Перші призначення: президент позбавляється від зобов'язань перед союзниками по передвиборній кампанії. Тобто Порошенко дистанціюється від Кличка та його непевних політиків УДАРу, якому він віддав на поталу і грабунок Київ.

Борис Ложкін в якості глави президентської адміністрації - вельми дивне і нетривіальне призначення. Колишній медіамагнат, друг всіх влад, що вміє балансувати на ниточках складної системи інтересів і при цьому дотримуватися пристойності і стежити за репутацією. Суперечлива постать, гідності якої можна одночасно назвати недоліками. Просував в маси російськомовних українців московський продукт і мав бізнес-інтереси в Росії - представник п'ятої колони.  Продає свій бізнес Сім’ї Януковича на падаючому ринку і напередодні революції, не чекаючи, поки цей бізнес відберуть - розумний і розважливий. Кидає на розтерзання цензорів режиму  Януковича журналістські команди кількох пристойних видань - цинічний капіталіст.

У своїх проявах новий глава АП схожий на свого патрона Петра Порошенка. Людина  безпринципна, але гнучкий, витримує рівні стосунки з усіма впливовими групами і вміє добре подати себе.

Втім, все перераховане вище не важливе. Призначення Ложкіна варто розглядати виходячи не з його особистих якостей, а з ракурсу фукціонального.  Практично всі були впевнені в тому, що посада головного президентського адміністратора відійде до фактичного директору партії УДАР Віталія Ковальчука. Багато експертів розглядали це призначення як домовленості Порошенко з бенефіціарами УДАРу - Льовочкіним і Фірташем . Він заходить на Банкову без досвідченої команди власних управлінців.

Ложкіну, очевидно, відведена роль посланника, який може комунікувати і з похмурим московським царством, і зі безглуздої носієм політичної коси, і з давніми партнерами з Привату.

Знаючи біографії президента і його нових призначенців, важко уявити, щоб нова влада змогла відповісти на запити суспільства, який заплатив страшну ціну за повалення Януковича.

У цьому відношенні ми бачимо, що адміністрація Порошенко може бути схожа на адміністрацію Ющенко - на збори "любих друзів". За фактом Порошенко входить у владу без своєї політичної команди, без партії і мережевих структур, зав'язана безліччю ситуативних союзів. За його спиною, виключаючи кількох професійних політиків, стоять тільки перевірені часом друзі-компаньйони і партнери по бізнесу. І такий підхід до формування команди не може не хвилювати. Ющенко залишився в пам'яті українців як лузера при чому завдяки "любим друзям".

Друга проблема - це входження бізнесменів у владу. Добрий десяток років нам втовкмачували, що досвід бізнесу може бути використаний в держуправлінні. Однак на ділі люди, сфокусовані на заробітку грошей, замість будівництва української держави, будували свої бізнес-імперії - у грошей немає Батьківщини. На відміну від нас з вами. 

Перші призначення Порошенка і його очевидне прагнення позбутися зобов'язань перед союзниками по передвиборній кампанії (УДАРу, Народного Руху, УНП, Фронту Змін, Партії Регіонів) говорять про те, що ми стоїмо на порозі нової олігархічної війни. Досі великий капітал завжди вмів нав'язувати свої правила гри політичному керівництву України. Монополізація політичної та економічної влади призвела до Майдану і погубила Януковича. 

Основна мета президента і його адміністрації повинна б полягати в демонополізації політики та економіки за підтримки середнього классу, виконання зобов’язань перед Маданом. Договорняки з олігархами не приведуть Порошенко до реалізації його президентської місії. Але знаючи біографії президента і його нових призначенців, важко уявити, щоб нова влада змогла відповісти на запити суспільства, який заплатив страшну ціну за повалення Януковича.

Сергій Висоцький