Долучитися до цієї акції «Свободу» запросили Загальноукраїнський трудовий рух «Солідарність» та Міжнародна громадська організація українських заробітчан «Четверта хвиля».


Як розповів мені голова «Солідарності» Віктор ГОРОБЧУК, він же – директор представництва центру програм ЮНЕСКО в Римі, ситуація склалася така. У родині українських заробітчан в Італії, у Мілані народилася дитина. Лікарі діагностували у хлопчика рідкісну генетичну хворобу – фенілкетунерію. Родина стверджує, що у клініках Цюриха та Львова діагноз не підтвердився. Тому мати відмовилась від примусового лікування дитини. За це її рішенням суду було позбавлено материнських прав строком на 24 місяці – нібито вона психічно хвора, хай за цей час пройде лікування, а дитину 21 січня силоміць вилучили у неї і віддали до притулку, де стан її здоров’я різко погіршився. Бабуся дитини стверджує, що вона записала на диктофон слова працівників притулку про те, що онука готують на всиновлення італійською родиною.
Це при тому, що у дитини, крім матері, навіть якщо мати дійсно якась «не така», є депортований в Україну батько, є бабуся в Італії та інші родичі в Україні. В.Горобчук каже, що й сама дитина є громадянином України. На «свободівському» плакаті, до речі, - фото саме цього хлопчика.


До учасників пікету вийшов директор департаменту консульської служби Сергій Олексійович Камишев. Поставився до пікетувальників уважно і запросив кількох, хто найбільше «в темі», обговорити проблему в його кабінеті. Пішли В.Горобчук, заступник голови «Солідарності» і представник сайту «Майдан» Мирослава Свистович, третьою на пропозицію Андрія Мохника пішла я. І трапився у мене конфлікт з цим самим Камишевим.


Андрій Мохник, Віктор Горобчук, Мирослава Свистович

Спочатку він і його співробітники поводили себе начебто дуже коректно і правильно. Запропонували зустрічатися щомісяця – «ви будете розповідати про проблеми українців за кордоном, а ми звітувати, як ми їх вирішуємо». Дуже наполягали на тому, що у нас з ними «діалог» і кілька разів перепитали, чи це політична акція, чи вона стосується лише захисту конкретної дитини. Їм підтвердили, що це не політика, а тільки захист дитини. (Хоча Мирослава Свистович додала, що їй відомо і про інші випадки, коли українок в Італії позбавляють батьківських прав і забирають дітей).
Тоді Камишев сказав щось на кшталт: «Дуже добре, якщо так, бо там у вас я бачив гасла про погану роботу МЗС. А ми стараємось, ми хочемо допомогти українцям за кордоном, і на нашому сайті, до речі, було про цю дитину».

Сергій Камишев

Далі всім запропонували представитись, щоб можна було правильно написати про цю зустріч. Камишев представився, його співробітник показав у розгорнутому вигляді його посвідчення посла. До недавнього часу Сергій Камишев був послом України в КНР, де чи куди він посол зараз, я так і не зрозуміла.
Я автоматично націлилась на посвідчення фотоапаратом. Один зі співробітників МЗС сказав, що це небажано. Небажано то й небажано, я відклала фотік, мені цей кадр потрібен був лише для того, щоб без помилок зазначити ім’я і посаду.
Але Камишев почав за це мене вичитувати. Ніби є наді мною начальником. Зверхнім тоном почав казати, що ми ж начебто партнери, у нас діалог, вони теж хочуть допомогти українцям за кордоном, а я поводжу себе так, ніби прийшла з якоюсь інспекцією, тисну на нього чи щось таке. Що це методи КДБ і він почувається, наче у них на допиті. Я ж показав посвідчення, хіба цього не досить? Ви для чого моє посвідчення хотіли сфотографувати?
Я сказала правду – для себе, щоб правильно потім все написати.
- От я представився, я такий-то і такий-то, а ви хто така?
- Олена Білозерська, незалежний журналіст і громадський діяч, - кажу.
Він іронічним тоном повторює сказане мною. «І посвідчення у вас є?»
- Є, звісно.
- Я ж не намагався його сфотографувати, то чого ви?.. І т.д. і т.п.
Я кажу, що не згодна з тим, що зробила щось неправильне, що це методи КДБ, ознака неповаги і т.д.
А він не вгамовується: «Це ви не згодні, це ваша справа».
З усього цього я зрозуміла те, що у чиновника щось не те з посвідченням. Я б, наприклад, пред’являючи посвідчення, не була б проти, якби хтось його сфотографував :)

Чуючи зверхній начальницький тон, я сатанію. Порвати можу. Це одне з небагатьох, чого не зношу і зносити не збираюся.

А хамити не можна, бо я не уповноважена вести ці переговори, мене попросили тільки послухати і записати. Сказавши зарозумілому чиновнику все, що про нього думаю, можу нашкодити людям, які роблять корисну справу.
Коротше, відчула я, що зараз йому наговорю. Встала і пішла. Сказала, що йду – щоб не зривати їм переговори. Бо теж вболіваю за долю українців за кордоном.
Може, треба було залишитись і поставити його на місце, не знаю. Складна ситуація.


Мирослава Свистович

Поки я була всередині, заступник голови ВО «Свобода» Андрій МОХНИК розповідав людям про ситуацію з дитиною і не тільки (розмову записав присутній на акції alek_ya):

«Без дотримання належної процедури, без адвокатської допомоги матір позбавили батьківських прав. Батька депортували, а дитину віддали до дитячого притулку, розглядається питання про її всиновлення, хоча в дитини є численна родина, в т.ч. бабуся, яка мешкає в Італії. Ми сьогодні пікетуємо МЗС у зв’язку з їхньою бездіяльністю, невиконанням ними своїх прямих обов’язків по захисту українців за межами України. Вони здають наші національні інтереси.

На сьогодні тривалий час МЗС дає тільки відписки, що вони тримають ситуацію на контролі. Навіщо такий контроль, якщо ми втрачаємо наших громадян, наших дітей, якщо з нас збиткуються в Європі?
Мільйони українських мігрантів є зараз на нелегальному становищі, і держава не вживає ніяких заходів, щоб їх легалізувати. Європа ставить нам принизливі умови. За візи чи за можливість потрапити до ЄС, тільки за обіцянки, вона вимагає від нас реальних поступок, серед яких, наприклад, відмова від наших національних героїв. Як ви знаєте, Європарламент прийняв резолюцію, у 19 пункті якої зазначено, що вони дуже сумують з приводу відзначення провідника українських націоналістів Степана Бандери Героєм України, і сподівається, що нове українське керівництво доведе свою відданість європейським цінностям і скасує цей указ. Маячню про відданість ПР і її очільника Віктора Януковича європейським цінностям не хочеться коментувати.

Від нас за непевні обіцянки вимагають конкретних поступок. Так було і тоді, коли ЄС уклав з нами угоду про реадмісію. Нам обіцяли спрощення візового режиму, ще якісь преференції, але нічого не виконали. Ось що таке українська політика у зовнішньому напрямку. Жодних заяв з цього приводу МЗС не зробив. Європарламент втручається у внутрішні справи в Україні. У нас немає МЗС, яке захищає українські національні інтереси. Ми прийшли наголосити, що українців треба захищати, і завдання МЗС – робити це за межами нашої держави».


Прекрасна чітка промова, і великі молодці «свободівці», що відгукнулися на цю проблему.
Після Мохника виступали ще двоє чи троє промовців, але записів, на жаль, не маю, а сама не чула.