„Яничарство – це свідомий перехід на бік противника, але з підсвідомим багажем первинної (рідної, природної) культури й відповідним комплексом вини перед нею”. З таким визначенням можна погодитися, але простіше сказати: „Яничар – це зрадник (вільний чи невільний), якого інколи мучить совість у більшій чи меншій мірі”.

Яничарство в Україні має досить давні корені:

- це яничари-потурнаки (виховані з хлопчиків, узятих в ясир і потурчених у неволі);

- це яничари-„Варшавське сміття” чи „грязь Москви”;

- це яничари – колишні і теперішні більшовики і комуністи; це сучасні яничари – шкурники та „безбатченки”.

Тобто гама їх різноманітна. Але всі яничари всіма видами стараються виправдовувати свої вчинки як словами, так і поведінкою, яка дуже часто межує з нахабством і лицемірством. З психічної сторони це –

1) породжує жорстокість, брехливість, заздрість, злодійкуватість, постійний страх про ... Читати далі »