Діти мої, українці, я вас породила, Чому ж нині в вашім серці я уже не мила? Та хіба ж я вас однако усіх не плекала, Та чи може когось з вас я не годувала?
Всіх плекала, годувала і пісні співала, А коли всі позростали я чужою стала. Вас просила і благала добрішими бути Мову рідну українську ніяк не забути.
Мову рідну українську, яку я вас вчила, Також землю нашу рідну, що усіх зростила. Та й повітря і водиця нам життя давали, Але були ви не тії, ви все шанували.
І повітря чистесеньке ви в себе вдихали, І у гаю зелененькім солов’ї співали. І водицю чистесеньку ви з криниці пили, І в ставочку при долині свої коси мили.
Та все ви позабули, що я вас просила, Мова наша українська вже нині не мила. Та і землю я вас вчила гарно доглядати, А ви усе додаєте в неї хімікати.
І повітря і водицю, ви все забруднили, Діти ж мої, українці, що ви наробили? Схаменіться, діти мої, щось треба робити, Не одному поколінню в світі треба жити. | 
