До закінчення перших ста днів свого президентства Віктор Янукович нарешті пообіцяв представити Програму соціально-економічних перетворень в Україні. Планується, що програму буде затверджено 2 червня на засіданні Комітету реформ, спеціально створеному при Адміністрації президента, а вже 3 червня Янукович у щорічному посланні президента представить своє бачення головних завдань у внутрішній та зовнішній політиці.

Появу цього давно анонсованого документу вже зачекалися, бо досі залишається загадкою, яким чином новообраний президент планує виконувати свою передвиборчу програму «Україна для людей!».
Державний бюджет, який був проголосований у цейтноті та без обговорення, відповідей на це питання не дає. Так само як і державна програма економічного та соціального розвитку України на 2010 р., підготовлена Урядом та затверджена Верховною Радою ж 20 травня.
Єдине, що демонструють дії нової влади, так це те, що існує абсолютно різний підхід до урахування інтересів великого бізнесу та простих українців: власники потужних фінансово-промислових груп отримують переваги напряму і зараз, а решта населення можливо відчує покращення побіжно і колись у майбутньому. Якщо, звісно, доживе.
Так, угода щодо продовження базування Чорноморського флоту Росії на території України до 2042 р., яка збурила суспільство, дозволила отримати знижку на газ, від чого вже почали отримувати зиск великі бізнесмени, перелік яких відомий.
Натомість, для малого та середнього бізнесу, якому під час виборів обіцяли податкової канікули на 5 років, жодних гарних звісток ще не було. Навпаки – кілька разів виголошувалися наміри урядовців скасувати спрощену систему оподаткування, що вдарить по мільйонам людей.

Кроки Уряду свідчать, що саме пересічні громадяни розглядаються в якості донорів, які будуть змушені «затягти паски» і профінансувати програму змін. Зокрема, активно обговорюються варіанти збільшення пенсійного віку для жінок, військовослужбовців та правоохоронців. Вже прийняті рішення про підняття акцизів на низку товарів, серед яких - бензин. Це означатиме, що всі товари, які транспортуються, подорожчають.
І хоча чиновники запевняють, що підвищення цін для споживачів внаслідок цього не відбудеться, бо влада контролюватиме виробників і торгівельні мережі та обмежуватиме їхню рентабельність, не дуже віриться. З досвіду попередніх років ми знаємо, до чого призводили намагання регулювати ціни адміністративними мірами: спочатку до зникнення певних груп товарів з полиць, а потім до поступового повернення, але з іншою вартістю.

Виникає закономірне питання, що робити? Як змінити ситуацію, коли злиденна більшість за все платить, а надзаможна меншість все отримує?
Очевидно, що простого і швидкого рецепту немає. Але починати з чогось треба. І починати треба з головного – зі змін у свідомості людей. Бо при всій нелюбові до влади суспільство добровільно приймає такі правила гри, коли змушено розплачуватися і залишатися ні з чим.
Наведемо лише кілька показових прикладів.

Гра в мільйони

Вже три роки Україна живе очікуванням проведення Євро-2012. І якщо замислитися, навіщо, за великим рахунком, нам цей чемпіонат, можна отримати неочікувану відповідь.
На початку здавалося, що ця надзвичайно важлива для країни подія стане основою модернізаційного прориву і засобом покращити міжнародний імідж. Згадайте, фінал європейської футбольної першості розглядався саме як шанс облаштувати наш життєвий простір, створити сучасну інфраструктуру загального вжитку – дороги, мости, аеропорти, готелі тощо. Ми прагнули добре зустріти гостей, а потім жити краще самі.
Втім, досить швидко ідеологія заходу змінилася. Головною метою і головним обґрунтуванням проведення чемпіонату стало навіть не покращення реноме України в світі, а банальне заробляння грошей. Тут і зараз. Будь-якою ціною. «Ми повинні заробити!» - лунає з телеекранів та газетних шпальт.
Виходить цікава ситуація.
З державного бюджету виділяються мільярди гривень на підготовку європейської футбольної першості. Причому вже зрозуміло, що про серйозну модернізацію країни можна забути, в найкращому випадку будуть створені кілька «оаз» (стадіон + аеропорт + готелі) у чотирьох містах, що прийматимуть матчі, та кілька десятків кілометрів доріг.

До того ж викривлена сама ідея футбольного свята. В цивілізованих країнах фінальні частини турнірів такого рівня в першу чергу розглядаються як засіб популяризувати здоровий спосіб життя, залучити до спорту якомога більше дітей. Для цього скрізь будуються футбольні майданчики, зірки беруть участь у популяризації гри тощо. Заробляння грошей присутнє, але воно не є національною ідеєю, бо гроші – це засіб.
У нас все навпаки. Замість просування активного способу життя звідусіль лунає гасло «Футбол без пива – не футбол!», а чи не найбільший зиск від свята отримують саме виробники алкоголю. Тобто все поставлено з ніг на голову.

Виникає закономірне питання: заради кого проводиться чемпіонат? Заради добробуту Суркісів, Ахмєтова, Ярославського і Коломойського, хоч ми можемо дуже поважати цих конкретних людей, чи заради мільйонів українців? Поки виглядає, що звичайні громадяни десь на третьому плані.
І якщо народ такий підхід сприйме, то він залишиться чужим на «святі життя», за яке ж сам великою мірою і сплатив. Тому треба негайно вимагати корекції пріоритетів. Якщо вже ми за щось платимо (бо бюджет – це наші внески), наше життя повинно покращуватися. Це – аксіома, яку слід засвоїти.