"Московський ведмідь наступатиме доти, доки европейські звірі не дадуть йому відсічі", – казав класик ще у ХIХ ст. Проблема европейських "звірів" та більшости українського проводу і суспільства полягає в тому, що впродовж століть цього монстра годували політикою толерантности та угодовства. Цього монстра називали "стратегічним партнером", розводилися про якісь "братні" зв'язки, спільну культуру, церкву, "язик", наголошуючи, що нема різниці, якою мовою говорити, до якої церкви ходити та інше пустомельство цього типу... Хоч і досі у головах мудрих людей і правителів працює латинське прислів'я: чия мова – того й влада. Тому у нас ні повноти своєї влади, ні повсюдного панування української мови немає…

Сьогочасне владомовне угодовство перейшло всі межі, коли брудні потоки москвофільства ринули зі Львова: мер-фарисей разом зі своїми блазнями возговорив мовою окупації начебто на догоду "рускоязичним"… Трагікомічно підхопили його деякі слабосилі переселенці у столиці. Відразу ж після цього московський звір окупував Крим, і ніякі мітки на екранах телевізорів зі словосполукою "Єдіная страна" не порятували ні кримських татарів у Криму, ні понад 20 % етнічних українців там, ні протистояння на Сході. Підтримувати, звісно, треба передусім українськомовних українців і неукраїнців Сходу та Півдня як найзагроженішу і мало зреалізовану частину наших громадян.

Натомість логічною відповіддю на "язикоугодовство" слабосилих стало припинення навчання на факультеті української філології та українознавства у Таврійському національному університеті ім. В. Вернадського, позаяк загрозливим для життя стало саме спілкування українською мовою. Як повідомляють студенти: "Від імени керівництва факультету нам було порекомендовано не говорити українською мовою, не вступати в переговори з журналістами, щоб висловити свою думку, щоб уникнути конфліктних ситуацій і переслідувань з боку проросійських активістів. Нам також стало відомо про побиття одного з викладачів факультету української філології". Водночас ректор Ніколай Багров уже виписав найближчу перспективу перебування вишу у складі РФ.

Не менш характерну інформацію у вигляді звернення до Голови Верховної Ради України О.Турчинова я отримала з Харкова, від архиєпископа Харківського та Полтавського Ігоря Ісіченка: "У людних місцях стає небезпечним спілкуватися українською мовою, мати національну символіку та висловлювати вголос думки, відмінні від гасел, нав'язуваних російськими медійними засобами". А в Донецьку 13 березня 2014 року на вічі московські "брати" просто зарізали речника Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Дмитра Чернявського…

Не маю сумніву, що до такої ситуації у Криму та на Сході неабияк призвели не лише рупори і виконавці політики Путіна – Партія регіонів та олігархічні комуністи, а підпанки зі сфери університетської освіти та її ректорського представництва. Зокрема, брутальний "мовний" закон агентів Москви Колесніченка-Ківалова офіційно підтримало кілька ректорів національних вишів: Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова Віктор Андрущенко, ректор Одеського національного університету ім. І.Мечникова Ігор Коваль, ректор Київського національного лінгвістичного університету Роман Васько. З огляду на це надіслала депутатське звернення до Міністра освіти з проханням розглянути можливість звільнення їх із займаних посад, адже нема більшого переступу у царині Духу, як зрадити мову народу, серед якого живеш. Сподіваюся, належна реакція міністерства зменшить територію мовного хамства у начебто освітньо-інтелектуальних середовищах.

Ще одна сфера москвофільського угодовства гнійним фурункулом вилилась на українське суспільство. На офіційному веб-сайті Міністерства культури РФ оприлюднено документ під назвою "Діячі культури Росії – на підтримку позиції Президента щодо України і Криму". Назбиралося понад 500 "культурних" путеноїдів з отруєною свідомістю, впакованою у примітивні совкові слова: "Наша спільна історія і спільне коріння, наша культура та її духовні витоки, наші фундаментальні цінності і мова об'єднали нас назавжди. Ми хочемо, щоб спільність наших народів і наших культур мала міцне майбутнє. Ось чому ми твердо заявляємо про підтримку Президента РФ щодо України і Криму". Такі пасажі "(не)культурних дєятєлєй" невиліковні хоча б тому, що вони завжди знаходять підтримку у провінційних холуїв по всьому пострадянському просторі.

Пригадую, щойно бандита Януковича чернь і криміналітет привели до влади, як 15 березня 2011 року львівські (НЕ)культурні діячі – радник партії регіонів, художній керівник Львівського національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької Ф.Стригун, член партії регіонів, директор Львівського національного академічного театру опери та балету ім. С.Крушельницької Т.Едер поряд із головним регіоналом Львівщини П.Писарчуком та комуністом-динозавром О.Калинюком та ін. пам'ятками лакейства звернулися до голови міста з вимогою відкрити театр російської драми у Львові… Звісно, що депутати-свободівці і громада Львова зупинили таку "світлу" (анти)культурну ініціятиву місцевих культурних трубадурів. Цікаво, хто б то у Московії з російських (не)культурних "дєятєлєй" прагнув відкрити український театр? Тому сьогодні маємо окупований Крим і загрожений Південь і Схід. Хіба не про таких "культурних" лакеїв казав Микола Хвильовий: "…українська інтелігенція відчуває, що в масі вона не здатна побороти в собі рабську природу, яка північну культуру завжди обожнювала і тим не давала можливости Україні виявити свій національний геній". Звісно, що я звернулася до в. о. Міністра закордонних справ, Міністра внутрішніх справ, Голови Державної прикордонної служби, Голови Державної міграційної служби, Голови СБУ України з вимогою заборонити в'їзд до України діячам культури Росії, що підтримали дії Путіна.

На щастя, є інша культурно-освітня спільнота Львова, що втримує реноме міста на вістрі Духу та Гідности. Зокрема, 12 березня вчена рада Львівської національної музичної академії позбавила російського альтиста Ю.Башмета звання почесного професора академії за підпис у сумнозвісному листі. Водночас музична громадськість Львова у відкритому зверненні висловила свою категоричну незгоду з наміром ректора вишу очолювати концерт-реквієм 30 березня, вважаючи це наругою над пам'яттю Небесної Сотні. Відомо, що ректор І.Пилатюк був довіреною особою Януковича на президентських виборах 2004 року і саме за його каденції музична академія стала корумпованим вишем. Словом, ніщо не минає. За все слід відповісти, особливо перед світлістю наших Героїв.

Сподіваюся, що останнім цвяхом у холуйські голови в Україні стала заява МЗС Росії, де серед ідіотичних вимог є, звісно, вимога державного статусу для мови окупації України від 1654 року. Дусту їм на кутні зуби, а не державний статус "язику". Проте ця вимога вкотре підтверджує доленосність мовного питання для кожної самостійної держави, і щонайменше мовне пристосуванство свідчить про неготовність нації мати сильну Державу. Кажуть мудрі люди, що перехід на мову співрозмовника – це ознака психологічної слабкости. Отож час сильнішати і змінюватися внутрішньо. Неможлива зовнішня окупація за внутрішньої свободи.

Ірина Фаріон