Я хочу жити і вмерти в Україні!

Я хочу жити і вмерти в Україні,-- це природньо для українця. Як дихати, як любити, як радіти Сонцю. Одначе, це природнє прагнення українців, з якоїсь то пекельної біди, років так вже 400 з гаком не дає спокійно спати, смачно їсти та залюбки кохати можновладцям сусідніх з Україною держав. Весь цей час керманичі сусідніх, а також трохи віддалених від України, держав робили й роблять будь яке паскудство, аби України не було. Най буде що завгодно: Малоросія, УССР, Райсхромісаріят, Креси Всходні аж по Київ і далі, Південно-Західний (табірний, чи військовий? ) округ РФ,-- що завгодно най буде,-- а України буть неповинно! Цього року до леґійону того на правах унтерфельдфелельських подалась ще й «українська влада» на чолі з двічі, чи тричі не судимим «тупим та важким предметом»…


Цей «предмет» під шаманські завивання табачників та семиноженків, під оплескіи вітренок з ґрачами, вирішив положити край існуванню України. Раз і назавжди. Перетворити колиску європейської демократії на автобазу, де звиклому до «тягот і лішеній лаґєрной жизні» комфортно красти геть усе, що приходить «згори», за умови, що вкрадене ділиться «по-понятіям».

Цей «предмет» ( «проффсор»,-- точно не ядерної фізики ),-- аби отримать оргазм від 30-хвилинної аудієнції з головним комуністом «вільного та демократичного світу» Обамою взяв і подарував «старшому брату» весь збагачений уран і унеможливив назавжди створення в Україні власно циклу з виробництва пального для ядерних електростанцій,-- й попри те, що в Україні не останні в світі поклади уранової руди.

Аби мати можливість отримувати шалене сексуальне задоволення в компанії таких собі «кремлівських карликів» ( Путіна та Медвєдєва ) від радісно віддав шмат території «своєї» країни, а на додаток,-- ще й геть усю авіабудівну галузь, з моторобудуванням разом. А за наступний «політико-еротичний джем-сейшин» він віддасть і будівництво турбін,-- до речі, унікальне в світі. Отакий «в нас» щедрий «президент»! Колись, славетний лицар Робін Ґуд грабував багатих, а награбоване віддавав бідним. Наш «Робін Бєд» діє навпаки: грабує бідних та роздає награбоване багатим. Так простіше, так легше показать свою «руководящую роль»…

Не трудно зрозуміть, що незабаром,-- і дуже швидко,-- «Робін Бєду» вже нічого буде запропонувать в обмін на те, що б його «достойно вітали в пристойному товаристві». Цілком можливо, за ще один «політико-еротичний джем-сейшин» з Обамою він надішле полк, чи дивізію українських вояків до Афганістану. А може,-- й усе українське військо. Адже навіщо військо країні, що оточена «щирими друзями та стратегічними партнерами»? А коли надішле,-- «запросить «на постой і кормлєніє» «дружню армію стратеґічного партнера»,-- бо Україна славна своєю гостинністю!

Далі буде земля. А що? В Україні до біса чорнозему! «Всєм фатіт!»

А далі він почне, як «столбовой дворянін, с барскоґо плєча» дарувати «любим друзям ( Путіну та Медвєдєву )» цілі райони, області,-- разом з «кріпаками». Себто,-- з громадянами України. Він же ж,-- «прагматик, крєпкій хозяйствєннік»! Все, що можна продать, чи обмінять на політичні брязкальця,-- треба продавати і обмінювати! «Жисть-то она одна, а лєт-то уже 60-то! Пора і пожить-то,-- по-царскі!»… А як не по царські,-- так по боярські. А як не по боярські.—то хоча б по завгарські!

* * *

Я б не приділяв би стільки уваги «етому нічтожеству, котороє я нікоґда не любіл». Як би не дві обставини:

1. На превеликий мій жаль і попри мої дії та сподівання на розум, честь та гідність моїх співгромадян, «ето нічтожество» є визнаним у світі президентом моєї країни.

2. Він такий,-- не один. Таких, як він, в сьогоденній Україні,-- не менш, як 48,95% ( це його відсоток у другому турі президентських виборів ).

А це означає, що «етика» донбаських, харківських, луганських, закарпатських, або кримських «пацанов»,-- це на сьогоднішній день,-- це і є «Закон і Право» в моїй країні. Це означає, що московсько-совєцький звичай «тащі, что можеш іде можеш, а там,-- как «кум» даст» отримав леґітімацію самим фактом обрання «тупого, тяжолоґо прєдмєта»,-- гарантом Конституції України, її територіальної цілісності. А також людських прав,-- що виглядає суцільним гіпер-кафкіянством!

* * *

Хто дочитав до цього місця, вже зрозумів: «I don’t wanna live in совдєп!», я не хочу жити в «оновленій, чи пак «ліберальній», РоSSійській імперії», я не хочу жити в «Малоросії», чи «Хамен-лянді», чи то у гаражі, чи бараку під «чуйним патронатом «пахана» Януковіча». Адже це є не прийнятним для українця життям. Я хочу жити в Україні. В країні, де крадійство,-- то карний злочин, а не людська та державна чеснота. Де людська воля та гідність,-- то є вищі цінності для Держави, джерело її фізичного та духовного існування. А не обгортка для тотального знищення дисидентів, чи «етнічних чисток», чи «макіяж для зовнішнього вжитку».

На превеликий жаль, я маю констатувати, що нинішній стан України,-- то не є тією країною, тією Державою, де вільно і гідно живуть українці. Нинішня, «янучарська» Україна,-- це щось на кшталт Варшавського гетто часів Другої світової війни. Я б дуже не хотів би, аби лише завдяки повстанню, крови і багаточисленним жертвам ( а до того воно все й іде ) світ зглянувся б на українців і визнав їхнє право жити у своїй країні, як це сталось з гебреями, але не сталось з курдами та кримськими татарами…


Я хочу жити і померти в Україні. Жити вільно і гідно. І померти, як людина.

Це не політика, це екзистенція.

Слава Україні!

Віктор Гарбар