В урочищі Хубена біля с. Дзвиняч відбулися поминальні заходи та відзначення 60 річчя трагічної загибелі Марка Боєслава - 27 Лютого 2012 - Надвірнянська СВОБОДА. Сайт Українських Націоналістів

26 лютого 2012 року в урочищі Хубена біля с. Дзвиняч відбулися поминальні заходи біля криївки ОУН-УПА, де загинув Марко Боєслав та ще шестеро вояків від рук НКВДистських карателів.

Надвірнянська та Богородчанська РО ВО «Свобода», Надвірнянське та Богородчанське районні Братства вояків ОУН-УПА, Надвірнянське товариство «Меморіал», вихованці Прикарпатського військово-спортивного ліцею, громада с.Дзвиняч, делегації з Калушського та Снятинського районів прийшли до темного сирого та холодного лісу, щоб віддати шану загиблим тут воякам.

Прийшли сивочолі чоловіки, прийшли немолоді жінки, прийшла молодь. Тут, на місці загибелі вояків встановлено Хрест, збудована капличка та ведуться роботи по відновленню самої криївки.

60 років минуло з того часу, коли на цьому місці точилися бої і ці семеро відважних людей віддали своє життя за свою землю, за свій край. Немає більшої жертви, як віддати життя своє за свою Вітчизну. Вони віддали своє життя за те, щоб ми сьогодні стояли тут, щоб ми говорили рідною мовою, щоб ми жили і творили у своїй державі, щоб над нами майорів наш синьо-жовтий український прапор, щоб ми мали Гербом Тризуб, а Гімном – «Ще не вмерла Україна…». І не тільки вони, а ще сотні тисяч українців, що лежать в сирій землі, які віддали своє життя за те, щоб ми сьогодні змогли прийти та вклонитися їхній пам’яті.

На цьому трагічному, але пам’ятному місці відслужили цього дня поминальну панахиду за загиблими святенники УГКЦ. Всі присутні молилися за душі невинно убієнних , замордованих патріотів, які полягли в криївках та в лісах, воюючи з московським ворогом, за тисячі українців, які встелили своїми могилами всю Сибір.

Молилися за те, щоб наші серця наповнила любов, патріотизм до своєї держави, за єднання нації, за те, щоб нас не роздирали непорозуміння, заздрість та зневіра.

60 років – це ціле людське життя. 60 років, які минули з того часу, події якого ми сьогодні вшановуємо. Тоді, як і сьогодні тоді було холодно та сиро, так само дув пронизливий вітер, був той самий місяць лютий. Десь у селі жили люди, які працювали, мали сім’ю, мали домівку та кусок хліба. Тут, на цьому місці, також жили люди, але вони були голодні, були змерзлі, але вони проводили боротьбу на межі життя та смерті. Боротьбу з ненависницьким ворогом, кровожерним комунізмом.

До присутніх звернулася депутат Богородчанської районної ради від ВО «Свобода» Марія Рудик.

Нескорена ти наша Мати-Україна, нескорена і не поборена ніким і ніколи тому, що за неї вмирали та проливали кров кращі сини і доньки українського народу. І ось сьогодні світла пам'ять про них привела нас на це місце жертовності і самопосвяти, яке нам нагадує про ті страшні та жахливі події далекого 52 року. Тоді тут загинули молоді хлопці і дівчата, яким би тільки жити, яким би тільки творити, яким би народжувати дітей, орати землю, сіяти пшеницю. А вони поклали свої голови, зложили свої кістки тут, на цьому місці в нерівному бою з НКВДистами. Важко навіть собі уявити, коли молода дівчина в 22 роки Марта Свідрук піднисить собі до скроні пістоль і вистрілює, щоб не здатися ворогові, розуміючи, що ця хвилина її остання. Ні, вони не здалися, вони не віддалися ворогові на поталу – вони вбили себе, щоб воскреснути і народитися у віках.»

Ми повинні про це пам’ятати, бо тільки в пам’яті наше завтра. Як казав Андрій Шептицький, що «не буде нації завтрашньої, якщо ми забудемо націю вчорашню».

Про давні події часу боротьби УПА розповіли учні Дзвиняцької школи під керівництвом Іванни Михайлишиної. Школярі відтворили сцену останніх хвилин життя Марка Боєслава та його побратимів, прочитали вірші повстанського поета, виконали пісню на його слова.

Михайло Головчук, голова Богородчанської районної ради у своєму виступі звернувся до ветеранів-учасників визвольних змагань та інших присутніх зі словами подяки за те, що прийшли пом’янути героїчний чин молодих людей, яким було не більше 25 років, що своєю кров’ю окропили нашу землю, яких переповнювала любов до неї та героїзм. Нам, теперішнім, хоча б дещицю тієї любові, того патріотизму і героїчного духу, що була в них і тоді б наша держава була б не в такому стані як зараз. Я знаю, що в нас ще багато роботи і нам потрібно продовжувати боротьбу за встановлення тієї держави за яку боролися ті хлопці, що знайшли на цьому місці свій спочинок. Я вірю, що держава така буде, якщо є такі люди, що пам’ятають про наших Героїв та продовжують їхній чин.»

Голова Надвірнянської районної ради Василь Попович закликав не тільки пам’ятати, не тільки згадувати, але й постійно повторювати про подвиг, який стався тут 60 років назад. Тоді в пориві боротьби за Україну були всі єдині. І зараз потрібно об’єднуватися за прикладом, як об’єдналися опозиційні партії 22 січня 2012 року на Софіївському майдані в Києві. Нам зараз дається ще один шанс і цей шанс не потрібно упустити, щоб нас історія та час не наказала за помилки, які ми допустили раніше.»

Ще більшого патріотизму та піднесення духу додали присутнім пісні Святослава Климківа у виконання тріо «Синьогора»: «Чорний ліс – то наша хата, а Бандера – то наш тато, Ненька наша Україна, наша мова солов’їна» співається у пісні.

Славо тримав депутат Івано-Франківської обласної ради Василь Попович. Всім присутнім він передав вітання від голови обласної ради, голови обласної організації ВО «Свобода» Олександра Сича. Подякував всім воякам Братства ОНУ-УПА за те, що показують приклад нам, молодим, як потрібно шанувати тих, які поклали своє життя за те, щоб ми жили в українській державі. Сьогодні країна знаходиться в такому стані, як це було в 40-50-х роках. Коли прийшла деяка зневіра в людей, розчарування та духовний занепад, тільки сильні духом були тут, в лісі, продовжували боротися. Вони чітко бачили ворога і вони його знищували. Дехто зараз каже, що нам сьогодні важче бо ми не бачимо своїх ворогів, що вони скриті. Ні, неправда. Сьогодні особисто я бачу серед ворогів України, в першу чергу, партію регіонів та її прислужників. Ворог – це Табачник, це Азаров, це Янукович. Вони всі не українці. Всі ті, хто керує адміністраціями обласними, районними адміністраціями, працівники апаратів цих владних структур, яким керує владна дещиця партії регіонів - партії злочинців та злодіїв. Це наші вороги – вороги України, вороги державності, суверенітету самостійності нашої Батьківщини. Ми повинні знати всіх наших ворогів тут на місці. Ворог – це Вишиванюк, який прислуговувався ще Кучмі, а в 2004 році одягнув помаранчевий шалик і бився в груди, що він наш. А потім розповідав, що він позапартійний і його партія, це писанкове Прикарпаття, а два місяці назад почав хизуватися «регіональним» партійним квитком. Це перевертні і облудники. Це найперші вороги, бо їх не прислали з Данєцка, вони ніби такі як ми. Але брехливі. Вишинанюк зараз каже, що на наступних виборах в 2012 році партія Януковича має набрати в нашій області 70 % голосів. Вся влада та ресурси в їхніх руках. На допомогу місцевим владним підлабузникам та перешиванням прислали наглядачів, на їхній мові «смотрящіх». Прокурора області поставили з Одеси, начальника міліції прислали з Закарпаття, керівника СБУ закинули з Дніпропетровська. Вони всі призначені до нашої області, щоб готувати та «робити» тут вибори, щоб тиснути на підприємців, закривати рот активістам, пригнічувати та поборювати будь-які прояви непокори та забезпечувати той результат на виборах, який вони вирішили собі «написати». Тому, наша присутність тут, наша пам'ять про українських Героїв повинна бути такою сильною та згуртованою, якою була сила духу та мужність Марка Боєслава та його боївки. Ми повинні вказувати всім на наших ворогів, ми повинні звертатися до тих, які з певних причин збайдужіли та зневірилися, потрібно їх пробудити та нагадати , що вони є українці, що вони славного героїчного роду. Сьогодні з цього славного героїчного місця, ми повинні понести додому силу духу, наснагу до майбутньої боротьби.»

Історична довідка:

22 лютого 1952 р. в урочищі Хубена біля с. Дзвиняч Станіславівської (нині — Івано-Франківської) області під час планової чекістсько-військової операції з розшуку учасників українського підпілля одна з військових груп Управління МҐБ у Станіславівській

області вийшла на бункер з відкритим люком, з якого підпільники вели спостереження за місцевістю. Підпільники пізно помітили військовослужбовців, які підходили до бункера, і, не маючи можливості втекти, відкрили вогонь та поранили одного з солдатів. Бункер одразу ж був оточений та блокований з усіх боків. Підпільники викинул и кілька грана т, спалили та порвали чимало документів, а потім, не бажаючи здаватися живими, застрелились.

Із бункера було витягнуто трупи семи вбитих підпільників ОУН, у одному з них був упізнаний відомий поет Михайло Дяченко — ‘Марко Боєслав’.

За даними МҐБ УРСР, 22 лютого 1952 р. в бункері разом з М. Дяченком загинули:

— керівник Солотвинського районового проводу ОУН Онуфряк Онуфрій Васильович — ‘Орест’ (‘Деркач’), 1927 р. народження, уродженець с. Зелене Надвірнянського району Станіславівської області, підпільник від 1944 р.

— Янишевський Михайло Іванович — ‘Вихор’ (‘Яструб’, ‘Мисько’), 1927 р. народження, уродженець с. Жураки Солотвинського району Станіславівської області, підпільник від 1944 р.

— Драгомерецький Михайло Федорович — ‘Захар’, 1930 р. народження, уродженець с. Боднарів Калуського району Станіславівської області, учасник охорони М. Дяченка.

— Фесюк Михайло Петрович — ‘Чумак’, 1928 р. народження, уродженець с. Жураки Солотвинського району Станіславівської області, підпільник від 1949 р.

— Свідрук Марта Іванівна — ‘Марійка’, 1928 р. народження, уродженка м. Надвірної Станіславівської області, сестра члена СБ Солотвинського районового проводу ОУН Свідрука Мирона Івановича — ‘Вільшенка’, убитого 19 лютого 1952 р.
— ‘Сміливий’, уродженець с. Підпечери Станіславівського району Станіславівської області, охоронець М. Дяченка.