Біографія

Народився у родині греко-католицького священика. Дитинство минуло в селах Фитьків і Загвіздя.

30 червня 1941 р. в будинку "Просвіти" у Львові було проголошено Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941р.

На башті Князівської гори було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила про Акт населення України і передала благословіння митрополита Андрія Шептицького з цієї нагоди. На цій події були присутні понад 100 чільних представників зі всієї України, а також представник УГКЦ Йосиф Сліпий.

Акт 30 червня 1941р. засвідчив усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними силами перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України.

Звістку про відновлення Української держави понесли в Східну Україну 6 тисяч бандерівців, розділених на три похідні групи.

Незважаючи на заявлену в акті лояльність до Німеччи ... Читати далі »

Роман-Тарас Йосипович Шухевич – народився 30 червня 1907 року у місті Львові. Рід Шухевичів завжди сприяв українському національному відродженню, з нього вийшло багато політичних, культурно-громадських та військових діячів.

Своє дитинство Р. Шухевич провів у Краківці на Львівщіні. У 1914 році родина Шухевичів переїздить до Кам'янкі-Бузької, де він закінчив початкову школу. Подальшу освіту отримує у Львові у філії Академічної гімназії. Під час навчання він жив у своєї бабусі – Герміни Шухевич. У домі панував дух патріотизму і прищеплені батьком Йосипом та дядьком Степаном родинні військово-патріотичні традиції, зміцнив полковник Євген Коновалець — командант УВО, який деякий час винаймав у Шухевичів кімнату. Саме спілкування Р. Шухевича з Є. Коновальцем мало великий вплив на формування свідомості і характеру на майбутнього прові ... Читати далі »

Історія, точніше – історія, з якою ми стикаємось, схожа на засмічений клозет. Промиваєш його, промиваєш, а лайно все одно спливає нагору. (Гюнтер Грас)

Те, що у Другій світовій війні загинуло 50 мільйонів людей, не прикрашає жодного з її учасників. В цивілізованих країнах Заходу давно зрозуміли, що участь в цьому кривавому божевіллі – не привід для гордощів. Але на сході континенту з цієї всеєвропейської трагедії збудовано цілий культ – з щорічним «побєдним» карнавалом і ритуальними танцями навколо священної для всіх азіатів «вертикалі влади». Московський культ «Великої Вітчизняної війни» від початку і досьогодні густо замішаний на крові і брехні.

Брехня №1: «Без предъявления каких-либо претензий к Советскому Сою ... Читати далі »

25 березня 1999 року в трагічній катасторофі обірвалося життя славного українця Вячеслава Чорновола.

Рядки спогадів Михайла Косіва про Вячеслава Максимовича - це віддчуття його присутності.

Я знав Вячеслава Чорновола майже 40 років. Ми познайомилися у січні 1960 р., під час Різдвяних свят. Він тоді був студентом факультету журналістики Київського університету і працював над дипломною роботою про Бориса Грінченка, а я - випускником Львівського університету, і темою моєї дипломної роботи була творчість Івана Франка. Чорновіл приїхав працювати у львівських бібліотеках, і його поселили в гуртожитку в кімнаті, у якій мешкав я. Він зайшов до нас у вишитій сорочці, й ми всі здивувалися. Не тільки тим, що хлопець з Черкащини вдягнув вишиванку. Перш за все - тим, що він говорив набагато сміливіше, ніж ми, галичани. Адже в нашій свідомості ще були живі енкаведистські розправи, у Галичині ... Читати далі »

Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці активно виступали за об'єднання Карпатської України з іншими Українськими землями. 21 січня 1919 року на Народних Зборах («Соборі Русинів») у Хусті ... Читати далі »

Їх початком можна вважати 1862 рік. Про це у своїх спогадах нині розповідають учасники руху шістдесятників, посилаючись на ще живі тоді усні перекази. За ними до храму Різдва Христового (зруйнованого у часи СРСР та відбудованого в часи незалежності і відомого також як Шевченківська церква), де у час перепоховання Тараса Шевченка в 1861 році відправся заупокійна служба за рік знов прийшла маса народу. Тим паче, що весь українській Київ був під впливом події, яка мала місце у день похорону. Крізь чисельно зібраний у храмі народ якось легко, немов тінь, пройшла жінка в чорному, над головами велелюддя пронесла терновий вінок, мовчки поклала на домовину поета, швидко вийшла і зникла. Нині копія тернового вінка зберігається у відновленому Шевченківському храмі.

Чи жінка з терновим вінком, що легко йшла між скупченими народом — це було марево викликане емоціями ... Читати далі »

29 січня цього року виповнюється 93-та річниця Крутянського бою — події, що набула для українського народу символічного значення. Крути стали легендою, символом героїзму та жертовності молодого покоління в боротьбі за незалежну Україну. «...Народ, творячи з якоїсь події легенду, — а Крути, без сумніву, є й будуть однією з найвеличніших легенд нашої нації — знає, що він робить. Народна мудрість і національний геній — це найвища земна справедливість: творячи свої легенди та міфи, цебто підносячи дану історичну подію до височини надісториччя, ніколи — щодо вибору тієї події — не помиляються. Не помилилися вони й у випадку Крут», — так у 1941 р. написав видатний український поет, колишній старшина армії УНР Є.Маланюк. 

СТАЛИ НА ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ

Бій під Кр ... Читати далі »

Напередодні Водохреща 1978-го 65-річний Олекса Гірник із райцентру Калуш на Івано-Франківщині написав дружині записку, що їде у справах до Львова. А поїхав до Канева на могилу Тараса Шевченка.

День побув у столиці, відвідав Софійський собор та Києво-Печерську лавру. А ввечері 20 січня був на Чернечій горі. Тричі обійшов навколо могили Шевченка. Розкидав майже тисячу саморобних листівок. Вони були проти русифікації, недотримання в Радянському Союзі прав і свобод громадян тощо. Спільний текст був таким: ”Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава! Радянська, та не російська! Україна для українців! З приводу 60-річчя проголошення самостійності України Центральною Радою 22 січня 1918 року — 22 січня 1978-го на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі”. Близько третьої ночі Гірник, за добу до вк ... Читати далі »

У Сільці, що на Сокальщині, у двадцятих-тридцятих роках нашого сторіччя проживала родина Климівих, знана своєю безмежною відданістю українській національній справі. Родину Климівих усіляко переслідувала польська окупаційна влада. В 1938 році польські окупанти стратили 24-річного націоналіста-революціонера Гриця Климіва. А того ж року польський суд у Луцьку засудив його старшого брата Івана Климіва (1909-1942) на 10 років тюремного ув’язнення за участь в Організації Українських Націоналістів.

Нещодавно громадяни села Сільця спорудили пам’ятник Іванові Климіву, знаному підпільному середовищу, а тепер і всьому українському громадянству під псевдонімом "Євген Леґенда”, або коротко – "Леґенда”. Іван Климів-"Леґенда” закатований у 1942 році гестапівцями у Львові. Упродовж усього свого свідомого життя брав участь у національно-визвольній боротьбі. "Леґенда” став Національним Героєм України. Пам’ять про нього збереглася у серц ... Читати далі »

Народився в Радимні, містечку, що лежить на лівому березі Сяну, на половині дороги між Перемишлем і Ярославом. Його батько був австрійським поштовим урядовцем, який скоро помер, і мати перенеслася з двома синами до Львова, де заробляла на прожиток тим, що піднаймала учням і студентам стації.

Головінський здобувши початкову й середню освіту, склав іспит зрілості у Львові і з вибухом першої світової війни попав у ряди 30-го полку піхоти австрійської армії. З тим полком Головінський перебув цілу війну, головно на італійському, де здобув різні відзначення за відвагу і холоднокровність у важких ситуаціях. Там він також дістав старшинський ступінь поручника, й там застали його вістки про Листопадовий Зрив у Галичині. Головінський одразу повернувся на рідну землю і почав організовувати в Любачівщині українські збройні відділи. Ті відділи стали пізніше підставою 6-ї, званої Равською, Бригади УГА, в якій поручник Головінс ... Читати далі »

Життя маленької Марії було тісно пов'язане зі святинею, насамперед тому, що її батько був старозавітним священиком, а потім батьки віддали її на виховання до святині. Коли ми оспівуємо Пресвяту Богородицю в піснях наших молінь на Вечірні або Утрені, чуємо твердження: "Від неплідної народжується Джерело життя" (Утреня Різдва Богородиці, стих, на Пс. Похвальним). Народження Марії називається "дивним чудом", тому що "Марія Божою красою заясніла понад усіх людей" (Вечірня Різдва Богородиці, стих, на "Господи, взиваю я"). Можемо ствердити, це - подвійне чудо: тому що породила та, яка була неплідна, тобто свята Анна, а також сповнилася давня обіцянка Господа в раю - прийшла на світ жінка, Син котрої роздавить голову змієві, тобто дияволові (пop. Бут 3, 15). У Святому Письмі не знаходимо жодної згадки про народження Пресвятої Богородиці, про це написано в інших ... Читати далі »

Святим Апостолам завдячуємо скарб Христової віри. Вони передали нам Христову науку, від них маємо св. Євангелію і апостольські листи, вони поклали тривку основу для Христової Церкви. Наша Церква з великою урочистістю святкує 12 липня празник, що в наших богослужбових книгах має таку назву: „Святих Славних і Всехвальних Первоверховних Апостолів Петра й Павла”. Обидва ці Апостоли визначні своїм характером, своєю ревною апостольською працею та своїм великим культом у Церкві.

Про велике значення св. Апостолів для нас прегарно говорить наш Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький. „Апостоли в повному значенні того слова - пише він - є нашими батьками по вірі. Через їх руки Бог дав людству й кожному народові у християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У своєму аскетичному житті як і в проповіді не можемо, отже, забува ... Читати далі »