28 серпня 2010 р. в надвірнянських свободівців гостювали свободівці з  Львівської міської організації ВО «Свободи». Цього дня вони  здійснили спільне сходження до бункера полковника УПА Миколи Твердохліба «Грома». Бункер полковника УПА "Грома” розташований  на схилі гори Березовачка на висоті близько 1300 метрів.

Збудований чотирма повстанцями восени 1953 року в суворих умовах конспірації. Зиму 1953-1954 років в ньому прожили 6 вояків УПА, серед яких був і останній командир Військової округи "Говерла” УПА "Захід”  - полковник "Грім” (Микола Твердохліб)  з дружиною.

Відреставрований бункер в 1992 році членами Студентського Братства м.Надвірна, Малої академії народних ремесел  та родиною Яремчуків.

Маршрут до бункера, довжиною 9 км, вже не під силу тим нечисленним ветеранам ОУН-УПА, які ще живі. Ми, їх нащадки, підхопили естафету пам’яті та національної звитяги.

Кожен присутній міг  уявити себе учасником цих героїчних подій. Але лише на мить тому, що пережити випробування армії, на яку чигала ціла імперія – це справжній подвиг, який кличе до непереможного бажання встановити історичну справедливість.

І про це на вершини Березовачки думали учасники сходження.

Командир «Грім» останній свій шлях пройшов як Герой. Він заслуговує на те, щоб йому віддали данину шани і поваги. Друже «Громе», ми прийшли до тебе, щоб низько вклонитися з свічками пам’яті. І ми віримо, що житиме Україна, поки є ми, поки є наш народ, є молоде покоління, яке шанує історію – нас ніколи не перемогти.

Як писав Тичина:

«Я є народ, якого правди сила, 

Ніким ще не звойована була,

Яка біда, яка чума мене косила,

А сила знову розцвіла!»

І з цією силою, з новою вірою, з впевненістю крокуємо  і займаємо достойне місце серед світової спільноти.

А світла пам’ять «Грома» та десятків тисяч інших патріотів нехай нам служить дороговказом.

Тут біля бункера ми відчуваємо якусь таємничість і хто спускався в цей бункер, той зрозумів, в яких  умовах потрібно було вижити, тут, у лісі, в ті холодні зими переховуватися,  не замерзнути, не бути впійманим. Скільки потрібно було сил і терпіння все це пережити?

Долаючи карпатські вершини, ми повинні задуматися, а чи долаю я сьогодні вершину нашої державності, наших національних досягнень, громадської самосвідомості чи пливемо за течією щоденної рутини та байдужості, до того, яким буде твій завтрашній день у твоїй державі?

Бог і Україна понад усе!

Слава Україні!

Історична довідка про полковника "Грома"

Народився Микола Твердохліб у с.Петрилові Тлумацького району на Івано-Франківщині. Перед війною закінчив гімназію. Ще згімназійних років вступив до лав ОУН мав організаторські здібності, згуртував навколо себе патріотичну молодь, на яку мав великий вплив. Працював у крамниці залізних виробів у Станиславові. Він проводив військові підготовчі вишколи. 

Звання військовика здобув у польському війську, у школі підхорунжих. 

З вибухом польсько-німецької війни знаходився на території Засяння, де особисто познайомився з Романом Шухевичем. До УПА Микола Твердохліб вступив у 1943 році. Займав у ній високі посади: виховник, пропагандист, сотенний, курінний і аж до командира УПА-Захід. За даними Довідника-І Петра Содоля "Українська Повстанча Армія, 1943-49" ("Пролог", Нью-Йорк, 1994) дізнаємося про нього наступне: "Член ОУН, перебував за границею (1939-41). Інструктор і командир сотні в старшинській школі "Олені-1" від лютого 1944, командир Станиславівської ВО-4 УПА-ЗАХІД від липня 1944 в ранзі хорунжого, командир карпатської ВО "ГОВЕРЛЯ" від лютого 1945, підвищений до сотника в 1945, іменований УГВР на майора УПА в 1946, керівник СБ Карпатського краю (1950-54). Командував найбільшою ВО, до якої входили в 1945 щонайменше 36 сотень, об'єднаних у 14 бойових куренів. Група "Говерля" - єдина ВО, в якій діяли бойові частини УПА після 1947". До речі, під його військовим керівництвом перебували терени Станиславівської і Дрогобицької областей, Закарпаття і Буковина.

Вів непримиренну боротьбу з усякого роду окупантами: польськими, мадярськими, німецькими і, найдовше, з московськими.

Рік за роком минали. Микола і Ольга завжди були поруч. Скільки страждань завдавали важкі переходи по засніжених 

Карпатах: облави, засідки, переслідування лютих ворогів, голод і холод і... двоє діточок.

Арештують сестру Миколи, в якої переховувався син Ярема. Дитину віддають в сирітський притулок і виховують по своєму.

Маленька донечка помирає від запалення, а син росте без любові і материнської ласки.

В ту довгу і холодну зиму 1953-54 років в бункері зимували, крім Твердохлібів, Анна Попович, Лука Гринішак, Ярослав Обрубанський і Михайло Зеленчук. Вціліли лише двоє. Решта впали смертю героїв. Бій розгорівся на світанку 17 травня і тривав до вечора. Коли були знищені всі архіви, останніми набоями Микола відібрав життя своїй дружині і собі, щоб не потрапити живими до рук ворога. Ціна втрати талановитого воєначальника для повстанського руху була незмірно велика і безповоротна. По-суті, його загибель символізувала кінець національно-визвольних змагань, які тривали з 1942 по 1954-55 роки Так вмирали герої за волю України. Це був 1954 рік.

Аж через довгих 40 років Студентським Братством м.Надвірна на горі Березовачці с.Зелена відновлено бункер "Грома", встановлено високий хрест на тому місці, де пролилася їхня кров. Не рік, не два, а цілих 12 років вело боротьбу з окупантами героїчне подружжя в неймовірно важких умовах повстанського, тернистого життя.

Їм належиться увіковічнити пам'ять в бронзі чи граніті, а також у великих книгах. І це обов'язково буде. В другому томі Літопису України їхні імена вже внесені золотими літерами.

                                                 Прес-служба Надвірнянської РО ВО "Свобода"