25 березня 1999 року в трагічній катасторофі обірвалося життя славного українця Вячеслава Чорновола.

Рядки спогадів Михайла Косіва про Вячеслава Максимовича - це віддчуття його присутності.

Я знав Вячеслава Чорновола майже 40 років. Ми познайомилися у січні 1960 р., під час Різдвяних свят. Він тоді був студентом факультету журналістики Київського університету і працював над дипломною роботою про Бориса Грінченка, а я - випускником Львівського університету, і темою моєї дипломної роботи була творчість Івана Франка. Чорновіл приїхав працювати у львівських бібліотеках, і його поселили в гуртожитку в кімнаті, у якій мешкав я. Він зайшов до нас у вишитій сорочці, й ми всі здивувалися. Не тільки тим, що хлопець з Черкащини вдягнув вишиванку. Перш за все - тим, що він говорив набагато сміливіше, ніж ми, галичани. Адже в нашій свідомості ще були живі енкаведистські розправи, у Галичині щойно закінчилися бої УПА, на наших очах відбувалися судові процеси, вивезення в Сибір... Молодий Вячеслав був абсолютно вільнодумною людиною, здавалося, що він не боявся навіть того, що в широкій аудиторії, з якою він спілкувався, міг би знайтися хтось, хто би на нього доніс у КГБ.

В найскладніші й відповідальніші періоди життя ми були разом. Разом видавали самвидавчі документи, насамперед - "Український вісник". І коли Вячеслава заарештували, разом з Атеною Пашко та Ярославом Кендзьором ми підготували 6-й випуск журналу - понад 600 сторінок. Ми його видали за попередньою домовленістю з Чорноволом - щоб заплутати слідство: адже підозрюваний редактор заарештований, а часопис далі виходить.Після однієї з передач Вячеслав зумів передати записку: "Атено, теплих шкарпеток більше не передавай, вистачить тих, що є." Це був умовний сигнал, щоб більше не видавати "Вісника", бо це може закінчитися хвилею арештів... Вячеслав завжди був натхненний особливою впевненістю, що Україна буде самостійною. Одного разу у Львові ми йшли вулицею Енгельса (нині Коновальця). Там - особняки, в яких жила компартійна, кагебістська верхівки, відставні генерали. Вячеслав сказав:"Знаєте, прийде час, і тут будуть жити українські патріоти"... Він був упевнений, що створення незалежної Української Дрежави - історична закономірність. Єдине, чого ми не передбачали - це те, що наслідками незалежності скористається не народ, не патріоти, а різна наволоч, що українські багатства опиняться в руках олігархічної системи, де править нажива. Не передбачали ми й того, що руйнівна бацила "прагматизму", наживи не обмине і Народний Рух України...

На щастя, характер національно-демократичної, структурованої та організованої партії, яку створив Вячеслав Чорновіл, зберігся за Народним Рухом.І він буде розвиватися. Рух вистояв у важких випробуваннях, проте й тепер він "комусь" муляє око, а тому робляться спроби, щоб його й далі розколювати. Бо є сили, котрі не хочуть, щоб Рух існував як помітна політична організація, якій народ висловлює довіру. Але ми стали мудрішими. Я абсолютно впевнений, що нікому не вдасться розвалити Народний Рух. Не виключено, що деякі люди або самі залишать партію, або доведеться їх із неї виключити.Тепер ми працюємо над новою редакцією партійної програми, оскільки наша держава перебуває на новому етапі розвитку. І коли б не наші внутрішні проблеми, програма б уже давно була готовою. Вкрай необхідно реалізувати задум Вячеслава Чорновола, програмні цілі, висунуті ще 1977 року. Це - програма чотирьох єдностей: єдиний блок-єдиний список-єдина парламентська фракція - а в майбутньому, не виключено, що й єдина партія. Скоріш за все, відбудуться вибори в тих округах, із яких депутати пішли працювати у виконавчі органи. Ми підтримуватимемо спільних кандидатів від блоку.Це буде відпрацюванням механізму для майбутніх парламентських виборів... Коли я думаю про Вячеслава, то постійно відчуваю його присутність. Важко собі уявити, що його справді немає між нами. Вячеслав не став постаттю потойбічного світу. Він залишився у наших щоденних реаліях, вріс у долю України, став уособленням Народного руху України,бо був центральною фігурою на політичному небосхилі українського державотворення. А тому все, що він зробив, залишається. Хоча залишаються і всі ті проблеми, з якими він і всі, хто був поруч з ним, зіткнулися. Вважаю, що проблема зради не стала менш болючою від того часу, як не стало між нами Вячеслава Чорновола, й ті, хто висловив йому недовіру, ніколи не матимуть спокою. В день його трагічної загибелі ми відкрили пам'ятну дошку на будинку, де жив Вячеслав. Повз дошку ходитимуть ті, хто оголосив Чорноволові анафему. Їм буде дуже незатишно. Найкраще було б зняти цю недовіру. - Переконаний, що й її авторам буде легше на душі.