Херсонські студенти cтворили осередок спротиву з вимогою негайної відставки Дмитра ТАБАЧНИКА з посади міністра освіти та науки.

Як передає кореспондент УНІАН, у розповсюдженому в місцевих ЗМІ повідомленні йдеться, що 13 березня студенти Херсона об’єдналися в осередок громадського спротиву «Табачника геть!» у рамках загальноукраїнської кампанії.

Координатор кампанії у регіоні, студент Херсонського національного технічного університету Дмитро ЄМЕЛЬЯНЕНКО повідомив, що вже у понеділок у вишах обласного центру розпочнеться просвітницька кампанія, що має на меті донести до студентів і викладачів неприпустимість перебування Д.ТАБАЧНИКА на такій високій посаді.

Осередок уже випустив перше друковане звернення до херсонських студентів, у якому зазначається, що відставка Д.ТАБАЧНИКА – питання часу. Також у зверненні міститься заклик з понеділка у всіх навчальних закладах перед початком занять писати на дошках у класах та аудиторіях: «Табачника - геть!» і вивішувати над дверима навчальних закладів плакати з таким же змістом.

Освіжимо собі пам'ять кількома цитатами цього у багатьох відношеннях cвоєрідно непересічного персонажа:

"…галичане практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане. У нас разные враги и разные союзники. Более того, наши союзники и даже братья - их враги, а их "герои" (Бандера, Шухевич) для нас -убийцы, предатели и пособники гитлеровских палачей".

"…присоединение Галичины к УССР объединило в одном административном, а затем и государственном формировании два различных народа - цивилизационных оппонентов. При этом, если народы Великой Украины всегда толерантно относились к галичанам, не вмешиваясь в их жизнь и не навязывая свои ценности, то сами галичане при первой же возможности крайне агрессивно, не останавливаясь перед насилием и массовыми убийствами, пытались причесать Украину под свою гребенку".
"Галичане поставляли большую часть кадров в гитлеровскую вспомогательную полицию, формирования абвера и СС, они же составляли движущую силу майданного путча, только чудом, благодаря выдержке тогдашней власти, не вылившегося в гражданскую войну".

"…последние двадцать лет сосуществования украинцев и галичан показали, что государство, возводимое на насильственно навязываемых галицийских идеологемах и чуждых украинцам ценностях, которые не разделяет большинство населения, становится нежизнеспособным. Последние же пять лет галицийского засилья так близко подвели государство к грани, за которой крах, распад, гражданский конфликт, что галичане должны быть сами заинтересованы покинуть если не Украину, то по крайней мере ее властные институты".

"…если гипотетически Москва […]официально денонсирует советско-германский договор о ненападении (кстати, и так фактически утративший силу 22 июня 1941 года) и секретный протокол к нему, а также все последующие двусторонние договоры и международные соглашения, фиксирующие и закрепляющие территориальные изменения, вытекающие из данного протокола, то Россия не понесет практически никаких территориальных потерь[…]украинскому государству […]придется отказаться от всех территорий за Збручем (которые должны вернуться к Польше), от Северной Буковины и Южной Бессарабии (необходимо вернуть Румынии), от Закарпатья (до 1939 года входило в состав Чехословакии, в 1939-1945 годах принадлежало Венгрии […]современное украинское государство по […] перспективам выживания сравнимо с Польшей 1939 года".

"Однак історично обґрунтований комплекс неповноцінності, властивий населенню західних областей України, відчувши себе "національною інтелігенцією", тільки зайнявши будинки і квартири своїх колишніх господарів-поляків, вигнаних чи знищених Гітлером і Сталіном, слід лікувати, а не нав'язувати всій Україні, навіть якщо його розділяє президент".

"В 1991 році українці на другому референдумі голосували за самостійність, мріючи про те, як почнуть продавати «москалям» сало «по світових цінах». Досі ображаються на те, що, як з'ясувалось, світові ціни на нафту та газ постійно зростають, а сало нікому не треба — у всіх свого нема куди діти".

"Бажання дрібно напакостити сусідові, зрадити, прибрати щось, обманувши ближнього, готовність втратити око, аби сусід зовсім осліп — характерна особливість зростаючої української нації. Відсутність або забуття героїв штовхає на героїзацію покидків, брак історії, що бере своє коріння з глибини віків, породжує попит на національну «родословну», що уходить до трілобітів".

"Лише на Галичині, турботливо зачищеній в 1941-1944 роках есесівцями та їх підручними з ОУН-УПА від «неукраїнського елементу», багатовіковий толернатний симбіоз сільского та міського населення був зруйнований. На зміну польській культурній еліті Львова прийшли казкові «укри» з полонин, в наші часи навіть примудрившись записати себе в казаки. Тільки в цьому регіоні, де лише в першій половині двадцятого століття вчорашні лакеї навчились мити руки та пити «господський напій» — каву, досі не знають, що російські сусіди познайомились з цим напоєм, і з іншими благами європейської цивілізації приблизно тоді ж, коли й самі європейці — в епоху Міхаїла, Алєксєя та Пєтра Романових, набагато раніше за байдикувавших на задворках Речі Посполитої карпатських пастухів".

Самодостатньо промовисто, авжеж. І цього, саме цього персонажа перемогою упоєнні регіонали призначають саме на посаду міністра освіти, де персонажу відкриваються неорані поля для кипучої роботи навряд чи в ім'я та на благо України, українського, українців.

Янукович, Азаров і вся компанія [тимчасово] переможного регіоналізму мають постійно відчувати дискомфорт через Табачника на посаді. Символічне значення персонажа має перемінитися на значення колючої кнопки в кріслах регіональних бонзів.