Посада Президента передбачає захист національних інтересів, однак, справжній нонсенс спостерігаємо з Президентом Януковичем. Здача національних інтересів "не по днях, а по годинах", руйнація останніх опор економічної й політичної перспективи незалежності України наводять на думку про те, що донецький "праФФессор" є не Президентом Української держави, а звичайнісіньким керівником окупаційної адміністрації, ставлеником "братської" Росії (яка щиро по братському нищить Україну з 1659 р.).

Дії Януковича з руйнації України неймовірно динамічні:

- антиконституційне формування коаліції, що, фактично, перевело Конституцію у ранг фантастичного роману для юристів – ідеалістів. Головним завданням Конституційного суду стало потурання власне Конституції – зі зміною влади КСУ, не скасовуючи попереднього рішення 2008 року стосовно порядку формування парламентської коаліції, прийняв нове, тобто: існують два абсолютно різні (чинні) трактування статті 83 Конституції. Логіка свідчить: або Президент домовився зі суддями шляхом політичної корупції, або судді перебувають у стані перманентного маразму, приймаючи рішення, які не узгоджуються між собою, ще й вважаючи Регламент Верховної Ради вищим від самої Конституції;

- остаточне згортання курсу на євроінтеграцію. Указами Президента на початку квітня ліквідовано комісії з питань європейської інтеграції та вступу до НАТО. Якщо до НАТО регіонали останні шість років ставляться негативно (у 2004 р. Янукович пропонував вдвічі збільшити український контингент в Іраку), то вступ до ЄС, принаймні, на словах, завжди підтримувався. Таким чином Янукович перевершив навіть свого "батька" Л. Кучму, який дотримувався політики "багатовекторності". Цікава ситуація: на вступ до ЄС стоїть черга, до ЄЕП Росія затягує силою (політичний, економічний тиск – газові війни і т.п.), але ми тепер йдемо в Азію, відкидаючи європейські цінності і стандарти. Крім того, ліквідовано комісію зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права – доволі символічний крок;

- призначення українофобів державними чиновниками вищого рівня. Гуманітарний розвиток країни має покладатись на справжніх патріотів; такими "патріотами" в уряді є: а) віце – прем’єр міністр з гуманітарних питань Семиноженко (публічно висловив ідею відродження СРСР, тобто, ліквідацію незалежності та повернення у колоніальне ярмо). Світогляд Семоноженка не є злочином – кожен має право не власну думку, але шкода, що відповідальним за утвердження національного світогляду, гідності українського народу призначено таку людину; б) міністр освіти і науки Д. Табачник. Разом ці "патріоти" повертають вступні іспити, нівелюють роль зовнішнього незалежного оцінювання, тобто, відроджують схеми корупції у системі освіти; заявлено про перегляд змісту вітчизняних підручників з історії (переписування історії), оскільки сучасні підручники надто націоналістичні, та й писати історію, за Табачником, варто спільно з Росією; руйнуються початки студентської вільної думки: завдяки тиску ректорів та викладачів вузів, профспілок та підконтрольних владі студентських організацій – молодь вимушена стояти на замовлених мітингах, на підтримку Табачника. Будь-які значні студентські протести закінчуються відрахуваннями студентів, котрі мають власну позицію. Міністр освіти, не зважаючи на обіцянки не принижувати українську націю, називає Україну "папуаською країною", продовжує розпалювати ворожнечу у суспільстві. Команда "патріотів" також висунула ідею припинення дубляжу іноземних фільмів українською, оскільки, нібито, дубляж призводить до збитків кінопрокатників. Дана теза абсолютно не відповідає дійсності: прибутки кінопрокатників за минулий рік (без підвищення цін на білети у кінотеатрах) зросли на 37%. Доволі дивно: державною мовою є українська, але фільми цією мовою дублювати не можна! Українці становлять більш ніж 76% населення країни, але ми, за Табачником – Семиноженком, є національною меншиною, яка не має прав на культурний розвиток. Янукович під час виборів обіцяв об’єднати країну. Можливо і об’єднає, але проти себе і команди професійних українофобів, зазначених вище;

- "донецізація" країни. Наука політологія має цікавий термін – "родинно-земляцькі угруповання". Власне, більш чіткого визначення єства Партії регіонів годі шукати. Але це ще не є негативом, негативом є те, що даний клан прийшов до влади. Спочатку про "родинно": не є секретом, що сина Ганни Герман призначено заступником міністра з питань надзвичайних ситуацій Н. Шуфрича, сам син Януковича є депутатом Верховної Ради (не є автором жодного законопроекту, ніколи не виступав, загалом – не виконує службових обов’язків). Тепер про "земляцькі" - кадрова політика чільного Президента нагадує невідому досі форму фашизму – дискримінуються жителі всіх регіонів, крім Донецького. Третина членів Кабінету Міністрів – з Донбасу (Колесніков, Бойко, Слаута, Сафіуллін, Толстоухов, Ященко, Клюєв, Ярошенко, Тихонов, Могильов). Прем’єр-міністр та новий лідер Партії регіонів, правда, не з Донбасу: М. Я. Азаров народився і виріс у Росії, тому і не вивчив до пенсійного віку української мови. Всі вони не є українцями, а національний склад уряду – державна таємниця. Прокурором Києва став Ю. Ударцов (екс-прокурор Донецької області); в Криму проведено тотальну зміну керівництва – тепер Автономна Республіка має "донецький" уряд: головою Ради Міністрів АРК став В. Джарти, керівником кримської міліції - А. Просолов, прокурором Криму – С. Молицький, Севастополя – В. Вишенський, ГУ СБУ АРК – В. Тоцкий. Дана ситуація підтверджує вищезазначену тезу про "родинно-земляцькі угруповання", і це лише перші місяці правління, і це тільки найбільш значні призначення. Справді, час модернізувати відому приказку: "не родись красивою, а родись в Донецьку";

- окупація Криму. 21 квітня 2010 року президенти Янукович і Мєдвєдєв підписали угоду, за якою термін перебування Чорноморського флоту РФ на території Криму продовжено до 2042 року. Росія сплачуватиме Україні по 100 млн. доларів на рік, але лише починаючи з 2017 року, оскільки кошти за 2010 – 2017 рр. не платитимуть Україні взагалі (нібито через міфічні борги України за газ у 90-х рр.). Україна отримує знижку на газ у розмірі 100 дол. на тисячу кубометрів газу. Відзначимо, вартість оренди унікальної військово-морської бази у Севастополі, на думку експертів, має становити щонайменше декілька мільярдів доларів на рік, Україна має вдосталь газу вітчизняного видобутку для забезпечення населення, російський газ купується, переважно, для великих підприємств (Ахмєтова та ін.). Отже, дана домовленість є відвертим лобіюванням інтересів олігархії на шкоду національним інтересам: Крим продано за знижку на газ для великого бізнесу.

Чому продано? Чорноморський флот завжди був фактором нестабільності на півострові. Російська Федерація, вустами своїх політиків (Лужков та ін.) відкрито претендує на Крим, коштом ЧФ РФ фінансується видання десятків газет проросійського спрямування, більшість офіцерів флоту після відставки осідають в Криму, проводячи антиукраїнську агітацію, утворюючи "козацькі" загони (воєнізовані формування). Приклад Осетії та Абхазії засвідчує – роздача російських паспортів – планомірна політика поступової окупації, що з часом може перейти в активну фазу – війну. Пропозиція В. Волги (лідер Союзу Лівих Сил) стосовно введення "картки росіянина" є, по суті, тим самим подвійним громадянством. Російська община Криму, відчуваючи військову присутність братів-росіян, відкрито декларує своєю головною метою боротьбу з українізацію на півострові (Сєргєй Цеков), таку ж позицію займає "Русский фронт" С. Шувайникова, організація "Прорив" (чиї "проривники" будували символічний кордон на Перекопському перешийку). Нещодавно ці сили розпочали публічно спалювати українські книги, а це лише перші 50 днів правління "їхнього" кандидата. Чи є ЧФ РФ гарантом стабільності й захисту України? А хто, власне, становить небезпеку Україні на Чорному морі? Болгарія? Румунія? Грузія? Туреччина (з якою ми воювали тільки за козацьких часів у XVII ст.)? Ні. Єдину загрозу становить російський флот. Наприклад, у серпні 2008 р. Росія підтримала осетинських та абхазьких сепаратистів Грузії (які завдяки масовій паспортизації враз стали громадянами Росії), декілька кораблів ЧФ прийняли участь в обстрілах грузинського узбережжя. Якби Грузія мала ракетні війська, Президент Саакашвілі вчинив би правильно, пустивши їх у Севастополь як військово-морську базу агресора. У разі ж війни Росії проти ядерної держави (США чи ін.), Севастополь стане важливою ціллю для ядерного удару. Однак, небезпека йде і з іншого боку: Крим до 2042 р., якщо ситуація 1991 – 2010 рр. триватиме, остаточно перетвориться на "порохову діжку". Достатньо буде лише малої провокації, яка призведе до антиукраїнського повстання – російські війська вже на місці, вони (під гаслом захисту співвітчизників від українських репресій) одразу ж займуть позиції на півночі півострова, а чи вистачить українській "еліті" сміливості стати на збройний захист територіальної цілісності? Росіяни зможуть провести в Криму демократичний референдум, на якому більшість кримчан (в т. ч. і русифіковані українці) підтримають входження АРК до складу РФ. Такий сценарій, знову ж згадуючи конфлікт в Абхазії та Осетії 2008 р., Придністров’я 1992 р., не є надто нереальним. Маловідомий факт: 15 січня 2006 р. російські війська ЧФ перекинули частину підрозділів територію Криму у Херсонську область, де захопили маяк "Марс – 75" у м. Генічеськ. Власне це був акт війни, який залишився непомітним (неймовірно, чи не правда?). Власне, пробний камінь кинуто: навіть тодішнє "проукраїнське" керівництво заплющило очі на факт агресії. А якщо наступним кроком стане захоплення Одеського порту, чи харківського аеропорту, - також нічого не робитимемо? Уявімо таку ситуацію з іншою країною: американські війська з бази Рамштайн у Німеччині захоплюють, просто так, маяк у м Вільгельмсгафен. Ахінея? Так, особливо якщо згадати, що ЧФ сприяє безпеці України.

Президент не тільки порушує Конституцію, підписуючи (майже таємно) угоду стосовно ЧФ, але і зраджує своїм обіцянкам: регіонали активно відстоювали ідею позаблокового статусу України. Позаблоковість з іноземними військами на власній землі? Щось нове у міжнародній практиці...

- Кінець перспективам енергетичної незалежності. Під час візиту до Вашингтона, Янукович домовився з Президентом США Бараком Обамою про згортання розробок високозбагаченого урану та передачу національного багатства РФ. Тепер Україна змушена купувати уран у Росії, замість інтенсивнішої розробки власного. Теза Обами про те, що маючи підприємства з розробки урану, Україна здатна створити атомну бомбу виглядає як гумор: за такою логікою – ми мусимо закрити всі залізні рудники, бо з заліза можна створити балістичні ракети. Повторюється 1994 рік: Будапештська угода, за якою Україна позбувалась ядерного статусу в обмін на туманні обіцянки грошової допомоги й гарантій суверенітету з боку США, Росії та Британії. Розробки мирного атому є фундаментом енергетичної незалежності для будь – якої країни. Чи розумів Янукович, що в Америці він продавав країну, головою якої він власне є?

- Курс на економічну колонізацію. На даний момент відбуваються активні переговори стосовно Єдиного економічного простору з Росією (передбачає формування спільного бюджету – українські гроші ділитиме між державами – учасницями Кремль) та митного союзу (що суперечить статуту України як члену СОТ); нафтогазового консорціуму з передачею Україною в управління РФ української газотранспортної системи (останній козир України у газових війнах – можливість підвищення ціни за транзит та блокада подачі газу до Європи), газосховищ; а також отримання прямого доступу до внутрішнього українського газового ринку "Газпрому" та участі російських підприємств у приватизації облгазів. Росія, не без допомоги США, добилась інтеграції української атомної енергетики в російську атомну галузь. На даний момент, на прикінцевій фазі знаходяться переговори з влиття української авіабудівної промисловості у російську авіапромисловість – договір з продажу 51% акцій українського авіабудівного концерну "Антонов" російському АО "Объединенная авиастроительная корпорация" розроблений, підписання має відбутись у найближчий час, до кінця липня. Також, російський бізнес претендує на Одеський припортовий завод, концерн "Стирол", "Лугансктепловоз", "Мотор – Січ", харківський "Турбоатом", нафтопереробний завод у м .Кременчук та ін. Незалежність ґрунтується не лише на державному апараті та Збройних силах, незалежність – це, перш – за все, економіка. Україна, у перспективі, може лишитись лише номінально незалежною, фактично – повністю підпорядкованою російському капіталові. Нажаль, замість утвердження національної економіки, влада перетворилась у лобіста інтересів московських олігархів… Чи є це несподіванкою?

Вищезазначені аспекти є лише краплею у морі з числа "державницької" діяльності не українця на чолі України. Кожен день правління Януковича та його команди завдає непоправних втрат Українській державності, але і, як зазначає лідер ВО "Свобода", наближає момент Національної революції, під час якої Українська нація, вірю, розквитається з кожним українофобом. Лише тоді постане справжня Українська Україна, про яку мріяли і за яку боролись Шевченко, Міхновський, Бандера.

Завданням кожного справжнього українця, на даний момент, є консолідація під прапором українського націоналізму, й готовність боротись за Батьківщину до самого переможного кінця. Або хвороба буде подолана, або вона подолає нас. В єдності наша сила, правда за нами, ми переможемо!

P.S. Замість післямови: Кінець утопії "Росія – Україна – Білорусь".

На початку цього року Росія розпочала енергетичну війну проти Білорусі – союзної, братської держави – у результаті якої ціни на нафту для Білорусі суттєво зросли. Результатом цього стала фактична руйнація улюбленого міфу наших москвофілів про оновлений СРСР – союз братів – словян: Росія – Україна – Білорусь. Виступаючи з щорічним посланням до народу 20 квітня 2010 року, Президент Білорусі Олександр Лукашенко різко виступив проти російського тиску: "Беларусь столкнулась с планомерными действиями, которые поставили под вопрос выживаемость нашего государства". "Введены практически запретительные пошлины на нефть и нефтепродукты. Нас последовательно выдавливают с российского рынка, пытаются изолировать от транзитных евразийских маршрутов"; "Очевидно, такая прагматизация подрывает фундамент "союзного государства", разрушает его экономическую составляющую". Публічно звертаючись до керівництва Росії, лідер Білорусі заявив: "Почему вы нас выдавливаете на край мира с этой нефтью. Да не дурак я, я все давно просчитал. Если не выгодно, никто сюда нефть не повезет. Давайте нам возможность добывать нефть. Поехал в Венесуэлу – тоже плохо (стосовно нафти для альтернативного проекту енергопостачання Одеса – Броди – Р.В.). Руководство России исходит из того, что "никуда не денутся". Денемся. В центре Европы страна пустовать не будет. Я не могу позволить себе унижать собственный народ. В землянки пойдем, но выживем!". Без коментарів. Крім того, Лукашенко звинуватив Росію в неправильному трактуванні правил торгівлі у рамках Митного союзу: "Уже на начальном этапе работы Таможенного союза тройки мы столкнулись с рядом трудностей и принципиальных противоречий. Оказывается, наши партнеры по-своему трактуют условия торговли в Таможенном союзе, и правовые нормы им не указ… И уж совсем очевидно, что, отступая от рациональных принципов, вряд ли удастся выйти на намеченные сроки создания Единого экономического пространства. Из-за этого вообще можно поставить крест на любых интеграционных начинаниях на постсоветском пространстве… Меня, как главу суверенного государства, никому не будет позволено наклонять. Наклонять меня - это значит наклонять белорусский народ". Відзначимо також позицію Лукашенка, на противагу Януковичу, стосовно можливості здачі білоруського високозбагаченого урану: "Это не мое, это достояние народа…Беларусь не пригласили на саммит по вопросам ядерной безопасности в Вашингтоне потому что мы не станцевали под дудку американцев и России, и не отдали имеющийся в стране высокообогащенный уран". Такою є позиція найбільш проросійського політика Східної Європи, вірніше - колись проросійського.

Ще у 2006 році Олександр Лукашенко запропонував Києву об’єднати зусилля заради протистояння російському газовому диктату, використовуючи вищезазначений нафтопровід Одеса – Броди, як альтернативне джерело поставок нафти з Венесуели. Однак, чи піде Янукович проти економічних інтересів Росії? Досвід підтверджує: наша правляча "еліта" здатна йти виключно проти національних інтересів України.

Віталій Романченко