Народився 24 березня 1955 року в місті Радехів у Галичині, згодом переселився до Львова. У місті Лева проживав за адресою вул. Фредра, 4. Нині на цьому будинку висить пам'ятна табличка стосовно цього факту. Закінчив диригентське відділення Львівської консерваторії, навчався на композиторському відділенні (клас В.Камінського), яке не закінчив через непорозуміння, штучно створені в радянські часи. Від 1977 — керівник ВІА "Ритми Карпат" Львівського автобусного заводу, від 1979 — художній керівник і соліст ВІА "Ватра" Львівської обласної філармонії, що виконує більшість його пісень донині.

Ігор Білозір був відомий як радикальний український патріот і часто реагував на всілякі провокації. Одна із таких провокацій завершилась фатально... 8 травня 2000 року Ігор разом із друзями сидів у кав'ярні "Цісарська кава", що на проспекті Шевченка у Львові. Вже у кав'ярні до композитора почали приставати підозрілі молодики і між ними та Білозіром виникла суперечка. Пізно ввечері Ігор залишив кав'ярню і вирушив по проспекту Шевченка в напрямі власної домівки, що знаходилась за рогом Шевченка-Фредра. По дорозі його догнали ті самі молодики, тримаючи в руках кастети, і майже перед самим входом у Львівську обласну прокуратуру напали на композитора...

...Стотисячна траурна процесія підійшла до пам`ятника Тарасові Шевченку, біля якого відбулось символічне прощання співака з Кобзарем, потім попрямувала до церкви Святого Андрія оо Василіан, де була відправлена панахида. А далі—на Личаківський цвинтар, до місця вічного спочинку артиста. 

"Українська естрада поступилася перед експансією російськомовного примітиву. Нібито й немає законних підстав, щоб забороняти звучання російських пісень, але водночас повсюдна реклама сприяє тому, що саме на таку чужинецьку продукцію і є попит. На кого ж нам нарікати, якщо ми самі це купуємо і слухаємо? Найприкріше, що на такому сурогаті виховується майбутнє покоління, яке вже орієнтоване на суто розважальну культуру. Лірична пісня—то вже для них щось надскладне, переобтяжене. Тому так і трапляється, що той, хто наважується стати в обороні рідної пісні, наражається на смертельну небезпеку. З Ігорем Білозором ця трагедія трапилася не через алкоголь чи якісь побутові мотиви. Просто творча людина кинулася обстоювати українську культуру так стрімголов, що навіть не зважила на загрозу. А такі люди стають дуже вразливою мішенню. Ігореві не вибачили саме його української пісні. І то де—в серці Галичини, яка, як вважали, має сили протистояти русифікації. Але якщо так, то скоро взагалі українцям стане небезпечно жити вже навіть у Львові!" -- так коментував цей випадок поет Богдан Стельмах, автор текстів до багатьох пісень Білозора.

"Адже ми всі винні в його смерті. Не лише тому, що мирно спали тої фатальної ночі, коли мордували нашу Пісню, нашу Душу, наше Сумління. Але й тому, що ми всі дозволяємо щодня нищити українську мову, книгу, культуру, пресу, пісню, слухаючи російську попсу, читаючи всілякі "Факти" чи купуючи друкований непотріб на ятках на центральних проспектах Королівського столичного міста Львова, який міська та обласна влада перетворила на базар"