Спробуймо розібратись із ініціативами Партії регіонів щодо російської мови. Відразу прошу утриматись від противсіхо-срачу в коментах: на нерідних чекає бан, на рідних і близьких – нічого, але я сподіваюсь на вашу нормальність. Писатиму досить банальні й несвіжі речі. Отже:

Що вони збираються зробити: Замість внесення змін до Конституції, на яке ПР фізично неспроможна, ухвалити законопроекти які розширять сфери і можливості застосування російської в освіті, судочинстві, ЗМІ.

Навіщо це їм: Хочуть формально виконати передвиборну обіцянку щодо узаконення російської мови, водночас не надавши їй статусу державної, аби в майбутньому мати можливість користуватись мовною заманухою у виборчих кампаніях. Також є інформація, що в середовищі регіоналів, принаймні, є думки про те, що партія таким чином «виховуватиме собі виборців».

Що конкретно збираються міняти: Щодо освіти: «Законопроект передбачає наділення обласних рад, Київської і Севастопольської міських рад правом давати дозвіл за заявою батьків на навчання у школах основним предметам російською мовою з обов’язковим вивченням державної мови… Університети передати місцевим радам, і щоб дитина, яка закінчила школу російською мовою, отримувала нею вищу освіту».

Щодо судочинства – просто дозволять проводити його російською (на практиці це дозволено і зараз; як, до речі, і вища освіта значною мірою неофіційно російськомовна). Щодо ЗМІ – поки що не кажуть, підозрюю, що це може бути скасування або радикальне зменшення мовних квот, а також видалення ненависної рекламістам норми «мовою реклами є українська» з закону «про рекламу».

Коли: «У березні-квітні, щоб устигнути до нового навчального року». На практиці все залежить від того, коли і якою буде коаліція. У разі, якщо розпуску ВР і перевиборів не буде, а коаліція складеться за участю НУНС, питанням мови радо поступляться задля чергової «національної єдності».

Що це значить: Фактично наслідок буде лише один – припинення або суттєве уповільнення процесу проникнення української мови в інформаційний і життєвий простір російськомовної частини України.

Ніякої «українізації», звісно, на цих теренах не відбувається, ні насильницької, ні будь-якої іншої. Ба більше, ситуація з українською мовою на побутово-соціальному рівні значно погіршилась. За останні 6 років завдяки ігрищам наших шановних політиків (з усіх головних таборів) мова перетворилась на чіткий політичний ідентифікатор. Якщо 10 років тому україномовну людину на Сході сприймали як дивака чи селюка, то зараз – як ворога. Восени мав нагоду пересвідчитись на власній шкурі: протягом двох днів перебування в Харкові ми з дружиною були двічі жорстко обгавканий аборигенами, які чули з наших уст українську. Це більше, ніж за всі роки мого україномовного життя в Дніпропетровську. Інакше кажучи, бути україномовним у «блакитній» частині стало важче, хоча оволодіти мовою - легше. 

Українізаційний потенціал освіти сильно перебільшений: експрес-опитування свідчить, що в сучасній молодшій школі навіть у двомовному Києві є класи, де українською не говорить жодна дитина. Але, принаймні, абсолютна більшість дітей у регіонах, де раніше можна було навіть не розуміти української, тепер вимушено володіє нею на порівняно пристойному рівні. З реалізацією плану ПР цьому незабаром прийде кінець – українська перетвориться на один із необов’язкових предметів, який можна поверхово засвоїти й відразу забути, як гуманітарії забувають шкільну фізику чи хімію. Таким чином у перспективі це веде нас до ще більшої ізоляції «блакитної» частини України, і не тільки її – не забуваймо, що російськомовне населення становить абсолютну чи відносну більшість у великих містах більшої частини країни. Нехіть більшості росіян і русифікованих малоросів до вивчення української загальновідома, тож рано чи пізно ми матимемо навіть не квебекську, а казахстанську ситуацію двомовності: частина країни володіє обома мовами, частина лише російською без жодної надії на вивчення іншої, державну мову шанують і захищають на папері, але на практиці ергономічніше й перспективніше бути російськомовним.

Чи можна це зупинити: Бачу кілька варіантів опору, жоден із яких не є стовідсотково певним, але в комплексі вони могли б подіяти. Це парламентський опір (блокування трибуни і т.п.), оскарження в Конституційному Суді, протести на рівні місцевого самоврядування «помаранчевої» частини, а головне – громадянська дія. Якби хоча б кожен сотий із тих, хто не підтримує ухвалення нових законів, опинився в день їх розгляду біля Верховної Ради, регіонали, яким притаманно боятися народного гніву, засцяли б неодмінно. Звісно, це має бути акція суто громадянська, а не під прапорами політичних сил. Під якимось простим, але ефектним гаслом – найкраще було б просто «Ні!», якби воно не нагадувало «хай». 

Судячи з того, що ситуація у ВР непроста, час для самоорганізації та координації є.

Станьмо на захист солов'їної.