Приснилася ми усі ночі та дівчини Дана, Що стояла біля мене, як намальована, І волосся в неї світле, як спіла пшениця, Оченята в неї сині, як в ставку водиця. Личко в неї рум’янеє і сама вна щира, Та жаль мені лише в тому, що не моя мила. Хтося кохає, обнімає, з нею веселиться, А мені лиш та Дануся у вісні присниться.
Тож приснися ти, Дарусю, та посеред ночі, Щоб почув я ще твій голос, подивився в очі, Щоб сказав тобі я ніжно, ти, Дарусю, мила, Чому ж раньше ти до мене так не говорила? Але цього вже не буде, сон не повторити, Треба Віров та Надієв на цім світі жити. | 
