в кінці серпня 1919р., але був змушений наступного ж дня відступити з міста, зважаючи на заняття Києва військами Збройних сил Півдня Росії (ЗСПР). Корпус Микитки брав участь у збройних зіткненнях Української галицької армії з військами ЗСПР на Київщині в жовтні — на початку листопада 1919р., які закінчилися невдало для корпусу Микитки через небажання галичан брати участь у конфлікті з денікінцями, а також у зв’язку з початком у лавах УГА епідемії тифу.

8 листопада 1919р. Осип Микитка указом президента ЗУНР Євгена Петрушевича під тиском Симона Петлюри був призначений командувачем УГА, замість Мирона Тарнавського, відстороненого від командування й відданого під суд польового трибуналу за проголошення союзу з денікінцями. У зв'язку із катастрофічним станом армії через поширення тифу 17 листопада 1919р. в Одесі між командувачем Української галицької армії Осипом Микиткою і керівником Новоросійської області ЗСПР генералом Миколою Шилінгом оновлено договір про входження Української галицької армії до складу Збройних сил Півдня Росії. Укладений договір свідчив, що «Галицька армія переходить у повному своєму складі з етапними установами, складами і залізничним майном на бік Добровольчої армії». При цьому командування ЗСПР повністю брало на себе турботу про поранених та хворих галичан, тисячі яких було розміщено в госпіталях Новоросійської області. У середині січня 15-тисячне угруповання УГА було відведено в тил Новоросійської області і розміщено: в районі Чечельника — перший корпус Арнольда Вольфа; у Бершаді — другий корпус Мирона Тарнавського і на півночі Одеси — третій корпус Антона Кравса.

У дні відступу ЗСПР в січні — лютому 1920р. Осип Микитка виступив проти переходу Української галицької армії на бік більшовиків і прагнув здійснити евакуацію галицької армії з Одеси разом з основними силами ЗСПР. Після провалу евакуації намагався вивести боєздатні частини УГА разом з військами генерала Миколи Бредова до Румунії. За ці дії 10 лютого 1920р. він був заарештований «ревкомом УГА» і переданий в Одесі командуванню Червоної армії.

Перебував у підмосковному Кожухівському концтаборі для військовополонених галичан. Там йому пропонували обійняти керівництво над дивізією Червоної армії. Осип Микитка відмовився і його було вивезено до Москви й розстріляно у серпні 1920р. разом із генералом Густавом Ціріцом.